З одного боку, розчарування від поразки дніпропетровського “Дніпра”, з іншого – гордість за команду, яка в цих надважких умовах зуміла пробитися в фінал єврокубків, і у вирішальному матчі дала бій фавориту. 

Фінал Ліги Європи вдався – неймовірно результативний перший тайм змінився напруженим другим, і хоча обійшлося без сенсації, а з кубком у підсумку фаворит, слід усім віддати належне: не лише “Севільї”, але і “Дніпру”. Варто визнати: дніпрян  не очікували побачити у Варшаві. Деякі вважали вихід українського клубу у фінал дискредитацією турніру. Мовляв, пора його закривати. 

Хтось визнавав “фартовість” нашого клубу і шкодував, що “Севілья” не зустрінеться з “Наполі”. Мовляв, така вивіска виглядає привабливіше. Однак після гри всі – поляки, іспанці та й багато інших європейських журналістів – таки визнали силу українського клубу і справедливість його появи у вирішальному матчі Ліги Європи.

За це і любимо футбол – за непередбачуваність. Навіть якщо вивчити всі нюанси, оцінювати по достоїнству і відштовхуватися від знань, завжди може трапитися не так, як чекаєш. Ось і у середу багато хто чекав, що “Дніпро” зіграє в оборонний футбол, і фінал Ліги Європи у Варшаві вийде в’язким, однак вони отримали неймовірно живий, цікавий, гостросюжетний і сміливий матч у виконанні  української команди й іспанського фаворита.

“Севілья” пропустила першою, але дуже легко зрівняла рахунок і вийшла вперед. З іншого боку, простота, з якою вдалося пробити Бойку, ввела їх в оману, адже отримали гол у роздягальню від Ротаня. Капітан “Дніпра” правильно зробив, що взяв на себе відповідальність і красиво реалізував штрафний, адже вирівнявши становище дніпряни заспокоїлися, і нехай м’яч не дуже добре тримався   ніг, не було відчуття, що Давид зігнувся під ударами Голіафа і тільки терпить.

Маркевич краще Емері попрацював у перерві, оскільки “Дніпро” став грати вище і сміливіше після недовгого відпочинку. І хоча не завжди і не у всіх виходило – наприклад, Коноплянка, як і проти “Наполі”, діяв далеко не кращим чином, однак суперників змусили нервувати. В результаті тренер іспанців навіть провів рокіровку на правому фланзі – капітан Рейєс був незадоволений, що його міняють на Коке, проте Хосе Антоніо ніхто не питав, адже треба було повернути “Севільї” стрімкість флангами і додати свіжості. 

У середині другого тайму Маркевич теж провів заміну, яка повинна була поліпшити перехід в атаку і одночасно допомогти оборонятися, адже Безус такий же універсал, як і Ротань. Всім доводилося оборонятися, відбиватися, але і шанси на контратаки залишалися. Не забуваємо, адже перший гол фіналу створили завдяки далекій передачі захисника Федецького – шикарна передача дозволила Матеусу і Калиничу чітко розібратися зі захистом “Севільї”.

фото: Reuters

Але дніпряни дуже легко дозволили Крихов’яку і Бакке записати свої прізвища на табло, адже якби Ротань забив за нічийного рахунку, пішла б зовсім інша гра. “Севілья” зрозуміла, що суперник не такий простий, як їм розписали експерти, серед яких був і колишній тренер “Дніпра” Хуанде Рамос, і це розуміння змушувало постійно йти вперед, але з важким серцем – завжди було можна отримати миттєву відповідь, тому не було легкості, а технічністю налякати українців не зуміли. 

Взагалі, якщо і дякувати формальному аутсайдеру матчу, так це за холоднокровність і сміливість – билися як чоловіки, а оскільки суддя Аткінсон давав грати, не дивно, що фінал вдався. Вдався він і головному героєві вирішальних епізодів Карлосу Бакке, який двічі зіграв як висококваліфікований центральний форвард – вискакував на ударні позиції і чітко розбирався. У “Дніпра” був час, щоб зрівняти рахунок вдруге, проте іспанці не допускали помилок, і на останні хвилини українці залишилися вдесятьох – Матеусу стало погано, а потім погано стало всім, хто вболівав за команду Маркевича. Билися добре, але програли. Зате програли найсильнішій команді Ліги Європи – “Севілья” перемогла, але проблем у них було чимало. Ніякої легкої перемоги і дуже цікавий, подієвий фінал.

Насправді не дуже хотілось би занурюватися у всі перипетії цього фіналу. Коли серце болить за поразку, але зрозуміло, що вона все ж таки справедлива, зупинятися на дрібницях не варто. Але саме “Дніпро” попри вищезгаданого росіянина, який вважає, що вихід українського клубу дискредитує турнір, довів інше. Ліга Європи потрібна. Для тих, хто не маючи надто великі гаманці, може створити казку для цієї країни. І мова навіть не лише про “Дніпро”. Наприклад, фінансові оберти “Ювентуса” приблизно вдвічі нижчі, ніж у “Барселони”, але навіть італійці істотно багатші за фіналістів Ліги Європи.

Але коли “Севілья” і “Дніпро” влаштували у Варшаві видовищну перестрілку, хто дивився їм у гаманці? Іспанці вдвічі бідніші за “Юве”, а нинішній склад набрали за суму, яку доведеться заплатити новому клубу за одного Погба. Український клуб узагалі майже в чотири рази скромніший за фінансовими потоками, ніж “Ювентус”, не кажучи про “Барселону”. 

Але при цьому фіналістів запам’ятають, а всіх, у кого є сто мільйонів доларів річних для розвитку, але при цьому жодного фіналу – навіть не згадають. Ліга Європи дає путівку в життя, є  хорошою рекламою, і просто розкутішою за старшу сестру, де зібралися чемпіони, що теж важливо. А у “Дніпра”, ми в це віримо, буде ще не один фінал.