Продовження. Початок у минулому числі "Пошти"

У 1955 році в Бухаресті Микола Калініченко здобув звання чемпіона Європи з кульової стрільби у командному заліку. В цьому ж році за здобуті спортивні перемоги одержує звання заслуженого майстра спорту. Тоді ж він вступає у Львівський державний інститут фізичної культури (ЛДІФК), щоб здобути вищу освіту, де навчається заочно, за спеціальністю "викладач фізичної культури", і через п'ять років успішно завершує навчання.

У 1957 році, під час проведення 8-го Міжнародного фестивалю молоді і студентів, у Москві на стадіоні "Авангард", у спортивній програмі фестивалю відбувалися змагання зі стрільби з лука. В них брали участь лучники з Польщі, Чехо­словаччини та Фінляндії. Проте вітчизняні спортсмени в них участі не брали, оскільки в СРСР спортивна стрільба з лука у той час не розвивалася. Серед глядачів тих змагань був і Микола Калініченко, який настільки захопився побаченим, що загорівся бажанням відродити цей вид спорту в нашій країні.

Невдовзі він приступає до реалізації свого задуму і починає з організації виробництва вітчизняних луків і стріл. Йому вдалося переконати директора лижної фабрики налагодити випуск спортивних луків, і, на щастя, той погодився. Перші зразки луків для спортивної стрільби Калініченко спроектував самостійно. Вже до кінця 1957 року ним було розроблено і виготовлено кілька принципово нових конструкцій луків. На найвдалішу модель він невдовзі отримав авторське свідоцтво; модель вийшла технологічною і дешевою у виробництві. Невдовзі було налагоджено серійне виробництво таких луків, вони поступили у продаж у магазини спортивних товарів - так було вирішено проблему мате­ріальної частини масового лучного спорту в СРСР.

Крім забезпечення матеріальної частини, для успішного поширення нового виду спорту потрібно було розробити методику тренувань. Микола Олександрович наполегливо вивчає досвід країн, які на той час досягли найвагоміших результатів у стрільбі з лука, а опанувавши найкращі методики підготовки стрільців, створює свою власну. Після цього він береться за наступне завдання: підготовку тренерів-інструкторів.

Першими лучниками стали особисті друзі - тренери і спортсмени кульової стрільби при львівському спортивному клубі ДТСААФ, дещо згодом було відкрито першу офіційну секцію стрільби з лука при СК Львівського політехнічного інституту. При клубі ДТСААФ Микола Олександрович організував першу в СРСР школу інструкторів стрільби з лука, яку закінчила ціла низка тренерів, що згодом стали заслуженими тренерами СРСР та України.

У 1958 році він залишає роботу у ветзоотехнікумі і переводиться на посаду старшого тренера Спортклубу ДТСААФ, проте вже невдовзі влаштовується на посаду викладача кафедри фехтування, боксу і сучасного п'ятиборства у ЛДІФК. У листопаді цього ж року - вперше в СРСР - з ініціативи Калі­ніченка був проведений перший чемпіонат Львова, в якому взяли участь спортсмени ДТСААФ, а також спортивних товариств "Авангард", "Динамо", "Спартак" і виробничих колективів. У той час це були перші змагання зі стрільби з лука за сучасними правилами не лише в Україні, але й у СРСР. А вже в наступному році на львівському стадіоні СКА була проведена перша товариська зустріч між лучниками Львова і Москви.

Під його керівництвом проводяться перші семінари для підготовки інструкторів і суддів, що дозволило вже у 1960 році організувати та провести перший чемпіонат України зі стрільби з лука на київському стадіоні "Динамо". Знаменно, що першим чемпіоном України зі стрільби з лука став сам засновник цього виду спорту - Микола Калініченко.

Як і раніше, він належить до найкращих спортсменів із кульового спорту СРСР і щоразу виборює місце у збірній команді. Відтак у цей же час Микола Олександрович готується до участі в Олімпійських іграх 1960 року, проте керівництво надало перевагу спортсмену з Москви, який набрав на відбірних змаганнях таку ж кількість балів - це була звична практика тих часів... Лави збірної команди СРСР з кульової стрільби він залишив у 1961-му.

1961 року, після повернення з відрядження до Чехословаччини, Микола Калініченко привіз у Львів технологію виготовлення склопластикових луків. Саме в той час завдяки їй відбулося революційне переозброєння лучного спорту в усьому світі. Свій перший склопластиковий лук, який він самостійно виготовив у себе вдома, Микола Калініченко назвав "Сокіл".

Калініченко не має наміру зупинятися на досягнутому і піднімає перед відповідними інстанціями питання про необхідність відкриття в інститутах фізичної культури країни спеціалізації "кульова стрільба", оскільки раніше тренери з цього виду спорту готувалися лише у ДТСААФ, що не давало їм відповідної вищої освіти. Таким чином, з його ініціативи, вперше в країні тренери зі стрілецьких видів спорту отримали право навчатися в державних інститутах фізичної культури.

Як перший голова секції стрільби з лука при всесоюзній секції стрілецького спорту, Микола Калініченко у 1961 році зустрівся з президентом ФІТА (Міжнародна федерація стріль­би з лука) Оскаром Кесселс де Маєром. Його завданням на зустрічі було представити рівень розвитку стрільби з лука в СРСР з огляду на можливе подальше прийняття Національної федерації стрільби з лука у члени ФІТА. Лише після цього радянські лучники отримали право брати участь у чемпіонатах світу.

У 1962 - 1963 роках Микола Олександрович працює тренером у В'єтнамі, де за його ініціативою за 1 рік зі своїми учнями фактично вивчає прискорений курс інституту фізкультури, оскільки, крім спеціальних предметів і практичних занять, викладає анатомію, біохімію, фізіологію, теорію і методику фізвиховання.

1964 року з ініціативи Миколи Калініченка у ЛДІФК було розпочато набір абітурієнтів на спеціальність "кульова стрільба", а з 1965 року - вперше в країні - на спеціалізацію "стрільба з лука". Проте на стендову стрільбу набір так і не дозволили, хоча база для підготовки спортсменів з цього виду спорту в інституті вже була створена. Щоб вийти з цієї ситуації, Микола Олександрович почав приймати майбутніх тренерів зі стендової стрільби на спеціалізацію "кульова стрільба". Завдяки такій хитрості, вищу освіту змогли здобути в майбутньому заслужені тренери України Володимир Юхатов і Віктор Карасьов.

Уже в середині 60-х років учні Калініченка стали чемпіонами СРСР, відтак у 1966 році його заслуги у підготовці спортсменів були належним чином оцінені, і Микола Олександрович отримав звання заслуженого тренера України.

Наприкінці 60-х років була створена Федерація стрільби з лука України, першим головою тренерської ради був обраний Микола Калініченко. Він відповідав за підготовку збірної команди України для виступів на змаганнях союзного масштабу. 1967-го була створена збірна команда СРСР зі стрільби з лука, і Микола Олександрович був призначений першим старшим тренером цієї збірної.

У 1969 році Микола Калініченко успішно захистив у Москві дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук на тему "Основні умови, що підвищують точність прицілювання при стрільбі з гвинтівки з діоптричним прицілом". Щоб відокремити саме зоровий компонент прицілювання від інших факторів, які впливають на точність влучення, необхідною була особлива методика дослідження, і таку методику йому вдалося розробити. Багато висновків дисертації Калініченка мали велике практичне значення, а тому за лічені місяці вплинули на теорію і практику кульової стрільби у всьому світі.

У цьому ж році, за рішенням Спорткомітету СРСР, була створена комплексна наукова група з науково-методичного і медичного забезпечення підготовки збірної команди СРСР і Миколу Калініченка призначили її керівником. Наукова група була створена на базі ЛДІФК і під його керівництвом успішно працювала чотири олімпійських цикли та неодноразово відзначалась як одна з кращих у країні.

У середині 70-х років на львівському заводі "Полярон" було налагоджено серійне виробництво електронно-лазерних тирів. Головним методистом з розробки методик користування цими тирами і головним консультантом з вимог до них був Микола Калініченко.

У 1976 році у Львівському державному інституті фізкультури було створено кафедру стрілецьких видів спорту, і Микола Олександрович став першим її завідувачем. На кафедрі за часів його керівництва було підготовлено багато відомих тренерів.

Безперечно, що допомагала здобувати спортивні і життєві перемоги Миколі Олександровичу вся його сім'я. Дружина - Ольга Опанасівна - після завершення навчання тривалий час працювала дільничним лікарем-терапевтом 5-ї міської лікарні. У них було двоє синів, кожен з яких перейняв одне із захоплень батька: старший - Валерій - став хіміком, а молодший - Олександр - спортсменом, закінчив ЛДІФК, сьогодні він кандидат педагогічних наук, доцент, президент обласної Федерації стрільби з лука.

У 1984 році Микола Олександрович вийшов на пенсію. Сприяв цьому конфлікт з тодішнім ректором ЛДІФК Мухіним, оскільки, незважаючи на тиск з боку керівництва, Калініченко відстоював власну, принципову позицію, яка полягала в тому, що він відмовлявся приймати в інститут нездар, непридатних до занять спортом...

Однак і після цього він не перестає працювати і займатися улюбленою справою, якій присвятив усе життя: з 1984-го до 1998 року працює тренером зі стрільби з лука у ДЮСШ "Олімпія", де далі готує майбутніх  чемпіонів і тренерів.

Навіть після відходу від справ Микола Олександрович завжди надавав перевагу активному відпочинку, серед улюблених занять - полювання і рибалка. Активним і працьовитим він залишався до останнього дня свого життя, яке припинилося 19 листопада 2008 року.

Розроблені ним методики тренування стрільців до сьогодні використовують у багатьох країнах світу. Саме завдяки його зусиллям два види спорту - кульо­ва стрільба та стрільба з лука - входять сьогодні до першої трійки пріоритетних видів спорту в Україні.

Автор висловлює вдячність Олександру Миколайовичу Калініченку за надану допомогу у підготовці публікації.