У понеділок ввечері ФІФА бадьоро впоралася зі щорічною повинністю – роздача індивідуальних нагород успішно завершилась. Сенсації не сталося – Кріштіану Роналду отримав третій “Золотий м’яч”, а Йоахим Льов став тренером року. 

Взагалі це була одна з найбільш передбачуваних і буденних церемоній за останні роки, і головна причина цього – переможця в головній номінації знали заздалегідь, адже ніхто не сумнівався в перевазі Кріштіану Роналду. 

Мессі взяв самовідвід. Він не вірив у своєю перемогу, а в пресі португальцеві протиставляли в основному Мануеля Нойєра. Але й німецький воротар не зміг вплинути на голосування, яке визначає володаря “Золотого м’яча”, адже це – тест на популярність. А вже в цьому виді спорту серед футболістів немає рівних Роналду. 

Таким чином головна нагорода року, офіційного вручення якої довелося чекати до кінця тривалої і не завжди захоплюючої церемонії, знайшла свого переможця якось буденно; не було інтриги, напруження чи навіть протесту.

Раніше в роки проведення фінальної частини великих футбольних турнірів (на кшталт чемпіонатів світу або першості Європи) саме найяскравіші футболісти цих змагань у підсумку ставали власниками “Золотого м’яча”. 

Але все змінилося, відколи ФІФА вирішила забрати цей трофей під своє крило. У останні роки за приз змагаються лише Кріштіану Роналду і Ліонель Мессі. Згідно з правилами, їм конкуренцію складає ще один футболіст, однак він зазвичай задовольняється почесним третім місцем. 

Цього року вибору майже не було. Мессі провів свій найгірший сезон і не виграв нічого. Так, ним захоплювалися на чемпіонаті світу, але це теж в основному стосувалося публіки, а не фахівців. Цілком очевидно, що в кількох матчах кращими у збірній були інші гравці. Навіть якщо вважати, що Мессі став головним героєм мундіалю, за це в нього спеціальний “Золотий м’яч” уже є. А в останні місяці аргентинця критикували майже всі, і більшість схилялася до двох думок. Перша: Ліонель втомився від перемог. Він виграв на клубному рівні все, що тільки міг, оновив майже всі можливі рекорди (як у “Барселоні”, так і в європейському клубному футболі). І від цього з’явилася друга думка: аргентинцеві треба міняти команду, аби мати нові виклики.

Щодо Нойєра, то в нього було дуже мало шансів на перемогу, адже воротарі ще не скоро візьмуть цей приз. Взагалі за всю історію серед голкіперів перемагав лише Лев Яшин. Але коли це було? Абсолютно інша епоха. У чому? А в тому, що світ бачив небагато матчів. У 1963 році не було Ліги чемпіонів, всесвітніх трансляцій чемпіонату світу, в більшості національних чемпіонатів показували матч-два в турі, а решту транслювали по радіо. 

Важливих подій було небагато. І ось на цьому тлі в 1963-ому, непарному році, в якому не було чемпіонатів світу і Європи, чи не найголовнішим матчем стало святкування сторіччя англійського футболу, в якому Яшин блискуче зіграв за збірну світу. Один тайм, але блискуче. Це та попередні успіхи дозволили йому стати володарем “Золотого м’яча”. 

По дистанції сезону воротар завжди програє бомбардирові або плеймейкеру. Для Нойєра взагалі колосальним успіхом стало те, що він потрапив до трійки. Перемогти в нього не було жодного шансу. Він став чемпіоном світу, але це була не його особиста перемога, а звитяга всієї бундесмашини. 

А щодо Роналду... Він забивав цього року більше за хокеїста, виграв кілька титулів із “Реалом”, зокрема, десятий Кубок чемпіонів. Уявіть масштаби іспаномовного світу і кількість учасників опитування, що представляють цей світ, тренерів і тих, які грали, грають, мріють грати або тренувати мадридський “Реал”. Усі вони знають, що Кріштіану поїхав на чемпіонат світу з недолікованою травмою, забив там і навіть пас віддав… 

Саме в цих матчах португальці й набрали свої жебрацькі пункти і поїхали з ними геть. Роналду показав світу, що він – боєць, відтак отримав “Золотий м’яч”.

Проте німці не залишилися без заслуженої нагороди. Перемога Йоахима Льова у своїй номінації (нехай у нього й були гідні конкуренти в особі тренерів мадридських клубів) не викликала жодних сумнівів. 

Німецька збірна під керівництвом Йогі довго йшла до великого успіху, і якщо не відзначати тренера, який став чемпіоном світу, в рік його тріумфу, то коли взагалі давати шану заслугам такого масштабу? Однак варто зазначити, що для клубних менеджерів і наставників збірних все-таки повинні існувати різні нагороди, адже специфіка роботи відрізняється суттєво.

Стильність, вірність, доброзичливість і тактовність – його яскраво виражені сильні сторони. Йоахим Льов заробив отриману нагороду багаторічною працею, у нього багато плюсів, він сильний тренер неймовірно якісної команди, яка виграла чемпіонат світу, граючи на класі, що собі не кожна збірна може дозволити. Історична перемога над збірною Бразилії на їхньому полі, впевнена гра в кожному матчі, робота над помилками, “захисник” Нойєр, воскресіння Швайнштайгера, довіра молодим, повага до суперників, ставка на холоднокровний розрахунок – до всього причетний тренер.

Німецька збірна під керівництвом Йогі довго йшла до великого успіху, і якщо не відзначати тренера, який став чемпіоном світу, в рік його тріумфу, то коли взагалі давати шану заслугам такого масштабу

Дивно, що Льов не переміг раніше, наприклад, після Євро-2012. Та нагорода знайшла героя, і це тішить. Конкуренти цього разу були дуже гідні і теж чудові, кожен заслужив найвищу відзнаку, але визнання чемпіона світу логічне, особливо коли зрозуміло, що навіть таким сильним командам, як “Реал”, “Барселона” або збірна Німеччини, без правильного тренера не бачити перемоги. Бундестім пощастило, а Льов відхрестився від титулу вічно другого або третього – тепер він перший. 

За його роботою завжди буде цікаво спостерігати, оскільки мова про тренера, який усе контролює. Йоахим не зупинився – він готовий до нових рішень і викликів та мінятиме збірну Німеччини, незважаючи на велику перемогу. Постійно навчаються і вдосконалюються тільки великі тренери.

А ось зі збірною року у ФІФА щоразу виникають величезні проблеми, адже вона більше нагадує “команду друзів”, яка виглядає так: воротар – Мануель Нойєр; захист – Філіпп Лам, Давид Луїс, Серхіо Рамос і Тьяго Сілва; півзахист – Андрес Ін’єста, Анхель Ді Марія і Тоні Кроос; напад – Кріштіану Роналду, Ліонель Мессі та Ар’єн Роббен.

Ті, що вибирали команду 2014 року, мабуть, вважають, що більшість із нас нічого не розуміє у футболі, адже серед 11 кращих не знайшлося місця жодному футболісту з мадридського “Атлетіко” – команди, яка з рівня переможця Ліги Європи піднялася на саму вершину іспанського футболу, випередивши “Реал” і “Барселону”. У ФІФА про це не знають, там свої погляди на футбол. Дивно навіть, що в їхній збірній Мануель Нойєр – на позиції голкіпера. 

Якщо вважають, що у футбольній команді три центральні захисники та один фланговий, то і німецького голкіпера треба було включити у список захисників, поставивши на лівий край, аби було ще смішніше. Тим паче у складі знайшлося місце двом бразильцям, які так чудово грають за ПСЖ, прекрасно виступили на домашньому чемпіонаті світу, дивовижно провели всі матчі без винятку в Лізі чемпіонів. Взагалі саме бразильці диктують моду на гру в захисті. А якщо без сарказму, то можна констатувати, що в символічній збірній цієї версії точно є зайві люди поруч із тими, хто заслужив опинитися в почесному списку.

При визначенні будь-якої символічної команди потрібні внутрішні закони та правила – логічний ланцюжок, але в цьому випадку їх нема. Наприклад, Тьяго Сілва з подивом дізнався, що він – лівий захисник, Давид Луїс зрозумів: якщо за тебе платять величезні гроші – чекай особистої нагороди. Гаразд, Сілва хоча б не ганьбився в півфіналі ЧС-2014 і за ПСЖ сильно грає, коли здоров’я дозволяє, але Давид Луїс у числі двох кращих центральних захисників планети минулого року – просто нонсенс. 

А Ін’єста? Команди Андреса провалили все, що могли. “Барселона” вилетіла з Ліги чемпіонів і віддала чемпіонство “Атлетіко”, збірна Іспанії принизилась у Бразилії, а сам іспанський геній спостерігав за цим і нічого не зміг вдіяти. Добре, що Крооса і Ді Марію не забули. Роббена теж вибрали (що логічно), але навіть якщо в збірній більше тих, хто заслужив, наявність “парочки” вкрай спірних і відверто політизованих переможців засмучує.

Запропонована ФІФА команда ще раз доводить, що не обов’язково в різних асоціаціях професійних футболістів сидять люди, які розуміються на грі, дивляться багато матчів, аналізують і вміють порівнювати, а не просто визначають, хто їм подобається, а хто ні.