Щоправда, керівник департаменту інформації ФФУ Павло Терновий запевнив усіх, що питання про відсторонення президента не стоятиме в порядку денному нинішньої зустрічі.
“Порядок Конгресу був затверджений ще місяць тому на засіданні виконкому ФФУ, і питання про відставку президента Анатолія Конькова там не було. Його й не може бути, бо нема для цього жодних юридичних підстав. Не думаю, що за добу щось зміниться. Щодо реакції на події самого президента, то його ставлення адекватне. Він уже заявив, що розуміє, як усе відбувається, що все це замовлено і проплачено. Є певні люди, які за цим стоять. Багатьом просто наплювати на цінності, які ми відстоювали”.
Однак на адресу ФФУ й далі надходять листи від обласних організацій, які вимагають скликання позачергового Конгресу, на якому хочуть поставити питання про довіру Конькову. І причин багато.
Портал
xsport знайшов цікаве інтерв’ю дворічної давнини нинішнього глави Будинку футболу однієї київської газети, датоване вереснем 2012 року, опубліковане одразу після обрання Конькова на нинішній пост. Це інтерв’ю, по суті, є доповненням до його передвиборчої програми, яку, до речі, так ніхто й не бачив. Журналісти порталу проаналізували сказане Анатолієм Коньковим і виокремили деякі обіцянки, які він досі не виконав.
Регіони почекають
“Головне для мене – не повторити основних помилок мого попередника… Чому Григорій Суркіс ніколи не їздив у регіони? Подібні запитання адресували йому неодноразово. Він регулярно відповідав, що в нього, мовляв, у регіонах працюють професіонали, яким він довіряє і які забезпечують його всіма необхідними даними. У моєму розумінні така практика є неприпустимою. Це – один із багатьох парадоксів нашого футболу. Уявіть собі, що навіть Президент України зобов’язаний (на законодавчому рівні!) регулярно їздити в регіони, а президент ФФУ – ні. Такого більше не буде”.
За два роки Анатолій Дмитрович у регіони майже не їздив. Усе, що запам’яталося, це відвідування Харківської обласної федерації футболу, де головує його друг Михайло Добкін. Останній має звичку влаштовувати гучні святкування свого дня народження, на які йому привозять дорогі подарунки (на суму близько 24 тисяч гривень), які в кошторисі Будинку футболу записані як “Витрати на сувенірну продукцію”.
Без авторитету...
“Нині “мусолять” думку, що без міжнародного авторитету Григорія Суркіса нам буде дуже складно. Але я переконаний, що спершу нам треба заробити авторитет у себе вдома, а потім – за кордоном. Будувати авторитет маю намір на одному наріжному камені – на довірі. За два місяці поїздок Україною дійшов приємного висновку, що люди мені довіряють. Англійську вивчу, ось побачите!”
Анатолій Коньков мав рацію – без міжнародного авторитету Суркіса-старшого Україні насправді важко. Сьогодні тільки він і захищає наші футбольні інтереси, навіть у кримському питанні. Завдяки Суркісу Україну хоч і покарали за поведінку вболівальників, однак дозволили зіграти важливий відбірковий матч проти Польщі з глядачами.
А що зробив Коньков, крім гучних заяв, які лунали з запізненням і лише після шаленого тиску з боку футбольної спільноти? Про що можна говорити, якщо під час останнього приїзду в Україну Мішеля Платіні до нього не допустили президента національної федерації? І президент УЄФА сприйняв цей факт як належне. Ще цікавить одне: чи хтось чув, як Анатолій Коньков розмовляє англійською?
...але з авторитаризмом
“За останнє десятиріччя федерація стала асоціюватися з авторитаризмом, із тим, що тут усе вирішує одна особа. З цією практикою вже покінчено… Ми за цей час якось непомітно забули, що національна футбольна асоціація будь-якої європейської країни має бути насамперед громадською організацією, а не приватним клубом і засобом задоволення владних амбіцій. Вона повинна бути інститутом, що базується на громадських засадах”.
Варто зазначити, що нині офіційну позицію ФФУ з будь-якого питання мають право висловлювати тільки Коньков і його прес-служба. Навіть віце-президенти федерації позбавлені такої можливості, чого не було за Григорія Суркіса.
Без держави
“Роль держави у функціонуванні спорту – одне з найнагальніших завдань для нас, оскільки варто створити програму розвитку вітчизняного футболу на найближчі кілька років, яку затвердив би Кабінет Міністрів України”.
Якщо за президентства Януковича ФФУ якось і контактувала з Міністерством спорту, то після зміни влади контакти між Будинком футболу і профільним міністерством, колишній голова якого Дмитро Булатов кілька разів звинувачував Конькова у зраді національних інтересів, зникли остаточно.
За Україну?
“За Україну, за наш футбол я боротимуся з усіх сил”.
Анатолія Конькова неодноразово звинувачували у зраді національних інтересів. Наприклад, вище згаданий Дмитро Булатов прямо звинувачував президента ФФУ в диверсії при організації матчу національних збірних України та США в березні цього року. Тодішній міністр спорту казав, що Конькову подзвонив Янукович і попросив насолити “америкосам”, скасувавши зустріч. На щастя, цього не сталося.
Ще більш дивна позиція Анатолія Конькова – у кримському питанні. Спочатку (на квітневому виконкомі ФФУ) Анатолій Дмитрович сказав: “Не можна силою прив’язувати футбольні клуби Криму до України”, потім (у червні) не поїхав у Ріо-де-Жанейро на виконком ФІФА, відправивши туди генерального директора ФФУ Максима Бондарева, в результаті чого Йозеф Блаттер засумнівався в тому, що для України кримське питання важливе.
А нещодавно один із керівників севастопольського СКЧФ у інтерв’ю заявив, що Коньков особисто запевнив його в тому, що якби все, мовляв, залежало від нього, він би давно відпустив кримський футбол у Росію.
Кадрова політика
“Добираючи людей, я спиратимусь винятково на їхні фахові здібності”.
“Я переконаний, що починати треба з аматорського рівня. Треба зазначити, що корупція існує в усьому світі. Питання лише в тому, який у неї відсоток. Наше завдання — максимально його зменшити”.
Перше, з чого почалася робота Анатолія Конькова на посаді президента ФФУ, – кадрова політика. Неугодних вигнали одразу, а на роботу влаштували всіх знайомих. Так, у Будинку футболу працює донька Миколи Черниша, найближчого друга Конькова, дружина екс-спонсора футбольної школи імені Конькова та багато інших друзів, дітей та онуків друзів.
Крім цього, штат федерації збільшили майже в півтора разу. 2,5 року тому у ФФУ працювало 150 осіб, нині – 239. А у своїй передвиборчій програмі Коньков обіцяв скоротити штат на третину.
Пусті обіцянки
“Сьогодні хочемо створити масштабний проект — програму розвитку футболу України, розраховану на кілька років. Мабуть, ви вже чули, що в серпні наша ідея вже почала частково реалізовуватися, коли мені влаштували прийом на високому рівні. Працюватимемо так і надалі. Ми зобов’язані довести нові принципи життєдіяльності національного футболу до найвищого керівництва держави”.
“Треба відновити масовість футболу, зробити якомога ширшим поле його життєдіяльності, довести ці рамки до радянського рівня, щоби не закривали ДЮСШ, не робили паркінгів із полів, не зникали команди в регіонах”.
“Так, київський журналіст Валерій Валерко подав мені програму реформи нижчих ліг за німецьким принципом. Питання дуже складне. Тут треба діяти виважено, аби потім не жалкувати. Наразі проект вивчаємо”.
“Хочеться зробити багато чого: почати, наприклад, із хорошої ґрунтовної багатотомної книги історично-статистичного спрямування, а продовжити, можливо, Алеєю національної футбольної слави чи Залом слави або, до прикладу, музеєм. Усе — до 120-ліття національного футболу. Давайте трохи зачекаємо: повірте, я розумію, що відкладати в довгу шухляду це питання не варто, бо воно там може залишитися”.
Нічого з обіцяного влітку – восени 2012 року зроблено не було... Взагалі нічого, що навіть дивно. Навіть згадати нічого. Можна, звичайно, викреслити з цього списку святкування ювілею – у війну не до свят. Хоча Алею слави можна було запускати ще у 2013 році, а не відкладати “в довгу шухляду”.
Підготував Дмитро Сирота