Сьогодні УЄФА має оголосити свої висновки і подальші кроки стосовно “кримського питання”. Наразі важко спрогнозувати, що саме буде у звіті організації, однак підстави для того, аби сподіватися на краще, є. 

Тим часом у Федерації футболу України назріває чергова революція. За два тижні до Конгресу ФФУ все частіше лунають заклики до зміни президента організації. 

Перед тим, як перейти до більш детального розгляду в авгієвих стайнях ФФУ, повернемося до болісного “кримського  питання”. 

Напередодні 4 грудня, коли в швейцарському Ньоні відбудеться засідання виконавчого комітету УЄФА, доволі цікавий коментар дав почесний президент Російського футбольного союзу В’ячеслав Колосков, який висловився щодо ситуації з кримським футболом. Цікавий він насамперед риторикою, а також фактично констатацією того факту, що УЄФА стане на бік України. 

“Остаточне рішення по кримському футболу винесе не УЄФА, а ФІФА. УЄФА виробить позицію щодо “кримського питання”, і на виконкомі ФІФА, який пройде в середині грудня в Марракеші, думаю, воно буде розглянуте. Жорстких заборон очікувати не варто. Швидше за все, ФІФА та УЄФА закликатимуть дотримуватись своїх статутів.

Позиція РФС – міцна. У статуті ФІФА прописано, що клуби, які виступають у змаганнях під юрисдикцією однієї національної федерації, не мають права виступати в турнірах під юрисдикцією іншої. Сьогоднішні кримські клуби юридично не мають ніякого відношення до тих, які грали в чемпіонаті України. Це новостворені юридичні особи. Словом, ніяких порушень статуту ФІФА з боку РФС немає і не було”, – наводить слова Колоскова ІТАР-ТАСС.

Отже, можна говорити про те, що росіяни щось знають і сподіваються тепер лише на дружбу Блаттера та Путіна, а на УЄФА надії у них вже немає. Щоправда це лише припущення. Нас нині більше хвилює питання президента ФФУ, для якого саме “кримське питання” може поставити хрест у його подальшій роботі в організації. 

Нині модно використовувати слово “люстрація”. Вона бушує у владних коридорах і її відлуння доходить і до спортивних організацій. І напередодні конференції ФФУ усі згадали, звідки взявся нинішній президент цієї організації Анатолій Коньков.

Поява Конькова при владі багатьом не сподобалася. Ставленик Януковича, він виринув буквально нізвідки і за пару місяців став формально головною людиною в нашому футболі, змінивши Григорія Суркіса. 

Екс-президент “Динамо” в ролі глави ФФУ 12 років піднімав престиж країни, і планка після Євро-2012 була піднята високо, але після чемпіонату Європи на Суркіса були спущені усі собаки, і він вирішив залишити свій пост. На безальтернативних виборах Коньков переміг упевнено (“за” 132 голоси зі 133) і оголосив, що його головна мета – відродження масового футболу. Втім, явна донецька “прописка” нового президента і шлейф минулих “досягнень” як тренера і менеджера викликали сумнів у його незалежності та компетентності.

Уже перший справжній виклик новий президент провалив. Коли восени 2012-ого потрібно було терміново шукати нового тренера для збірної, Коньков швидше імітував пошуки ніж працював. Про що можна говорити, якщо людина, яка очолювала комітет з пошуку тренера, Михайло Фоменко, сам врешті збірну і очолив. Щоправда нині на це нарікати важко. Як не дивно, Фоменко і збірна були ніби створені один для одного. Але обіцянки Конькова запросити Гаррі Реднапа і навіть Андрія Шевченка ніхто не забув,

Складалося враження, що Конькова відразу ж почало підставляти його оточення. Спочатку проти нього збунтувалася частина технічного департаменту ФФУ. Мовляв, президент не самостійна фігура, а справами керують так звані наглядачі від колишньої влади. Потім на поверхню вихлюпнулися напружені відносини між Коньковим і його заступниками Анатолієм Поповим і Віталієм Даниловим.

Після Євромайдану Попов і Данилов спробували змістити Конькова і пішла хвиля компромату на президента ФФУ. При цьому Попов навіть порівняв Конькова з лівійським диктатором Каддафі. Президент усе заперечував і пригрозив подати позови до суду і запустити у відповідь наявний у нього компромат на Попова і Данилова.

А вчора Виконавчий комітет Федерації футболу Києва визнав незадовільною роботу Анатолія Конькова на посту президента ФФУ, офіційно висловивши йому недовіру.

Члени виконкому ФФК зажадали проведення позачергового звітно-виборчого конгресу ФФУ, а також постановили звернутися до всіх колективних членів ФФУ із закликом підтримати дану ініціативу.

Ситуація зараз нагадує ту, яка була в 2010 році, коли на Конгресі ФФУ намагалися підняти питання довіри Григорію Суркісу. Але такого пункту не було в порядку денному і максимум, що вдалося зробити, – це зірвати засідання. А в 2012 році Суркіс просто не виставляв свою кандидатуру. Зараз питання про недовіру Конькову також немає в порядку денному, але... 

“Все має бути в рамках статутних норм, – зазначив виданню “Весті” президент Федерації футболу Києва Ігор Кочетов. – Ніхто не заборонить мені на Конгресі звернутися до колективних членів із тим, щоб вони на своїх засіданнях розглянули питання про недовіру Конькову. І якщо збереться дві третини протоколів, а я в цьому впевнений, то Виконком зобов’язаний буде призначити позачерговий Конгрес, на якому питання довіри главі ФФУ вже буде внесено до порядку денного”.

У кулуарах кажуть, що Коньков може зіграти на випередження і піти з посади ще до Конгресу за станом здоров’я. Мовляв, останнім часом він температурить і практично не з’являється в Будинку футболу (саме хворобою пояснювали відсутність глави ФФУ на зустрічі Порошенка і Платіні). У федерації це спростовують, хоча і не приховують, що не чекають спокійного Конгресу. 

Але перший віце-президент ФФУ Анатолій Попов, який часто був не згоден з Коньковим, вважає відставку несвоєчасною: “Хтось хоче захопити, отримати владу в українському футболі. І один із методів досягнення мети – поливання брудом керівництво федерації. Пік, очевидно, планується на Конгресі, але це не означає, що треба заздалегідь ставити себе в роль виправдовувача”.

А прес-аташе ФФУ Павло Терновий впевнений, що всі звинувачення на адресу Конькова – провокація. “За Євро-2020: у квітні, коли потрібно було подавати заявки, виявилося неможливим отримати необхідні УЄФА гарантії від міст. Щодо ж бази у Вишгороді ситуація надумана. У Ньоні знають, на що були спрямовані кошти.  Що ж до “відставки”, ми не станемо реагувати на чутки. На Конгресі президент відзвітує за виконану роботу. І тоді, думаю, не буде сумнівів, що федерація діє виключно в інтересах українського футболу”.

Як би там не було, підстав для відставки Конькова дуже багато, а базою для звинувачень стали кадри і фінанси. За словами його заступників, глава ФФУ збільшив штат працівників федерації за рахунок “своїх” людей.

Зрозуміло, що їх професійні якості враховувалися в останню чергу. На додачу президенту інкримінували розтрату бюджетних грошей на закордонні відрядження. Коли ж восени конфлікт всередині федерації затих, і справу про взаємні звинувачення спустили на гальмах, у бій пішов генеральний директор “Карпат” Ігор Дедишин. Він звинуватив керівництво ФФУ в корупції і подвійних стандартах. Правда, і тут гучні заяви лише струсонули повітря – ніяких доказів Дедишин не пред’явив.

Звичайно, корупційні схеми президента ФФУ ще потрібно довести. Натомість  його некомпетентність у багатьох питаннях виникає раз за разом. Найбільше запам’яталася діяльність Конькова навколо відбіркового матчу ЧС-2014 Україна – Польща. Він стверджував, що особисто врегулює ситуацію, але в підсумку скасувати санкції і повернути глядачів на цю гру вдалося лише за допомогою Григорія Суркіса. Вже цього року Коньков ледь не зірвав контрольний матч збірної проти США. Далі була відмова від тендера на Євро-2020, ледь не проведений без глядачів фінал Кубку України, плутанина з форматом і кількістю учасників сезону-2014/15 і заморожування будівництва манежу для збірних у Вишгороді. 

Останньою краплею невдоволення роботою Конькова став фактичний саботаж у справі з кримськими клубами. Саме з його вини ФФУ весь час спізнювалася з прийнятим рішенням. Тільки під тиском суспільства та ЗМІ Коньков почав листування з ФІФА та УЄФА, заявивши при цьому, що не збирається “бігти з кулеметом на Крим і змушувати клуби не виступати під егідою РФС”. 

Останні факти, коли Коньков проігнорував спільну нараду УЄФА з “кримського питання” і був відсутній на київській зустрічі з Мішелем Платіні, говорять про те, що або думка глави ФФУ вже нічого не вирішує, або ж пана Конькова попросту “зливають”.