Вікторія Руденко, призер чемпіонату світу і чемпіонка Європи з боксу, про упередженість суддів, можливий перехід у професіонали, мрії у боксі і в житті

Наприкінці листопада у китайському Нігбо відбувся чемпіонат світу з боксу серед жінок. Єдиною українкою, яка повернулася з медаллю з Піднебесної, стала 33-річна Вікторія Руденко (до 52 кг). Капітан нашої жіночої збірної виборола "бронзу", поступившись у півфіналі місцевій боксерці Рень.

- Віко, як складався ваш шлях на чемпіонаті світу в Китаї?

- У першому поєдинку боксувала із турецькою спортсменкою. Зустрічалася з нею вперше. Провели всі три раунди. Бій в принципі був складний, але не надто. В другому колі змагань зустрілася із спортсменкою з Тайпея. Перемогла 8:1, бій добре склався, не мала жодних проблем зі своєю суперницею. У третьому поєдинку, у півфіналі, натрапила на китаянку, яка мені просто не віддала перемогу.

- Тобто ви не згідні з рахунком 3:6 і вважаєте, що судді подарували їй перемогу?

- Саме так. До речі, у фіналі вона теж не виграла, але їй знову віддали перемогу.

- Пригадую, у 2006 році ви і в Індії програли індусці у фіналі чемпіонату світу...

- Так, було таке. Не щастить щось... Судді тоді теж допомогли місцевій боксерці.

- Як капітан української збірної, знаєте причини, чому, крім вас, ніхто не виборов більше медалей на останньому чемпіонаті світу?

- Знаєте, ми всі ставили одна одній це запитання і не змогли на нього відповісти. Комусь судді не дали. Хтось на зборах перед чемпіонатом світу втомився, бо нас просто заганяли: були постійні збори, з невеликою перервою, і навантаження на зборах було велике. Не можна однозначно відповісти на це запитання.

- За які якості вас обрали капітаном?

- Не знаю, не знаю (Сміється).

- Скільки років ви капітан збірної?

- Років п'ять, напевно. (Після паузи) А ні, вже вісім років.

- В "любителях" дозволяють виступати до 35 років...

- Так. 2009 рік буде мій останній рік у любительському боксі.

- Торік в Данії ви стали чемпіонкою Європи. Пригадуєте ті змагання?

- Аякже. Всі бої пройшли вдало. Я себе там набагато краще почувала, ніж тепер в Китаї. У Данії мені мій бокс більше сподобався. А так, в принципі, такі ж змагання за складністю, як і чемпіонат світу.

- Окрім названих, які ще досягнення у своїй кар'єрі можете виділити?

- У 2003 році виграла чем­піонат Європи. А через два роки стала третьою на чемпіонатах світу і Європи.

- Які країни з тих, що відвідали, найбільше сподобались?

- Дуже сподобалася Норвегія. Високий рівень життя в цій країні відразу видно. Чомусь Індія запала в душу - незвична, цікава країна. Китай теж цікавий, не залишилась байдужою до нього. Але в Європі мені подобається більше.

- Чемпіонка світу і Європи Анжеліка Торська говорила в інтерв'ю "Пошті", що в Україні, крім занять боксом, ще весь день працювала у фітнес-клубі і все одно грошей не вистачало на нормальне життя. Ви, крім боксу, ще чимось займаєтесь?

- Мені в цьому плані пощастило. Я, крім боксу, більше нічим не займаюсь. Грошей більш-менш вистачає. Але зважаючи на яке життя, скажімо так.

- На Олімпіаді-2012 може з'явитися жіночий бокс. Як ставитесь до цього?

- Дуже тішуся за своїх подруг, які зможуть виступити на Олімпіаді. Сподіваюся, що жіночий бокс справді включать у програму Олімпійських ігор. Але, знаєте, це палиця з двома кінцями. Якщо нас уведуть у програму Олімпіади, значно поліпшиться фінансування. Але водночас з'явиться багато підводних течій. Почнеться бокс за гроші, я так би сказала. І зараз є таке, але тоді воно буде у кілька разів гірше.

- Вам не образливо, що через вік не зможете вже виступити на Олімпіаді?

- Дуже шкода. Розмови про включення жіночого боксу в програму Олімпійських ігор тривали давно, але тільки тепер це може здійснитись. А я вже, на жаль, не потрапляю. Буду своїх учнів виховувати. Зараз, окрім боксерської кар'єри, займаюся ще тренерською діяльністю. Поки що виступаю, мешкаю в Києві. Тут і треную дітей. А взагалі моя мала батьківщина - Запоріжжя. Можливо, там продовжу свою тренерську працю.

- В Інтернеті вас називають івано-франківською боксеркою...

- Справді, я виступаю за Івано-Франківськ. Така от історія заплутана. Справа в тому, що в Запоріжжі нікому не потрібен був жіночий бокс. А коли я переїхала в Київ, виявилось, що і тут це нікому особливо не потрібно. І почала виступати за Івано-Франківськ на запрошення друга мого тренера.

- У професіонали ніколи не думали перейти?

- Думала. Але в Україні без свого спонсора не випустять тебе на професіональний ринг. А за кордоном в мене немає особливих зв'язків, знайомств. У принципі, все ще може бути. Деякі пропозиції були. Можливо, у 2009-му щось таке вийде.

- Суботній бій Кличка і Рахмана дивились?

- Так, звісно. Володимир витримав свою лінію бою, і йому, як на мене, не важко було перемогти.

- Чим займаєтесь у вільний час?

- Читаю, відпочиваю, люблю гуляти на свіжому повітрі.

-  У спорті всі мрії збулися?

- Ні. От не дали мені виграти чемпіонат світу. Ця мрія і не здійснилася. Наступного року чемпіонату світу не буде, отже, в Китаї виступала востаннє на світовому форумі.

- А в житті які у вас мрії?

- У житті все гаразд. Хотілось би, звісно, щоб оцінювали мою працю краще. А так, в особистому житті все чудово.

- Віко, у Львові доводилось бувати?

- Дуже давно і, на жаль, мало у вашому місті погуляла.