Іноді, щоб отримати бажане, треба перестати його хотіти. Видовищні німці так хотіли виграти у фіналах ЧС-2010 і Євро-2012, що не перегоріли і програли. У Бразилії вони перестали бути одержимими перемогою, і у них вийшло. 

Так само було з багатьма німцями, які виступають за “Баварію”, а це  третина збірної Німеччини, які постійно програвали фінали Ліги чемпіонів. Багато хто б здався, розлютився, але не ці хлопці – Хайнкес подолав одержимість Кубком чемпіонів, і той опинився в їх руках. Можна називати їх роботами, але краще назвемо їх наполегливими, педантичними  і працьовитими людьми, при цьому забавними і веселими, хоча і не на публіку. 

Хто бачив, як танцює Томас Мюллер – той знає, про що йдеться. А на полі вони машини. Було непросто і з Алжиром, і з Францією, і з Аргентиною у фіналі. Тільки Бразилія допомогла зберегти сили на вирішальний матч, але в якомусь сенсі і перешкодила налаштуватися. Німці не показали у фіналі все, на що здатні, і причина не тільки в зрозумілій скутості або небезпеці аргентинських контратак, але і в тому, що після карнавального півфіналу було складно перебудовуватися. 

Однак уявіть, що закінчився основний час, закінчився овертайм без голів. І поклавши руку на серце, відкинувши всі політичні нюанси (Меркель поряд  з Путіним, або президент Аргентини, яка критикує Європу за те, що вводить санкції проти Росії), самі собі зізнайтеся, кому б ви віддали Кубок? Напевно більшість таки віддали б перемогу німцям, оскільки Аргентина аж ніяк не була кращою за бундестім ані в фіналі, ані у ході турніру. 

Звичайно, Німеччина дуже втомилася в фіналі, але навіть втомленою залишалася красивою, адже була трохи яскравішою за симпатичну, але не настільки багатогранну Аргентину. Німцям пощастило з такою збірною, оскільки вона народна. Навіть Озіл після численних стріл критики пересилив себе, побіг, як слід бігти громадянину Німеччини, який представляє мільйони німців на великому турнірі. 

Всім іншим подібна профілактика і зовсім не потрібна – хлопці розуміють, у чому суть німецького футболу, а вона у перемозі, яка не завжди очікувана – як з угорцями в 1958 році або голландцями в 1974 році, але завжди можлива, як в Італії 1990 року і цього разу, хоча німцям довелося добряче попітніти! Наприклад, у першому таймі пішов досить відкритий футбол, якщо оцінювати мірками фіналу. 

Спочатку німці очікувано притиснули аргентинців, але потім ті розіграли парочку непоганих контратак правим флангом, куди направили Лавессі, Мессі і Сабалету, хоча хвилюючі епізоди виникли саме по центру, коли Ігуаїн у своєму стилі неправильно зіграв у двох важливих випадках. Спочатку Гонсало після пасу суперника повинен був розрахувати кроки і пробити лівою – зіпсував формально вихід віч-на-віч, а потім навпаки заступив і опинився в офсайді, адже в такому випадку забив би чистий гол після передачі активного Лавессі.

Мессі був не таким агресивним, як його напарники, хоча теж брав участь в атаках, щоправда, коли почали змінюватися партнери – Агуеро невдало і несподівано вийшов замість Лавессі, потім з’явився Паласіо, капітан Аргентини перестав озиратися на них, все частіше діючи самостійно, але бездумно. І даремно – неточним ударом зі штрафного на останніх секундах Ліонель підвів риску під турніром для його команди.

Німців теж не будемо перехвалювати, у них довго не було ударів, хоча був контроль м’яча. Не дивно, що для рекордсмена Клозе фінал завершився заміною на майбутнього героя Гетце – без забитих м’ячів для Міро. Можливо, команда Льова не відразу зуміла як слід перебудуватися без Хедіри, котрий отримав травму на тренуванні. Можливо Крамер, який замінив його, не встиг зіграти чіткіше – молодий півзахисник отримав травму після зіткнення з Гараєм, але його вдало підмінив Шюррле – автор небезпечного удару, на який не зуміли награти Озіл, Кроос і Мюллер у першому таймі. 

Взагалі, найнебезпечніший момент до перерви німці створили зі стандарту, і в центрі уваги опинився захисник – Геведес пробив головою, і м’яч влучив у штангу. Сантиметри врятували Аргентину, вони ж врятували Німеччину, коли забивав із порушенням правил Ігуан.

Другий тайм був занадто обережним – обидві команди розуміли смертельність помилки, почергові атаки нічого не змінили в грі, яка повільно, але певно перетекла в овертайм, де німці таки вирвали перемогу. І вони її цілком заслужили. Збірна Німеччини через двадцять чотири роки стала чемпіоном світу. Заслужено, після трудового фіналу і перемоги над командою, у якої був Мессі. Був і не було його одночасно. 

Як кажуть зараз уболівальники зі стаджем: “Є тільки один Марадона”. І вони пам’ятають найкращу приказку про німецьку збірну – знамениту фразу Гарі Лінекера, яка знову актуальна. Але її трохи можна перефразувати – “На чемпіонаті світу зіграли тридцять дві збірні, а перемогли німці”.

фото: АР, Getty images, Reuters