З одного боку, вихід німців особливо нікого не здивував, оскільки їхня команда зі самого початку турніру вважалася одним із головних фаворитів змагань. З іншого боку – те, як це зробила бундестім у матчі проти господарів, шокувало всіх. 

Це було кіно і німці, і кіно явно для дорослих, адже те, що відбувалося на полі, та підсумкові 7:1 назвати футболом дуже важко. Привселюдне “зґвалтування” бразильців стало дуже болісним для цієї збірної.

Нині можна засмутити організаторів турніру, адже маленька частка поразки “чарівників м’яча” це і їхня провина. У футболі важлива кожна дрібничка, а така забобонна нація, як бразильці, мала не враховувати того факту, що Бразилія востаннє програвала домашній матч у рамках якогось турніру саме на стадіоні “Мінейрао” в Белу-Оризонті (у 1975 році). І ось майже через 40 років бразильці в цьому місті програли знову.

Цікаво, що за всю історію проведення чемпіонатів світу найкращі збірні цих турнірів, до яких належать Бразилія та Німеччина, зустрічалися до цього лише раз. Так сталося, що вже чотири мундіалі поспіль німці доходять до півфіналу, проте на вершину не піднімалися дуже давно. Найближчими до неї вони були у 2002 році, і саме тоді їх зупинила збірна Бразилії, яку очолював той же Сколарі, який керує нею зараз. 

Тоді дві помилки Олівера Кана й чудова гра Роналдо, який після фіналу очолив перегони найкращих бомбардирів чемпіонатів світу, принесли бразильцям п’ятий у історії титул. Минуло 12 років; із гравців, які брали участь у тому фіналі, залишився лише Мірослав Клозе. Він добре пам’ятав те приниження, тому його помста була дуже солодкою. Мірослав помстився не лише Бразилії, а й персонально Роналдо, забивши 16-ий м’яч на мундіалях і обійшовши свого конкурента. 

Усе, що красиво зробили бразильці у вівторок – виконали гімн, а Давид Луїс і Сезар витягнули футболку травмованого Неймара... Та краще б витягнули майку дискваліфікованого Тіаго Сілви, оскільки на ділі виявилося, що команда Сколарі трималася на горбі капітана. Те, з якою легкістю німці поперечними передачами в штрафному майданчику розкривали чужу оборону (точніше, розбирали її залишки), не залишає шансів на предметний опис того, що відбувається. Немає сенсу відтворювати події – потрібно дістатися до суті на емоційному рівні. 

Коли на 11-ій хвилині Мюллер випередив Луїса і з кількох метрів “розстріляв” ворота, відкривши рахунок, стало цікаво, що зроблять у відповідь бразильці. Коли на 23-ій хвилині відзначився Клозе, більшість раділа за Міро і його нове досягнення, а вже через хвилину після гола Крооса стало лячно. Через 5 хвилин після ще одного його гола і взяття воріт Хедірою усіх охопив жах, змішаний із здивуванням та розумінням, що після 5 гола у ворота збірної Бразилії у тамтешніх сердечників може бути інфаркт.

Людей шкода, слабкодухі бразильці можуть залізти у петлю, як це було в далекому 1950 році... А психопати озброяться і підуть мстити нещасним гравцям. Зрозуміло, що  це лише футбол, однак з огляду на події, що відбувалися на газоні, це великий балаганний футбол. Для бразильців же, які вважають цю гру ледь не національною релігією, це насправді трагедія. 

Розбираючи гру обох команд, розумієш, що це була грандіозна поразка однієї та чудова перемога другої – в принципі, легкодоступний успіх, який не робить її менш значущою, хоча гра команди Бразилії – нижче всякої цензурної критики. Її неможливо розбирати, оскільки вони просто “підгоріли”, “перегоріли”, “згоріли”, “розплавились” і “випарувались”.

Поразка Бразилії – відображення ставки на посередність. Що би не казали, але виявилося, що великий Сколарі насамперед постарішав на 12 років, Майкон – не Кафу, Марсель – не Роберто Карлос (хоча в однакових клубних футболках), Неймара з Рівалду наразі рано порівнювати (нехай амплуа і різні), а Фред – не Роналдо (це форварди з різних планет), як і Оскар не того класу, що Роналдіньо (один зараз хороший гравець, а другий був геніальним). 

12 років тому бразильське покоління було показово талановитіше, ніж німецьке, тому перемога у фіналі вийшла діловою і навіть легкою. Через багато років німецьке покоління показово сильніше – про це вболівальники говорили прямо. Решта залишала бразильцям шанси через прагматичність самих німців. Зазвичай після першого забитого м’яча підопічні Лева відходять назад, намагаючись виманити суперників на вільний простір. Але у вівторок німці просто посміливішали від безладу в чужих побудовах і зіграли у своєму стилі. 

Напевно, таки дарма Колумбія не випередила Бразилію: півфінал німців і колумбійців міг би виявитися змістовнішим і цікавішим. З іншого боку, у росіян є привід для радості, адже багато хто казав, що у вильоті Росії з групи є один істотний плюс – не довелося грати з Німеччиною: принизили бразильців, а не їх. 

Оновлення рекордів

– Бразилія вдруге в історії пропустила сім або більше голів у одному матчі. Вперше це сталося в 1934 році у грі проти Югославії (4:8), але це був товариський матч.  – Бразилія стала другою збірною, яка пропустила сім м’ячів на домашньому чемпіонаті світу. Першою була Австрія: матч Швейцарія – Австрія – 5:7, ЧС-1954.  – Це найгірша поразка збірної Бразилії в історії. При цьому бразильці завдали навіть більше ударів, ніж Німеччина – 18 проти 14. Попередній антирекорд тримався 94 роки (з 1920 року) — 0:6 проти збірної Уругваю на Кубку Америки. – Німеччина увосьме в історії вийшла у фінал. Ніхто не робив цього частіше за німців! – Німеччина стала першою збірною, яка забила 7 м’ячів у півфіналі ЧС.  – Німеччина вийшла на перше місце за кількістю голів, забитих у фінальних стадіях чемпіонатів світу, – 223 м’ячі.  – Результати Німеччини підправили загальну статистику ЧС-2014: у середньому в кожному матчі у Бразилії забивають 2,74 гола – це найвищий показник із 1982 року. – Нападник Мірослав Клозе став кращим бомбардиром у історії чемпіонатів світу, побивши рекорд бразильця Роналдо. В активі 36-річного Клозе 16 голів.

Зрозуміло, що у півфіналі так склалися обставини. Пропустивши перший гол, бразильці відверто “попливли”, забули про опорну зону, зруйнували лінію оборони, а німці методично та без опору виконували свою звичну роботу – виводили один одного на ударні позиції. У цьому й сила збірної Німеччини – діляться м’ячем, нема егоїстів, а Мюллер, Клозе та Кроос, не кажучи про Швайнштайгера, Хедіру чи Лама, – майстри передач і голів, яким важливішим є результат, аніж власна статистика. Європейці заслужили перемогу, а рахунок лише підкреслює, чим ця Німеччина відрізняється від самої себе з невдалих півфіналів. Вони виросли, і їх важко зупинити. 

Наостанок хотілось би відзначити, що матчем Бразилія – Німеччина чемпіонат світу остаточно повернувся додому – до Південної Америки, де зіграли перший мундіаль, але повернувся у виконанні законодавців мод, тобто європейців, і став черговою невимовною трагедією бразильської нації. 

Нехай цього разу всі бачили, що перемогти з позиції сили не зуміють, тобто різниця є, але пропускати 5 голів за півгодини гри це щось позамежне, і другий тайм, у якому знову забила Німеччина, потім вперше пропустила, уже нічого не змінює. Можемо здогадуватися, що казав Лев у перерві і після гри своїй команді, але на місці Йоахіма багато хто би подякував колективу й нагадав, що головний матч року ще не зіграний і треба озброїтися емоціями, а не дозволити їм підняти команду в небо. Залишається одна гра, у якій німці або доведуть, що вони – найсильніша збірна світу (а так є насправді, адже Аргентина й Нідерланди за можливостями об’єктивно нижчі), або ж станеться ще одна знатна трагедія в історії чемпіонатів світу, і знову на бразильській землі.

Цей результат згадуватимуть ще довго, хоча бразильські вболівальники спробують забути його якнайшвидше. Сколарі програв Леву за всіма пунктами – саме такі акценти варто розставити. Наївний футбол зазнав поразки від добре організованої команди, у якої навіть не було шансу продемонструвати дірки у своїй обороні. Безсумнівно, наставник пентакампеонів залишить свій пост після закінчення мундіалю, на якому бразильці ще повинні (зобов’язані) поборотися за третє місце, хоча воно нікого вже не втішить після такого рахунку. 

Щодо німців, то тепер усі карти їм у руки – вони і відпочинуть перед фіналом довше, і з настроєм усе буде гаразд. А поки запам’ятаємо цей стан шоку, бо давненько у півфіналах чемпіонатів світу такого не було.