До 60-річчя Левка Броварського

Невже Левкові Броварському, відомому львівським уболівальникам багатьох поколінь за прізвиськом Бревер, уже шістдесят?! Адже пам'ятаю його ще з далеких шістдесятих, коли щупленький, з хорошою технікою володіння м'ячем, але задерикуватий на полі, юнак розпочинав свою кар'єру в нападі дрогобицького "Нафтовика", тоді команди класу "Б", нібито сьогоднішньої другої ліги. Оте близьке знайомство з м'ячем прийшло з вуличних поєдинків, яке Левко доповнював самостійною щоденною працею, копаючи м'яча об стіну батьківського будинку. Батьки не перешкоджали синовому захопленню, бо тато й сам колись у довоєнні роки виступав у нападі дрогобицької "Ватри". Тож талант юного футболіста скоро помітив тренер Володимир Аксьонов і запропонував його до юнацької збірної України (до 16 років), яка вдало виступила на всесоюзному турнірі "Юність". А наступного року тренер "Нафтовика" Б. Вейг запросив до основного складу команди майстрів, де юнак зустрівся з досвідченими футболістами, котрі пройшли школу "Карпат", - Фалесом, Розсихіним, Береговським, Маньком, а також таким же молодим Остапом Савкою, майбутнім багаторічним партнером у Львові. У 1967 році прийшов навчатися до Львівського інституту фізкультури, де на нього й звернули увагу, коли виділявся своєю грою серед студентів, тож запросили в дублювальний склад "Карпат".

Володимир Дубас

Левко Броварський народився 30 листопада 1948 року у Дрогобичі. Зіграв за львівські "Карпати" 412 матчів (найбільше в історії команди), забив 48 голів. Дебют у "Карпатах" - 8 квітня 1968 року, останній виступ - 22 листопада 1980 року. Володар Кубка СРСР 1969 року. Зіграв один матч за збірну СРСР (1971). Заслужений тренер України (2001), працював головним тренером "Карпат" (1999 - 2001, 2002 - 2003), молодіжної збірної Камеруну (1988 - 1992), тренером-викладачем Львівського училища фізичної культури (1985 - 1988, 1992 - 1996), нині очолює регіональний центр розвитку дитячо-юнацького футболу.

Так почалася епопея Броварського в "Карпатах", де він провів цілих 13 сезонів. Левко так наполегливо і самовіддано працював на передсезонному зборі, що знайшов своє прізвище в основному складі вже на старті сезону 1968 року. А ще через кілька матчів забив свій перший гол воротареві калінін­ської "Волги".Той сезон був вдалим для дебютанта, адже "Карпати" перемогли у турнірі своєї зони, вдало виступили у фінальній пульці в Сочі, ледь не прорвавшись до вищої ліги. Спостерігачі команд майстрів звернули увагу на правого півзахисника львівської команди, тож посипалися запрошення до київського "Динамо", "Шахтаря", "Чорноморця". Йому ще тільки йшов двадцятий рік...Тоді й народилося прізвисько - Бревер: так називався захисник збірної Канади з хокею Карл Бревер, що відзначався вмілою та конструктивною грою, а в ті роки хокей та фігурне катання були найбільш показуваними видами спорту на екранах телевізорів.

1969 рік став пам'ятним для Львова, коли команда другого дивізіону радянського футболу здобула кришталевий Кубок країни. Це був безпрецедентний випадок у вітчизняному футболі, якого так і не повторив жоден інший клуб. Хлопці зрозуміли, що їхня сила саме у зіграності, згуртованості, командному дусі. Тому й не пішов ніхто у столичні відомі клуби, хоча майже кожного з них не раз запрошували до Києва, Донецька, Москви, Одеси. Тренер молодіжної збірної В. Ніколаєв, який також очолював ЦСКА, свої запрошення до збірної поєднував з вимогою переходу до армійського клубу. Ще 1975 року один з тренерів київського "Динамо" Михайло Коман поновлював свою пропозицію: "|Левку, тобі скоро двадцять сім. Коли не зараз, то вже ніколи!" Як признався потім Броварський, він ще раз відмовив, але пізніше, оцінюючи свої вчинки з далечини літ, зрозумів, що не скористався своїм шансом досягти у футболі більших висот у складі прославленого "Динамо".

А те, що Броварський, Поточняк, Лихачов та інші не бігли зі Львова, пояснювалося просто. Ще з кінця шістдесятих перемоги плекалися розумною кадровою політикою старшого тренера Ернеста Юста та батьківською опікою начальника команди Карла Мікльоша. Футболісти добре знали, що Юста запрошують імениті клуби, бачили, як його кілька разів знімало з посади партійне ке­рівництво області, а той нікуди не йшов і знову повертався, коли був потрібен команді. Він був Людиною і Фахівцем, якого гравці зрадити не могли. Так,  почуття відповідальності, клубного патріотизму у ті часи відповідало моралі гравців. Він ніколи не виголошував перед футболістами якихось промов чи закликів. Тільки конкретні тактичні вказівки, які допомагали у грі. А як часом сказав якесь слово, то кожен з підлеглих ладен був згоріти від сорому. Тому й запам'ятався усім, хто грав під його керівництвом. Чимало футболістів потім стали тренерами, і, мабуть, не один хотів бути подібним на свого наставника.

Можливо, тому, коли замість Е. Юста призначали когось іншого (А. Полосіна, В. Бубукіна, Й. Секеча), хлопці відшукували у них недоліки, які й не дозволяли обом сторонам досягти порозуміння. Наприклад, за Секеча в команді з'явилися любимчики, підозри і недовіра. За нього зросла кількість домовлених матчів. Броварський тоді був капітаном команди, і вказівки тренера до гравців йшли через капітана, який не раз відмовлявся їх виконувати. Тому й не дограв, мабуть, Левко свої роки в "Карпатах" і в 32 був змушений покинути рідний колектив. З ним навіть не попрощалися, не організували прощального матчу, хоча Броварський зіграв найбільшу кількість матчів за клуб, багато років був капітаном. Тоді ж з команди пішло кілька провідних гравців (А. Баль, Я. Думанський, С. Юрчишин), відбулося об'єднання з армійським клубом, до керівництва прийшли зовсім інші люди, і команда на багато років зникла з еліти.

Броварський же був повний сил, важкі травми якось обходили його стороною, він не зловживав насолодами життя, то й з'явився у самбірському "Спартаку" тренером-гравцем. "Спартак" був одним з найсильніших колективів аматорського футболу України, на його матчі приходило до десяти тисяч глядачів. Броварський знову відчув задоволення від гри, перед кожною зустріччю хвилювався, як у молоді літа, і демонстрував своїм партнерам і підопічним, як треба ставитися до улюбленого заняття.

Можна було б продовжити розповідати і про Броварського-тренера, адже в його кар'єрному списку є чимало досягнень, але хочу на цій ноті закінчити розповідь про ювіляра. Хай він залишиться в пам'яті таким невгамовним молодим умілим гравцем, який у кожну гру вкладав не тільки свою високу футбольну майстерність, але й серце та душу, без чого справжня гра втрачає свою привабливість. Із сьогоднішнім поколінням футболістів хай ділиться своїм досвідом, а він має що сказати...

Здоров'я вам доброго, пане Броварський!