У середу в ювілейному, 150-му, для збірної України матчі відбулася знаменна подія. На полі дніпропетровського ста­діону в складі української команди з'явився перший легіонер. Звісно, до цього двобою жовто-синю футболку одягало чимало гравців, які народилися за межами України, проте всі вони представляли країни СРСР (це насамперед стосується Артема Мілевського й Олександра Алієва), а сербів у нашій команді ще не було.

Ми можемо довго міркувати про натуралізацію: добре це або погано, патріотично або не дуже. Але наші суперники вже давно користають із цієї можливості, наданої ФІФА. То чому ми повинні її упускати? На минулому чемпіонаті Європи лише збірна Німеччини залучила: етнічних поляків Мірослава Клозе й Лукаса По­дольского, іспанця по бать­ківській лінії Маріо Гомеса та Кевіна Кураньї, який народився в... Ріо-де-Жанейро. У збірній Італії вже п'ять років грає аргентинець Мауро Каморанезі. А основний опорний півзахисник чемпіонів Європи іспанців - натуралізований бразилець Маркос Сенна. У хорватів є теж свій бразилець Едуардо да Сілва, окрім того, в команді бігають австралійські хорвати. Всі добре пам'ятають польського легіонера Емануеля Олісадебе, а нині наші західні сусіди натуралізували Рожера Геррейро, який уже майже півроку є поляком і виступає за збірну своєї нової батьківщини. Що й казати, якщо навіть у збірній Люксембургу грав свій бразилець.

Ще шість років тому першим українським легіонером міг стати Дієго Клімовіч, який після переходу з аргентинського "Лануса" у німецький "Вольфсбург" і декількох успішних матчів у Бундеслізі звернув на себе увагу Леоніда Буряка. Але справа далі розмов не пішла, і на той момент 29-річний аргентинець не був задіяний ні за українську, ні за польську збірну.

Нині 34-річний нападник без перспектив і зі змінним успіхом виступає в дортмундській "Борусії". Чи можна сказати, що на той момент Буряк, а після нього Блохін, зробили правильний вибір, не вдаючись до послуг аргентинця? Думаю, так! Адже Клімовіч міг претендувати на місце Андрія Вороніна й Олексія Бєліка, а пізніше й Артема Мілевського, які на той момент проходили період становлення в національній команді. І це далеко не всі приклади...

Стосовно Девіча, тут дещо інше. Він не просто натуралізований гравець, якого жадали бачити в збірній тренери. Він сам змінив громадянство, не маючи жодних гарантій потрапити в збірну України. 25-річного Марко уболівальники вже давно сприймають, як рідного, навіть без нашого паспорта - в Україні почалося його свідоме життя. Після двох років виступів у луцькій "Волині" у 2006-му форвард перебрався в "Металіст", де й став найкращим бомбардиром чемпіонату в минулому сезоні. Щоправда, у нинішній першості Девіч розійшовся лише до кінця першого кола, забивши три голи в останніх двох турах. Як наслідок - виклик у збірну, нехай лише на товариську зустріч, проте його задіяли в офіційному матчі і нині він повноправний гравець національної команди України.

Утім, цілком можливо, що Девіч буде не останнім легіонером в українській збірній. Адже на наших теренах бігає чимало іноземних виконавців, які ще досі не задіяні у своїх збірних, тому за певних обставин можуть зіграти і за Україну. І не треба говорити, що ці іноземці можуть заступити дорогу нашим виконавцям. Задля досягнення результату, слід реально оцінювати стан справ, і якщо той самий Девіч, у разі виникнення проблем у лідерів збірної Шевченка та Вороніна, може бути корисним національній команді, хіба в цьому є щось погане?

Але цікаво, хто ще може бути у збірній? Напевно, непогано було б залучити одну із нинішніх зірок української Прем'єр-ліги Жажа Джексона Коельо. Бразилець дійсно дивує, тим паче, що раніше про нього ніхто не чув. Часто в Україну заїжджають маловідомі іноземці, але тільки одиницям вдається залишити по собі помітний слід.

Саме Коельо цілком підійшов би національній збір­ній України, щоправда, зде­більшого бразильці неохоче змінюють громадянство, принаймні у країнах східної Європи. Власне кажучи, тільки згаданий уже Рожер Геррейро пішов на такий крок.

Ще з можливих українських бразильців можна розглянути таких гравців, як Едмар, Бетао та Жадсон. Але тут є свої нюанси. Гравець "Металіста", відверто кажучи, ще не доріс до рівня збірної України. Київський "динамівець" занадто мало прожив у нашій країні і отримати громадянство йому буде набагато важче після того, як минулого року ФІФА посилила вимоги до зміни футбольного громадянства, збільшивши обов'язковий термін проживання в новій країні для натуралізованого футболіста, що хоче виступати за її збірну, до п'яти років. А стосовно "гірника", то він все ще прагне зіграти в національній команді Бразилії.

Ще один цікавий і перспективний із незадіяних у жодній національній команді легіонер - Папа Гуйє, який був би не зайвим у складі "синьо-жовтих". Сенегалець ще не одягав футболку своєї збірної, проте вже неодноразово заявляв про величезну любов до батьківщини. Тому, найімовірніше, грати за збірну України він не захоче.

Ну і нарешті ще один виконавець - лідер сімферопольської "Таврії" серб Желько Любеновіч вже заявляв, що не проти спробувати свої сили в складі збірної України. Втім змінювати громадянство він не поспішає, очікуючи спершу зацікавлення з боку тренерів української збірної.

P.S. У наймолодшій збірній України U-16 (1993 року народження) дебютував хлопець із харківського училища фізкультури Хамід Ясін. Мама в нього українка, а тато єгиптянин. Дебют у цього рослого нападника вдався. Українці перемогли збірну Молдови (6:1), а Хамід, вийшовши на заміну, за одну хвилину забив два голи!