Олександр Петрів, олімпійський чемпіон із кульової стрільби, про оберігання від допінгу, сходження на Говерлу та обіцяне житло

Після свого тріумфального виступу на Олімпійських іграх у Пекіні Олександр Петрів не взяв паузу для відпочинку, як багато хто з олімпійців. Спочатку 34-річний львів'янин допоміг збірній України посісти друге загальнокомандне місце на чемпіонаті світу серед військових. А минулого тижня спортсмен здобув п'яте місце у фіналі Кубка світу, де, як і на Олімпіаді, виступав у стрільбі зі швидкісного пістолета на дистанції 25 метрів.

- Олександре, як оцінюєте свій виступ у фіналі Кубка світу?

- Як невдалий. Після Олімпіади трохи розслабився, недостатньо серйозно готувався до цих змагань. Це був мій третій виступ у фіналах Кубка світу. На попередніх двох займав десяте місце.

- Після завоювання "золота" Олімпійських ігор минуло майже три місяці. Як зараз сприймаєте свій тріумф?

- Почав більше усвідомлювати, що я "натворив", що я дійсно зробив велику справу. Раніше до мене це не доходило.

- Олімпійська чемпіонка 2004 року Олена Костевич розповідала, що під час фіналу не стежила за результатами суперниць, думала лише про те, як самій краще відстріляти. І завдяки цьому перемогла...

- Я теж старався не звертати уваги на те, хто у що попав. Зосередився на техніці й намагався не зважати на те, що діється навколо мене. Зосередився на собі, на своєму тілі.

- Чи були якісь прикмети, які вказували на те, що маєте перемогти або принаймні успішно виступити?

- Та ні, нічого такого не було. Хіба що, як і Олена Костевич, мав перепустку на Олімпіаду першим серед усіх українських спортсменів. Олена здобула першу ліцензію в Афіни серед усіх українських спортсменів, а я першу ліцензію в Пекін. І так збіглося, що і вона виграла, і я.

- Про такий збіг задумались уже після своєї перемоги чи ще до Олімпіади?

- Коли здобув ліцензію у квітні 2006 року, то зразу журналісти ставили такі питання. Я відповідав, що все реально і, можливо, виграю Олімпійські ігри так само, як і Олена.

- Чи перед Олімпіадою і під час неї вдавалися до додаткових засобів обережності, зокрема, у зв'язку з тим, щоб у їжу чи напої не підсипали допінг?

- В основному слідкував за водою. Нам давали півлітрові пляшки води. І якщо я її не допив і відставив, то удруге з тієї пляшки не пив, бо справді могли підсипати туди допінг. Тому недопиту пляшку викидав і брав нову.

- Які відчуття були, коли звучав Гімн України на вашу честь?

- Було дуже приємно.

- Але гімн звучав не дуже традиційно...

- Ні, гімн був як гімн. Просто співати під нього було незручно, бо дуже розтягнута була музика, дуже повільно звучала. Я хотів поспівати, але не вийшло.

- В житті були щасливіші миті?

- Ні, не було. Таке буває дуже рідко.

- Ваше життя, мабуть, можна поділити на два періоди - "до Олімпіади" і "після Олімпіади". Які переваги і які недоліки в нинішньому періоді?

- Ну, в моєму житті після Олімпіади ще надто мало часу минуло, я ще не встиг пожити і відчути своїх переваг. Можу сказати хіба те, що в мене більше грошей стало і обіцяють квартиру дати. Буду мати своє житло і більше грошей хоча б на якийсь період.

- Олімпіада часто сниться?

- Недавно був такий сон неприємний. Ніби я на Олімпіаді запізнився на стрільбу і не встиг постріляти. Прокинувся в холодному поту.

- А фінальна стрільба, момент, коли зрозуміли, що ви­грали "золото", перебування на п'єдесталі пошани... Такі моменти снилися?

- Ні. Але ці моменти я часто згадую. І по телевізору мене деколи показують, друзі розпитують.

- Учасниця трьох Олімпіад Леся Леськів недавно в інтерв'ю "Пошті" сказала, що ви заслужили це "золото" своєю величезною працею, тренуваннями з п'ятої ранку і до ночі. Справді так багато тренуєтесь?

- Якось експериментував з методикою тренувань і починав тренування о п'ятій ранку. Але то був певний період, потім  перестав так рано тренуватися. Але справді тренуюся значно більше, ніж усі. Можливо, я не такий талановитий і мені треба брати обсягом роботи. Тому багато тренуюсь і весь свій час, усе життя присвятив спорту. Тільки так я зміг чогось добитися у спорті.

- Зізнайтеся, бували моменти, коли вам набридали постійні тренування, змагання, коли хотілося чимось іншим зайнятись?

- Ні, не набридало. Я виконую три різні вправи - пістолетні, олімпійські. Вони дуже відрізняються між собою. Якби я тренував тільки швидкісну стрільбу або тільки повільну, то це би дійсно набридало.

- Ви справляєте враження спокійного, флегматичного чоловіка. А досягли найвищого результату в стрільбі зі швидкострільного пістолета. В цьому немає парадоксу?

- Якраз у швидкісній стрільбі потрібна така риса, як урівноваженість. Якщо будеш поспішати, то нічого не вийде. Треба все робити швидко, але максимально спокійно. Тож тут парадоксу немає.

- Знаю, ви недавно хотіли вперше зійти на Говерлу. Вдалося?

- Так, вдалося. 28 вересня я піднявся на Говерлу з медаллю. Зробив там фотографію. Були дуже приємні відчуття. Доволі символічно, що підкорив і найвищу вершину в спорті, і найвищу вершину України. Був дуже задоволений. Ще й поталанило з погодою - було сонячно і без вітру.

- Після Олімпіади ви сказали, що тепер більше уваги приділятимете особистому життю. Можливо, є якісь зміни в цьому напрямі?

- Все не так просто. Вважаю, все потрібно робити поступово. З головою кидатися з одного в інше неправильно - з того нічого хорошого не вийде. Мені потрібна розкачка, як і в усьому. Я такий досить повільний завжди. Все роблю повільно. З часом щось і вийде, думаю.

- Не боїтеся, що тепер дівчата сприйматимуть вас більше як уславленого спортсмена, а не просто чоловіка?

- В усьому хорошому є свої мінуси. Доведеться з тим миритися. Є різні люди. Хтось буде сприймати як чемпіона, хтось як людину.

- Які найближчі плани у спорті й поза ним?

- В лютому у Празі відбудеться чемпіонат Європи з пневматичної зброї, хочу туди потрапити. А в особистому житті - все-таки отримати квартиру, бо ще досі не дали. Давали на Сихові двокімнатну квартиру площею 28 квадратних метрів. Я відмовився. Кажуть, що нічого кращого наразі немає, а коли буде - невідомо. Чекатиму.