Чемпіонат світу з легкої атлетики поступово наближається до завершення. Збірна України на цьому турнірі загалом справляє приємне враження. Наші спортсмени здебільшого показують непогані результати. Щоправда, у більшості видів до світових зірок українцям ще далеко, однак подеколи вони зуміли здивувати багатьох... і зупинитися за крок від нагороди. А в тих видах програми, де ми розраховували на медалі, наші спортсмени продемонстрували себе у всій красі. 

Четвер став по-справж­ньому українським днем на світовому форумі легкоатлетів. Недаремно українські спортсмени в цей день отримали чималу підтримку і з боку трибун, де майже цілий сектор був забарвлений у синій і жовтий кольори. Майже в усіх видах четвергової програми змагань брали участь наші співвітчизники і оголошення їхніх прізвищ на стадіоні викликало хвилю овацій з боку української трибуни. 

Спортсмени це відчували і намагалися продемонструвати свої найкращі якості. Так Ганна Тітімець і Ганна Ярощук у фіналі забігу на 400 м з/б показали четвертий і шостий результати відповідно. І слід визнати: обидві виступили на максимумі своїх можливостей. Не менше потішив і вихід представниці України у фінальний забіг на 200-метрівці. Шансів потіснити із заповітної вісімки бігунок з Америки чи Ямайки у наших дівчат було дуже мало. Однак у півфіналах стартували відразу три українки: Єлизавета Бризгіна, Христина Стуй і Марія Ремень.

Звичайно, основні надії ми покладали на чинну чемпіонку Європи, і Ремень, вирвавши у своєму забігу друге місце слідом за неповторною Шеллі-Енн Фрейзер-Прайс з Ямайки, дійсно створила маленьке диво. На жаль, суперниці Бризгіної і Стуй виявилися більш удачливими. Звичайно у фіналі в Марії мало шансів поборотися за нагороди. Але характер у Ремень твердий, тож вона цілком здатна на ще одне диво. Єдине хвилює, це що вона для цього може витратити дуже багато сил і це може позначитися на естафетній дисципліні 4х100 м. Однак будемо сподіватися, що все буде добре.

Інтригуючою була боротьба в секторі потрійного стрибка серед жінок. Хоча нашу Ольгу Саладуху, чинну чемпіонку світу, фахівці в один голос називали головним фаворитом турніру, було помітно, що захистити свій титул їй буде дуже непросто. Тактика “бліц-кріґу”, коли українка дуже успішно виконувала перший же стрибок, на цей раз не спрацювала. Вже після другої спроби Саладуха відкотилася на третю позицію: дуже далеко відлетіли відразу дві Катерини – Ібаргуен з Колумбії (14.85) і Конєва з Росії (14.81).

І якщо колумбійка цього сезону вважалася головною конкуренткою українки, то політ росіянки нашу спортсменку помітно спантеличив. У підсумку перевершити свою першу спробу українці так і не вдалося. Але не слід критикувати Ольгу, в цій ситуації вона зробила усе що змогла, тому ця “бронза”, як і олімпійська в Лондоні, варта пошани.

Ну, а головною подією вечора для наших уболівальників були змагання у секторі для стрибків у висоту серед чоловіків. У Москві зібралася уся еліта в цьому виді змагань. Це катарець Мутаз Есса Баршим, американець Ерік Кінард, канадець Дерек Друен, Дональд Томас з Багамських островів, росіянин Олександр Шустов та Іван Ухов  і, звісно ж, українець Богдан Бондаренко.

Усі спортсмени, які взяли участь у фіналі, спокійно здолали перші дві висоти 2.20 та 2.25, усі крім Бондаренка, який просто вирішив що для нього брати планку на таких значеннях є зайвою тратою сил. Богдан вийшов у сектор на 2.29, спокійно взяв висоту і пішов далі відпочивати. Тим часом результат українця змогли повторити не усі спортсмени і відразу троє завершили змагання. 

Наступну вершину, а саме 2.32, Бондаренко знову пропустив. А тим часом зі змагань вибуло ще два спортсмени. Таким чином у секторі залишилося сім стрибунів. І це було чималою несподіванкою. Для того, щоб зрозуміти чому, достатньо зазирнути в історію чемпіонатів світу. З 14 проведених першостей світу в трьох стрибунам у висоту, аби стати чемпіоном, достатньо було взяти саме 2.32. Вперше це було в далекому 1983 році, а два інших випадки сталися не так давно, в 2005 та 2009 роках. 

Наступна висота, а саме 2.35, останнім часом вважалася чемпіонською, адже на минулій першості світу, в 2007 та в 2003 роках, спортсмени, які зуміли її подолати, ставали чемпіонами світу. Але цього року цю планку зуміли подолати відразу чотири спортсмени, серед яких був і наш Бондаренко. Та якщо всім іншим довелося докласти чимало зусиль, аби перелетіти цю висоту, то те, з яким запасом зробив це Богдан, просто вразило і після цього він психологічно поклав на лопатки усіх, бо вирішив пропустити 2.38. 

Коментаторам на телеканалі “Росія 2” від такого зухвальства українця ледь не відняло мову. А 2.38 зуміли взяти відразу два спортсмени. І якщо для катарця Мутаза Есса Баршима цього сезону ця висота підкорювалася вже кілька разів, то канадець Дерек Друен вперше в житті зумів перелетіти через планку з такою відміткою. Таким чином він встановив не лише особистий, а й новий національний рекорд.

І ось настала черга висоти 2.41. На чемпіонатах світу таку планку ще ніхто ніколи не брав. До четверга рекорд світових форумів належав легендарному кубинцю Хав’єру Сотомайору, який далекого 1993 року перелетів через планку, встановлену на 2.40. З першої спроби Бондаренко цю висоту не взяв, так само як і катарець та канадець. У ці хвилини почали виникати неприємні думки стосовно самовпевненості українця. Адже на той момент він ділив третє місце разом з росіянином Уховим. Коли почалася серія другої спроби, Богдан приклав палець до уст, закликаючи уболівальників до тиші, поплескав себе по щоках і стегнах, і неймовірною параболою польоту перелетів через 2.41! 

Після цього канадський спортсмен “склав зброю”, а катарець пішов ва-банк. Розуміючи, що повторення результату Бондаренка титулу чемпіона йому все одно не принесе, Баршим переніс другу і третю спроби на 2.44. І атакував цю висоту вельми відчайдушно. У підсумку планки він не подолав... А Бондаренко вже у статусі чемпіона світу спробував оновити світовий рекорд. Немає сумнівів, Хав’єр Сотомайор, який підкорив 2.45 у далекому 1993 році, ще ніколи не турбувався про збереження свого рекорду настільки серйозно.

І друга спроба штурму найвищої висоти вийшла настільки близькою до ідеальної, що стадіон здригнувся і ... розчаровано видихнув: не вийшло. Проте хочеться вірити – лише поки не вийшло.