22 жовтня відсвяткувала свій 21-й день народження перспективна борчиня з Калуша Мар'яна Квятковська. У квітні цього року вона стала справжнім відкриттям чемпіонату Європи у фінському Тампере. У дебютному для себе чемпіонаті вихованка Юрія Кирилова і Руслана Савлохова здобула єдину золоту медаль у складі жіночої збірної України. Мар'яна мала хороші шанси поїхати на Олімпіаду в Пекін, але тренери віддали перевагу її конкурентці львів'янці Юлії Остапчук.

Телефонний дзвінок застав борчиню на зборі в Трускавці.

- Кілька днів тому в Трускавці розпочався збір національної команди з боротьби, - розповідає Мар'яна. - Тут я і відзначила свої уродини. Всією командою їли шашличок. До речі, цього ж дня був день народження у моєї подруги по команді Ірини Харів.

- У ЗМІ була інформація, що тренери збірної звільнили тебе від участі в чемпіонаті України в Одесі у червні. Не шкодуєш, що не виступила там і не поборолася за путівку на Олімпіаду?

- Насправді не тренери мене звільнили. Я сама не могла боротись, тому що в мене була тріщина в гомілкостопі. Я ходити не могла.

- Олімпійську путівку мали розіграти ти і Юлія Остапчук у додаткових сутичках на турнірі в Польщі. Так і було?

- Ні, Юлю Остапчук повезли на молодіжний чемпіонат Європи, а мене на турнір у Польщу. Вона там виграла, а я у Польщі програла. Тож саме вона поїхала на Олімпіаду.

- У тебе був шанс поїхати на Олімпійські ігри. Як сприйняла те, що ця мрія не збулася?

- У всіх таке буває. Спочатку важко було. А потім перейшло. Тепер з новими силами готуватимусь до Олімпіади-2012 у Лондоні.

- Можливо, хочеш змінити свою "неолімпійську" категорію (до 67 кг), яка суттєво обділена у фінансовому плані, на олімпійську?

- Так, буду виступати в олімпійській категорії до 63 кг. Я вже, можна сказати, перейшла в цю вагу. Зараз важу 65 кг. Скинути два кілограми, щоб виступати на змаганнях у вазі до 63 кг, це не проблема.

- Минуло півроку від твого тріумфу на чемпіонаті Європи. Як зараз сприймаєш ту перемогу?

- (Сміється.) Уже звикла. Чесно кажучи, я тоді навіть не зрозуміла, що стала чемпіонкою Європи. Звісно, з приємністю сприймаю ту перемогу. Але треба її відкласти і йти до нових вищих вершин.

- Після переможного чем­піонату Європи ти казала, що президент Федерації боротьби Івано-Франківщини мав тобі "дещо передати"...

- Чесно кажучи, я вже забула. Якщо не помиляюсь, це було 5 тисяч гривень.

- Стежила за виступом наших борців у Пекіні?

- Стежила, вболівала. Особливо рада за свого земляка Василя Федоришина, який виборов срібну медаль. Дуже рада за Іру Мерлені, яка після травм змогла показати хороший результат і зійшла на третю сходинку п'єдесталу. За багатьох рада - і за Тараса Данька, і за Андрія Стадника, і за Марійку Стадник.

- Які у Вас стосунки з Федоришиним?

- Дружні (Сміється.) Колись в Калуші ми тренувались в одному залі в Ігоря Адамовича Барни.

- Між вами різниця у кілька кілограмів. На тренуваннях у пари не ставали часом?

- Ні. (Сміється.) Василь досвідчений борець, мужчина. Думаю, йому не дуже зручно було б ставати зі мною в пару.

- А взагалі з хлопцями проводиш тренування?

- Так. З братом Андрієм люблю в пару ставати. Він 1990 року народження, торік був призером першості Європи серед кадетів. До речі, йому чи не найбільше вдячна за перемогу на чемпіонаті Європи. Він мотивував мене працювати на тренуваннях, по телефону налаштовував тільки на перемогу.

- У дитинстві проти хлопців на змаганнях боролась?

- Так, було одного разу. Програла хлопчикові у фіналі першості Івано-Франківської області з мінімальним рахунком.

- Довге волосся не заважає боротись?

- Зав'язую у хвостик. Раніше спереду було довше волосся, тож заважало. А зараз я підстригла.

- У Львові ти навчалась в училищі фізичної культури. Чим запам'ятався львівський період?

- Так, я два роки навчалась в училищі. Дуже любила свою виховательку Ірину Михайлівну. Зараз би теж хотілося там бути. Маю деякі плани з нового року. Подивлюсь, якщо все буде гаразд, то буду проводити у Львові більше часу.

- Кімнату в гуртожитку з ким ділила?

- З Вікторією Сливінською, племінницею призера кількох Олімпійських ігор Михайла Сливінського. Вона теж веслуванням займалась.

- Мала у Львові улюблені місця?

- (Сміється.) Коли в тебе два тренування в день, а зранку пари, то ти думаєш тільки, як би добратися до ліжка і поспати.

- Знаю, попри напружений спортивний графік, ти ще навчаєшся у кількох закладах...

- Так, в Івано-Франківському інституті фізичної культури і заочно в Києві у Міжрегіональній академії управління персоналом.

- Часу на все вистачає?

- Мусить вистачати. (Смі­ється.) Допомагають, звичайно. Ректор Івано-Франківського інституту допомагає, премії дає. Вдячна йому. І викладачі дають поблажки у навчанні. Їм теж дякую.

- Які новини в особистому житті?

- Усе як було, так і залишилося. Хлопця наразі не маю. Маю друга, з яким у дуже добрих стосунках. Це цьогорічний чемпіон України з греко-римської боротьби Костянтин Балицький.