З кожним роком попит на наших виконавців стає все менший. І причин для цього чимало. Але, напевно, найголовнішою причиною є ліміт на легіонерів, який існує в Україні. Саме через нього ціна на українців аж ніяк не відповідає їхній майстерності, і нашим клубам набагато вигідніше продати посереднього футболіста сусіду за шалені гроші, аніж розлучатися з ним за гроші, які пропонують європейські команди, реально оцінюючи силу того чи іншого гравця. Та й самим футболістам інколи вигідніше мати гарантоване місце у стартовому складі через брак конкуренції, а не доводити комусь, що ти насправді гідний виходити на поле. 

Ті ж футболісти, які таки наважилися шукати щастя за кордоном, нині мають певні проблеми. Один із них – Анатолій Тимощук, який так і не зміг довести свою профпридатність тренерам мюнхенської “Баварії”. Нещодавно капітан української збірної заявив, що вже найближчими тижнями може змінити клуб, і на брак пропозицій найдосвідченіший хавбек не скаржиться. 

Бувають у кар’єрі футболістів ситуації, які важко пояснити об’єктивними аргументами. Виконавець начебто і тренується у поті чола, і почувається чудово, і, виходячи на поле, доводить свою спроможність, демонструючи високий рівень. Ось тільки це ніхто не помічає. І виходів на поле стає все менше, тренер каже, що вірить у футболіста, але ігровий час у важливих матчах ділять між собою інші. Анатолій Тимощук нині саме в такій ситуації. Його поважають у команді за професіоналізм, керівництво хвалить за терпіння і лояльність до клубу, а тренер акцентує увагу на важливості українця для нинішньої “Баварії”... але випускає на поле Тимощука все рідше. 

На думку багатьох, справа в тому, що рівень майстерності Тимощука не відповідає вимогам “Баварії”. Але, мабуть, головна причина все ж таки полягає в іншому. “Баварії”, яка відома ще як ФК “Голівуд”, необхідні зовсім не терпіння і труд, а трохи скандальності й наполегливості, аби помітили та стали довіряти. Тож не дивно, що навіть такий терплячий гравець, як Анатолій, вже розмірковує, де б не сидіти на лаві запасних, а регулярно виходити  на поле. 

Якщо вірити Тимощуку, то він нині має чимало пропозицій, із яких можна виділити три основні: Україна, Німеччина й Італія. Цікаво, що в цьому списку немає Росії. Проте більшості це зрозуміло. Єдиний клуб, у який може перейти в Росії Тимощук, нині і так не страждає від дефіциту класних опорників, а створювати зайві проблеми “Зеніту” та новий привід для стресу своєму другу Ігорю Денисову українець не збирається. 

Щодо України, тут, схоже, варіант також один – “Шахтар”. В принципі, якісний опорник, та ще й із українським паспортом, команді Луческу не завадив би, особливо враховуючи боротьбу на кілька фронтів. Але чи ризикне Містер у такий важливий для клубу період так кардинально змінювати малюнок гри своєї команди? Тут є сумніви. Адже впровадити у модель гри нового опорного півзахисника – це, мабуть, одне із найскладніших тренерських завдань. Навіть якщо врахувати те, що цей самий опорник свого часу здобув собі славу в клубі. Але з того часу, як Анатолій покинув Донецьк, “Шахтар” став абсолютно іншим. У всіх сенсах.

Не варто, звичайно, абсолютно ігнорувати і столичне “Динамо”, тим більше, що Олег Блохін завжди довіряв Тимощуку. Проте навряд чи сам Анатолій захоче, аби його прокляв увесь Донецьк, де зараз його дуже поважають.

Щодо Німеччини, аби залишитися там, Тимощуку необхідно значно зменшити свої амбіції. Адже дортмундській “Борусії” опорний півзахисник не потрібен, у “Байєрі” з Леверкузену теж проблем на цій позиції немає, а решта команд якось не становлять інтересу для українця, враховуючи поставлені турнірні завдання. 

Привабливий для Ти­мощука варіант – Італія і “Мілан”. По-перше, це красиве місто, що по духу підходить Тимощуку та його родині. Тут мода і подіуми, тут вино, яким може поповнити свою багату колекцію українець, тут маса інших визначних цікавинок. Все для комфорту. По-друге, у “Мілані” не так давно грав Андрій Шевченко. Його тут поважають і до його слів дослухаються. По-третє (і це найголовніше),  “россо-нері” нині дуже потребують гравця рівня Тимощука. Міланці ще влітку натякали на придбання українця, але тоді вибір був зроблений на користь голландця Найджела Де Йонга. Але нині Найджел травмований і,  схоже, не вийде на поле ще дуже довго, а тренеру міланців Массіміліано Алегрі терміново потрібен якісний опорник у склад, бо грати “червоно-чорним” належить відразу в декількох турнірах, головний і найважчий із яких – Ліга Чемпіонів, але і в Серії А теж слід виправляти складну турнірну ситуацію.

Тож саме варіант із Італією є найвигіднішим для українця. Тимощуку потрібен клуб із амбіціями, “Мілану” – амбітний футболіст високого класу, здатний швидко адаптуватися у великому клубі. Не виключений варіант і з орендою, проти цього напевно не буде проти жодна з трьох сторін. Адже Тимощук ще не сказав свого останнього слова на заході Європи, і для того, аби голос українця звучав голосніше, йому потрібен відповідний колектив. А в “Шахтар” і “Зеніт” Анатолій ще встигне повернутися, і не обов’язково як гравець. У цих клубах його пам’ятають і пам’ятатимуть ще дуже довго.