Федерація футболу України й далі шукає закордонного фахівця для збірної України

Учора  в київському Будинку футболу відбулося засідання виконкому Федерації футболу України. Але найцікавіше для футбольної громадськості країни питання щодо кандидатів на посаду головного тренера збірної не обговорювалося. 

Як відомо, Президент ФФУ Анатолій Коньков і його помічники після відмови Харрі Реднаппа очолити команду опрацювали ще декілька варіантів. Одним із кандидатів на пост менеджера збірної був Марчелло Ліппі, однак вчора перший віце-президент Федерації футболу України Анатолій Попов, заявив. що екс-наставник збірної Італії не становить інтересу для ФФУ.

А ось можливості запросити іншого досвідченого наставника, шведа Свена-Йорана Ерікссона у ФФУ не відкидають . 64-річний фахівець змінив багато місць роботи та країн за свою кар’єру. Нині він є технічним директором клубу з Таїланду “Теро Саса”. На рівні збірних Ерікксон працював з Англією, Мексикою та Кот д’Івуаром, однак ніде особливого успіху не досяг. Цілком імовірно, що ФФУ має й інших кандидатів.

Цікаво, що, шукаючи іноземного фахівця для збірної, у Федерації забувають про історичну тенденцію: іноземці на чолі національних команд особливих успіхів не досягали. Лише німець Отто Рехагель привів збірну Греції до перемоги на чемпіонаті Європи 2004 року. Що ж до нинішніх наставників європейських збірних, особливими здобутками може похвалитися лише Фабіо Капелло (очолює збірну Росії) та Оттмар Хітцфельд (очолює збірну Швейцарії). 

П’ять тренерів-невдах на чолі іноземних збірних  

Свен-Йоран Ерікссон

Перший іноземний тренер англійської національної збірної з 2001 по 2006 рік, швед Ерікссон близько дружив із місцевими таблоїдами. На їх сторінках періодично з’являлися пікантні історії про тренера (наприклад, про інтрижку з секретарем Футбольної асоціації). Але більше, ніж через сексуальні пригоди, англійці образилися на нього через меркантильність. Журналіст, який видавав себе за арабського шейха, що хотів придбати клуб “Астон Вілла”, запросив Свен-Йорана Ерікссона. Тренер не тільки показав себе жадібним до грошей, але й поділився секретами гравців збірної. Попри те, що швед виводив Англію у фінальні частини чемпіонату світу (2002, 2006) та чемпіонат Європи (2004), особливих успіхів англійці з ним не досягли.

Берті Фогтс

 “Якщо хтось зміг вижити в Шотландії, зможе вижити і в Нігерії”. Так на початку 2007 року Берті інстинктивно відповів журналістам на запитання, чи лякає його перспектива тренувати непередбачуваних “суперорлів”. Вигравши чемпіонат Європи 1996 року на чолі збірної Німеччини, Фогтс з 2002 по 2004 рік очолював сумнозвісну збірну Шотландії. Будучи дуже чутливим до різкої критики, Тер’єр в офіційній заяві після відставки обурився через “ганебну образу”. Він скаржився, що словесні кривди перетворилися на фізичні дії (доказом є те, що на нього “плюнули звідкись зверху”). Із квітня 2008 року Фогтс тренує збірну Азербайджану. Там, принаймні, ніхто не ризикує дорікати йому невдачами на відбіркових турнірах великих змагань.

Дік Адвокат

Діка Адвоката часто порівнюють із Гусом Хіддінком. Потрібно відзначити, що Гус і Дік схожі, як близнюки. Обидва голландця нетривалий час грали в  американських футбольних клубах, в обох кар’єра тренера склалася більш вдало, вони воліли працювати в екзотичних для середньостатистичного європейця країнах. У 1994 році Гус прийняв від Діка керівництво збірною Голландії. У 2005 році Дік почав тренувати команду Південної Кореї, тобто через три роки після того, як Гус залишив пост тренера тієї ж збірної. З літа 2010 року Дік – новий тренер збірної Росії. А хто ж був його попередником? Звичайно, Гус. Проте, на відміну від свого товариша, провалів у Діка Адвоката більше, ніж досягнень.

Карел Брюкнер

Його кар’єра гравця минула між чеськими міста Оломоуц і Острава. Три десятки років у професійному футболі на чеських лавах, що перериваються двома короткими вилазками до Словаччини. Брюкнер провів понад шість років (2002-2008) на чолі золотого покоління чеських футболістів, що заслужили солідну репутацію за кордоном. А у 2008 році майже 

сімдесятирічний річний Брюкнер піддався на авантюру і погодився на пропозицію керівництва Федерації футболу Австрії: все ж таки Відень всього за 150 км від Оломоуца, його рідного міста. Дебют був гучним: перемога з рахунком 3:1 над збірною Франції в першому ж матчі відбіркового етапу на чемпіонат світу 2010 року. Але потім збірну Австрії почали переслідувати невдачі, і вона завершила відбірковий етап, посідаючи третє місце в групі. А Карел повернувся додому.

Лотар Матеус 

Якщо вам треба знищити команду, то кращого “спеціаліста”, ніж німець Лотар Матеус, не знайти. Легендарний футболіст будував тренерську кар’єру так, ніби прагнув спростувати свою репутацію гравця всюди, включаючи найекзотичніші місця. 

Матеус-тренер протримався у першому своєму клубі (віденському “Рапіді”) півроку. Згодом був більш-менш пристойний етап кар’єри в сербському “Партизані” і абсолютний провал зі збірною Угорщини, яку він довів практично до повного знищення. Після цього, попрацювавши в кількох клубах, де його незмінно звільняли за погані результати, 21 вересня 2010 року Матеус був призначений на пост головного тренера збірної Болгарії. А через рік німецького наставника звільнили з посади після двох поразок поспіль із загальним рахунком 1:6.

 П’ять тренерів, які досягли значних успіхів, очолюючи іноземні збірні

Отто Рехагель

Прибуття досвідченого німецького тренера у 2001 році в Грецію було більше схоже на непорозуміння. Фахівець, якому вже виповнилося 60 років, влаштовувався на роботу на березі Середземного моря. Ситуація нагадувала вихід на передчасну пенсію. Через три роки перебування на полях Португалії Король Отто довів усім, що його зарано зарахували до пенсіонерів. Нікополідіс, Загоракіс, Харістеас, Карагуніс і співтовариші стали чемпіонами Європи, продемонструвавши стиль гри, який поєднував такі епітети, як “огидний” та “ефективний”. Рехагель працював в Афінах ще упродовж 9 років, а після чемпіонату світу в 2010 році пішов у відставку. До сьогодні він залишається єдиним іноземним тренером, який виграв велике змагання на чолі національної збірної.

Джек Чарльтон

У 76 років брат сера Боббі все ще не має титула. Але це не означає, що він його не гідний. У молодості центральний захисник становив проблему для нападників на полях англійської прем’єр-ліги у складі “Лідс Юнайтед”, де він зіграв понад 700 матчів. Великий Джек також став чемпіоном світу разом із братом у 1966 році. У цілому, він багато що зробив для Її Величності. 1986-го року Чарльтон, не забувши прихопити з собою кілька англійських гравців з ірландським корінням, вирішив перебратися до Ірландії, щоб тренувати збірну країни конюшини. За дев’ять років він вивів “людей у зеленому” до четвертьфіналу (1990), потім – до 1/8 фіналу (1994) чемпіонату світу. 

В Ірландії його досі вважають іконою місцевого футболу. 

Луїс Феліпе Сколарі

Вусатий бразилець має тісний зв’язок із європейським континентом, оскільки у нього... італійське громадянство. У 2002 році, маючи славу та титул чемпіона світу, завойовані на чолі збірної Бразилії, Луїс Феліпе Сколарі вирішив перебратися на європейський континент, не обтяжуючи себе вивченням нової іноземної мови. Тренуючи збірну Португалії, Сколарі досяг найкращого співвідношення перемог та поразок в історії національної збірної (42 перемоги в 74-х матчах і 14 поразок). Крім того, він керував збірною найдовше (з 2003 по 2008 роки) і привів її до другого місця домашнього чемпіонату Європи 2004 року.

Гус Хіддінк

Прихильник поєднання роботи у національній збірній та клубі, неординарний мандрівник по земній кулі спочатку досяг успіху у себе на батьківщині в ПСВ, яким він керував у 1988 році. Після цього Хіддінк взявся за збірну Нідерландів, що під його керівництвом вийшла до півфіналу чемпіонату світу в 1998 році. Потім цього Гус спробував екзотику – збірні Південної Кореї та Австралії. Першу він вивів до півфіналу мундіалю 2000 року, а з другою через чотири роки вийшов до 1/8 фіналу. Два успішних проекти отримали численні захоплені відгуки, хоча деякі недоброзичливці дивувалися значному прогресу фізичного стану гравців команд, якими керував Гус. У 2008 році він вивів збірну Росії до півфіналу чемпіонату Європи. А потім почалися невдачі. Через два роки росіяни не пройшли до фінального етапу чемпіонату світу в ПАР. Після цього Хіддінк очолив національну збірну Туреччини, з якою не зміг подолати сито кваліфікації Євро-2012. Учора голландець заявив, що наприкінці цього сезону завершить кар’єру тренера.

Бора Мілутінович

Серб Бора Мілутінович – один із найунікальніших тренерів світу. Він розпочав тренерську кар’єру невдовзі після завершення кар’єри гравця, у 1977 році, коли очолив тренерський штаб клубу мексиканського “УНАМ Пумас”.

Мілутінович – єдиний в історії тренер, який керував п’ятьма різними командами на чемпіонатах світу з футболу: збірними Мексики (1986), Коста-Ріки (1990), США (1994), Нігерії (1998) і Китаю (2002). Він також єдиний тренер, який проходив перший раунд чемпіонату світу з чотирма різними командами (до невдачі зі збірною Китаю). Але після збірної Мексики жодна з цих команд під його керівництвом не змогла пройти другий раунд.

На жаль, подальша кар’єра Мілутіновича успішною не була. З Гондурасом, Ямайкою та Іраком особливих успіхів серб не досяг.