Збірна Іспанії, здобувши перемогу на Євро-2012, вкотре довела, що їй немає рівних 

Ось і завершився Євро-2012.  Київський фінал, у якому зійшлися збірні Іспанії та Італії, знову продемонстрував усьому світові, що немає сильнішої команди за “червону фурію”. Іспанці у вирішальному матчі переконливо обіграли своїх опонентів і поставили великий футбольний рекорд – три перемоги поспіль у головних турнірах. 

Цей титул став для іспанської збірної третім після тих, які вона здобула на чемпіонаті Європи 2008 року і чемпіонаті світу 

2010-го. В історії футболу до цього часу не було команди, котрій вдалося б так розтягнути свою “золоту” серію. Найближче до хет-трику перебували німці, які виграли чемпіонат Європи 1972 року, чемпіонат світу 1974-го, але поступилися у фіналі континентальної першості 1976-го у пенальті збірній Чехословаччини. 

При цьому іспанці встигли зробити ще кілька досягнень, перевершити які вдасться не скоро. “Червона фурія” і на Євро-2008, і на чемпіонаті світу в ПАР, і на нинішній європейській першості у плей-оф не пропустила жодного гола, довівши “суху” серію до 10 матчів і майже 1000 хвилин. Іспанці при цьому здобули найбільшу перемогу в історії фіналів чемпіонатів Європи – раніше з великим рахунком перемагала лише збірна ФРН у 1972 році в матчі проти радянської команди (3:0).

Вісенте дель Боске став першим в історії тренером, який зумів виграти чемпіонати світу та Європи, а також Лігу чемпіонів.

Київський фінал підбив риску під чемпіонатом Європи, який у цілому вийшов цікавим. Навіть любителі сюрпризів були винагороджені за терпіння. Варшавський півфінал, у якому Італія здолала Німеччину, показав, як у сучасному футболі важливо не припускатися помилок, адже два пропущені після прорахунків  оборони голи “німецької машини” відквитати так і не вдалося. 

Напередодні фіналу багато хто висловлював побоювання, що команди думатимуть насамперед про захист власних воріт. Фіналісти мали на це право, але в підсумку вирішили грати в атакувальний футбол. Можливо, це і була помилка Італії, оскільки супернику був наданий такий необхідний простір.  Від італійців чекали подвигу – такого, який зробили чехословаки 36 років тому. Тим паче що на груповому етапі Італія зіграла з Іспанією унічию – 1:1. Але вдруге боротися на рівних з іспанцями їм було не до снаги. 

Щоби відкрити рахунок, фаворитам знадобилося зовсім небагато часу  –  менш як чверть години. Вони розплели свою павутину передач, закрутили голову  італійському захисту, перевірили пильність Буффона дальніми ударами і забили. Андрес Інієста закинув м'яч у штрафний майданчик на  Сеска Фабрегаса. Здалося, що нічого з цього не вийде, тому що поряд із Фабрегасом перебував  Джорджо К'єлліні, а до кінця поля – лише метр. Проте іспанець втік від захисника і виконав простріл в ділянку одинадцятиметрової позначки. І знову здалося, що  з цього нічого не вийде, – занадто сильно, занадто “в нікуди”. Але Давид Сілва наче знав заздалегідь, куди саме полетить м'яч, кинувся в ту саму точку і головою забив його в сітку воріт. 

Після пропущеного гола італійцям належало відповісти тим самим. І вони відповіли серією досить гострих  кутових – не більше. А незабаром пережили ще одну неприємну подію: відбиваючи черговий іспанський наскок, зашкутильгав і пішов з поля К'єлліні – один із провідних гравців захисту збірної Італії. 

Італійці, утім, не переживали, незважаючи на неприємний рахунок і неприємний характер гри. Проте іспанці не збиралися доводити, що фінальний матч – той випадок, коли  бездоганні команди допускають чимало ляпів. А маючи за спиною Ікера Касільяса, можна дозволити суперникові кілька ударів. Тим паче що “снаряд найбільшого калібру”,  “убивця” німців Балотеллі  не міг влучити у ціль. Уперше  Маріо привернув до себе увагу за п’ять хвилин до перерви, коли вистрелив надто високо над поперечиною. 

А іспанці майже одразу ж після цього повністю деморалізували суперника. Хаві залишили самого в центрі поля, і один із кращих футбольних диспетчерів, звичайно ж, помітив, як з лівого флангу мчить до штрафного майданчика Хорді Альба. Передача, вихід віч-на-віч і другий гол! 

Звичайно, у цій ситуації ім’я переможця вже було відоме. Хоча італійці рук не опускали. Щойно почався другий тайм, як Антоніо Ді Натале, вийшовши замість Антоніо Кассано, полоскотав нерви іспанцям, пробивши головою. Згодом Ді Натале після тонкого паса Андреа Пірло опинився віч-на-віч із Касільясом, але не переграв його. 

Для відродження інтриги італійцям потрібне було везіння. Але воно, видається, закінчилося після перемог над Англією та Німеччиною. І тільки-но вийшов на поле Тьягу Мотта, як травмувався, і його винесли з газону на ношах. Ліміт замін на той час був вичерпаний, тож італійці змушені були боротися у меншості. Щоправда, “боротися” –  занадто гучно сказано. Після випадку із невдалою заміною “скуадра адзурра” просто догравала матч. І догралася до ще двох голів у власні ворота. 

Фернандо Торрес, який провів не такі вже й провальні, як здавалося, турнір і сезон, забив у другому фіналі чемпіонату Європи поспіль. Тут же Торрес став і асистентом, видавши пас на порожні ворота ще одного “джокера” Мату, який, як і Фернандо, за один сезон виграв чемпіонат Європи і Лігу чемпіонів.

Іспанія тріумфує, а критики стверджують, що це один із найгірших фіналів у історії (виявляється, і 0:0 – погано, і 4:0 – також погано). А футбольні уболівальники можуть трошки відпочити. Зовсім трошки, бо вже завтра стартують єврокубки, та й  національні першості не за горами. 

 

Мовою цифр