Востаннє господарі Чемпіонату Європи з футболу перемагали в 1984 році

Як відомо, удома і стіни допомагають, проте це дуже рідко стосується футбольних змагань. Варто згадати останній фінал Ліги чемпіонів, у якому мюнхенська “Баварія” на рідному стадіоні програла “Челсі”. Те саме стосується і континентальних та світових форумів. Скажімо, за всю історію проведення чемпіонатів Європи господарі здобули лише три перемоги. Сьогодні “Пошта” згадує виступи господарів на “домашніх” Євро.

1960 рік. Перший фінальний турнір Євро пройшов у 1960 році у Франції. Щоправда, місце проведення турніру стало відоме лише за кілька місяців до старту змагань. Господарі, хоч і перебували в компанії трьох соціалістичних країн (СРСР, Чехословаччини та Югославії), аж ніяк не виглядали фаворитами. І не дивно, що в підсумку стали останніми у квартеті. Спершу в драматичному матчі поступилися Югославії (французи примудрилися за рахунку 4:2 на свою користь за три хвилини пропустити три м’ячі), а в матчі за третє місце програли команді Чехословаччини. Переможцем турніру стала збірна СРСР, для якої той успіх став єдиним в історії.

1964 рік. Як і чотири роки тому, господар фінального турніру став відомий за кілька місяців до початку змагань. Цього разу ним стала Іспанія, збірна якої успішно подолала кваліфікацію разом із командами СРСР, Угорщини і Данії. Іспанці, на відміну від попередніх господарів Кубку Європи, стали тріумфаторами турніру. Спершу в додатковий час переграли угорських футболістів (2:1), а у фіналі виявилися сильнішими за попереднього власника трофея – збірну СРСР (2:1). Цікаво, що для “червоної фурії” перемога 1964 року теж на довший час залишалася єдиним здобутком. Лише 2008 року вони нарешті змогли вдруге досягти успіху на континентальних форумах.

1968 рік. Аби назвати господаря чемпіонату, учасники знову очікували закінчення чвертьфінальних матчів, за підсумками яких фінальну четвірку склали збірні Англії, Італії, Югославії та СРСР. У підсумку виконком УЄФА визначив, що турнір відбудеться в Італії. І другий чемпіонат поспіль господарі за шаленої підтримки рідних трибун зуміли вибороти звання кращої команди Європи. Щоправда, для цього навіть у такому швидкоплинному турнірі їм довелося сподіватися на удачу і зіграти три матчі. Спершу у півфіналі вони зустрілися зі збірною СРСР, яку переграти не змогли (0:0), тож долю путівки до фіналу довелося вирішувати в суддівській кімнаті з допомогою монетки. Тоді пощастило італійцям. У фіналі “скуадра адзурра” зустрілася з югославами. Перший фінальний матч завершився нічиєю (1:1). Через два дні команді знову довелося вийти на поле, і цього разу італійці перемогли з рахунком 2:0.

1972 рік. Цього року господар чемпіонату визначався з четвірки, до якої увійшли команди Бельгії, ФРН, СРСР та Угорщини. Враховуючи, що німці проводили чемпіонат світу 1974 року, а соціалістичні країни особливої довіри в УЄФА не викликали, було вирішено провести фінальну частину на бельгійських полях. Господарі турніру аж ніяк не належали до зірок європейського футболу, хоча разом із голландцями вже, можна сказати, грюкали у двері еліти, про що свідчить той факт, що саме бельгійці в чвертьфіналі переграли попереднього чемпіона – збірну Італії. У рідних стінах “червоним дияволам” не вдалося у півфіналі переграти німців (1:2), проте в матчі за третє місце вони здолали угорську команду (2:1) і вдовольнилися бронзовими нагородами. А чемпіоном стала збірна ФРН, яка у фіналі розгромила радянських футболістів  (3:0).

1976 рік. Турнір 1976 року був багато в чому унікальним. По-перше, до фінальної частини не потрапила збірна СРСР, поступившись у чвертьфіналі чехословакам. По-друге, змагання вперше проходили у соціалістичній країні. Югослави подали заявку на проведення фінального турніру раніше за інших учасників. Чвертьфінальний бар’єр команда Младиніча здолала упевнено, з інфраструктурою в кандидата також  було все гаразд – тож УЄФА не знайшла причин для відмови “найбільш капіталістичній” з усіх соціалістичних країн. По-третє, це був останній турнір, у фінальній частині якого грали чотири збірні. По-четверте,  чемпіонат 1976 року, хоч і не був кращим в історії,  став найбільш видовищним і драматичним. У всіх чотирьох матчах для визначення переможця знадобився додатковий час, а у фіналі – серія пенальті. В підсумку найбільш невдало виступили самі господарі. Спершу перемагаючи чинних чемпіонів Європи і світу – німців  – з рахунком 2:0, примудрилися програти 2:4. А в матчі за третє місце проти голландців, двічі поступаючись, югослави, здавалося, врятували матч, проте в додатковий час пропустили третій гол, який став вирішальним. Щодо фіналу, то переможцем турніру сенсаційно стала збірна Чехословаччини, яка в серії пенальті здолала німців.    

1980 рік. Відсутність економічної вигоди підштовхнуло УЄФА до рішучої зміни формули Євро. Тодішній президент УЄФА італієць Артеміо Франкі послідовно обстоював ідею “маленького мундіалю” – pіccolo mondіale. За планом президента, представництво країн у фінальній частині Євро повинно було збільшитися вдвічі, а чверть- і півфінали передбачалося скасувати і ввести замість них повноцінний груповий етап. Переможці двох груп виходять у фінал, другі команди грають у матчі за третє місце. Країну-господаря континентальної першості відбирають до старту кваліфікації, причому збірна цієї країни автоматично проходить у фінальний етап. Проект Франкі був ухвалений восени 1977 року; а через кілька місяців визначилася приймаюча сторона. Нею стала, звісно ж, Італія – батьківщина синьйора Артеміо.

Перший pіccolo mondіale не виправдав надій уболівальників. Турнір в Італії запам’ятався низькою результативністю, оборонною грою більшості команд, бешкетуваннями англійських уболівальників, неймовірною спекою, через яку багато гравців до кінця матчів ледве пересувалися полем. І, звичайно ж, тріумфом німецької збірної, яка зробила ставку на міць і витривалість.

Щодо самих господарів, то вони в груповому турнірі (суперниками були збірні Іспанії, Англії та Бельгії) спромоглися перемогти лише в одному матчі, а два інші звести до нічийного результату. Такий самий результат показала і збірна Бельгії, але на відміну від італійців, які відзначилися лише раз, у “червоних дияволів” були три успішні взяття воріт, і вони попрямували до фіналу. Господарям залишалося потішити своїх вболівальників бодай “бронзою”, але і це їм не вдалося: у матчі за третє місце в серії пенальті поступилися чехословакам. 

1984 рік. Фінальну частину знову приймала Франція, а в регламент турніру були внесені зміни. Зокрема, відновлені півфінали, але скасований матч за третє місце. Французька команда на цьому турнірі виглядала найбільш потужно, тож  її перемога була беззаперечною. Проблеми у “триколірних” виникли лише у півфіналі проти Португалії, в якому довелося грати додатковий час. Але феноменальна гра Мішеля Платіні привела французів до першого континентального “золота”. Варто зазначити, що той турнір став третім і останнім, на якому господарі тріумфували. Розпочалася “ера прокляття” господарів Євро!

1988 рік.  У цьому році в Німеччині багато хто вважав, що господарі знову тріумфуватимуть, адже грали вони в ранзі віце-чемпіонів світу. Німці без проблем посіли перше місце в своїй групі, перемігши данців та іспанців і зігравши внічию з італійцями. Але у півфіналі “натрапили” на збірну Голландії, яка на тому турнірі з кожним матчем ставала все сильнішою.  Цікаво, що до того півфіналу тридцять два роки “помаранчеві” не могли обіграти німців. Але все рано чи пізно закінчується, і голландці на чолі з фантастичною трійкою (Ван Бастен, Райкаард, Гулліт) зуміли переламати хід матчу, в якому поступалися і забити вирішальний гол на 90-й хвилині. Тож не дивно, що окрилена таким успіхом збірна Голландії у фіналі переграла збірну СРСР.  

1992 рік. На право проведення Дев’ятого чемпіонату Європи претендували Швеція та Іспанія. До них хотіли долучитися ще й греки з англійцями, але їхні заявки особливо ніхто не розглядав. Греки не могли прийняти великий турнір з економічних причин, родоначальники футболу були не досить наполегливі,  але в кулуарах ходили чутки, що наступний чемпіонат Європи пройде в  Англії. Іспанців підвела надмірна завантаженість: на той же 1992-й у них була запланована домашня Олімпіада плюс всесвітня виставка. Тож методом виключення футбольні функціонери обрали Швецію.

Шведи, які завдяки “домашньому” Євро вперше потрапили у фінальну частину, виступили на турнірі більш ніж гідно. Так, фіналу вони не дісталися, але й присутність у півфіналі, тим паче вихід із групи, в якій виступали ще й Англія, Франція та Данія з першого місця, – результат більш ніж достойний. Та й у півфіналі з німцями господарі билися до останнього, поступившись із мінімальним рахунком (2:3). А перемогу того року сенсаційно здобула збірна Данії.

1996 рік. Чемпіонат Європи 1996 року, який відбувся у Англії, увійшов до історії футболу як новаторський і реформаторський. Ще в листопаді 1992 року на виконкомі УЄФА в Стамбулі було ухвалене рішення про збільшення кількості учасників фінальної стадії турніру з восьми до шістнадцяти команд. Уперше на цьому чемпіонаті за перемогу на груповому етапі нараховували не два очки, а три; вперше тренери команд мали право замінювати під час матчу трьох гравців, а не двох, як було раніше; вперше було запроваджене правило “золотого гола” – в овертаймі матч припиняли відразу ж після того, як одна із команд заб’є гол. Ну і вперше у відбірному турнірі взяла участь і українська команда! Цей чемпіонат Європи мав офіційну назву – “Євро-1996”.

Саме в 1996 році від господарів турніру чекали лише перемоги. Збірна Англії свій єдиний тріумф святкувала у 1966-му – на “домашньому” мундіалі. І повторення цього результату вже у континентальному форматі місцеві уболівальники очікували з нетерпінням. 

Англійці спершу повністю виправдовували надії: виграли у своїй групі, де їхніми суперниками були Швейцарія, Шотландія та Нідерланди. У чвертьфіналі за допомоги суддів у серії пенальті перемогли Іспанію. А в 1/2 фіналу “натрапили” на німців. Основний та додатковий час матчу завершився нічиєю, а в серії пенальті Андреас Кепке парирував удар Гарета Саутгейта, і господарі знову зазнали поразки. Тож “німецька машина” в підсумку стала переможцем турніру.

2000 рік. Чемпіонат Європи 2000 року уперше в історії проходив одразу в двох країнах – Бельгії та Голландії. І уперше господарка змагань (Бельгія) не зуміла подолати навіть групового бар’єра. “Червоні дияволи” в компанії Італії, Туреччини та Швеції посіли третє місце. А  інший господар – Голландія – виносила суперників “в одну браму”. Здобувши три перемоги на груповому етапі, “помаранчеві” у чвертьфіналі поховали збірну Югославії (6:1), а у півфіналі “натрапили” на італійців і поступилися їм в серії пенальті.

2004 рік. Як ніколи близькими до перемоги були господарі Євро-2004 – португальці. Команда, яку до початку турніру ніхто не сприймав як фаворита, зуміла добратися до вирішального матчу . На груповому турнірі португальці поступилися лише грекам у матчі-відкритті, проте це не завадило їм виграти в групі. В 1/4 фіналу господарі в серії пенальті здолали англійців, а у півфіналі виявилися сильнішими за голландців. І коли стало зрозуміло, що у фіналі їхнім суперником буде Греція, багато хто вже вітав португальців з успіхом. Та не судилося… Грецький “антифутбол” виявився сильнішим за португальську “романтику”.

2008 рік. Вдруге чемпіонат Європи пройшов у двох країнах – Австрії та Швейцарії. Господарі змагань, яких важко зарахувати до еліти європейського футболу, домашню першість провалили повністю. На двох вони спромоглися здобути одну перемогу (швейцарці над португальцями) і одну нічию (австрійці з поляками). Видається, ця історія може повторитися і цього року на полях Польщі та України.