Скромний швейцарський клуб “Сьон” може повністю зруйнувати чинну футбольну систему 

Нещодавно надзвичайний комітет ФІФА поставив крапку в одному з найгучніших скандалів 2011 року. Комітет вирішив не вживати жорстких заходів до футбольної федерації Швейцарії і не став виключати її зі свого складу. Таке рішення було прийнято після того, як наприкінці грудня минулого року футбольна влада альпійської країни зняла з клубу “Сьон” 36 очок у заліку чемпіонату країни. Здавалось, були задоволені майже всі, крім, звичайно, самого клубу. І ось тут виявляється, що крапку в цій справі ставити ще рано. Цілком можливо, що футбольний світ очікують чималі потрясіння.  

Усе почалося 2008 року

Як відомо, швейцарський “Сьон” восени минулого року пройшов у груповий раунд Ліги Європи, обігравши у плей-оф “Селтик” за сумою двох матчів (0:0, 3:1). Шотландці, зігравши обидва матчі, відразу поскаржилися УЄФА на те, що кілька гравців суперника не мали права виходити на поле в цих матчах. УЄФА відразу відреагувало, і “Сьону” присудили технічні поразки в обох матчах, а “Селтик” вийшов у груповий турнір Ліги Європи.

Аби з’ясувати, чому Об’єднання європейських футбольних асоціацій прийняло таке рішення, варто повернутися у 2008 рік, коли “Сьон” намірився підписати контракт з голкіпером збірної Єгипту і клубу “Аль-Ахлі” Ессамом Ель-Хадарі, який саме виграв зі своєю збірною Кубок африканських націй. Проблема полягала в тому, що в єгиптянина з його тодішнім клубом був чинний контракт, до кінця якого залишалося ще два роки. “Сьон” же вирішив не чекати, скориставшись прецедентом у “справі Вебстера”. 

У 2006 році гравець шотландського “Хартса” Енді Вебстер успішно відстояв у судах своє право розірвати в однобічному порядку чинний контракт і підписати новий з “Віганом”. Зробити це йому дозволили нові трансферні правила, які ФІФА була змушена прийняти під тиском Євросоюзу. Чиновники зажадали забезпечити футболістам таку ж волю трудової міграції, якою володіють будь-які інші європейські професіонали. Заради цього у трансферний регламент було додано 17-й пункт, що дозволяє футболістові викупити свій контракт, якщо він уже відпрацював за ним більш як два або три роки (залежно від віку гравця на момент підписання). При цьому вартість викупу залежить передусім від суми зарплати.

Вебстер був першим, хто розірвав контракт в однобічному порядку, підписавши угоду з “Віганом”. Згодом він сім місяців судився з колишнім клубом у всіх інстанціях, зокрема й у Спортивному арбітражному суді в Лозанні (CAS), і в підсумку все-таки виграв процес.

Після Вебстера цим же 17-м пунктом скористалися сенегальський воротар Тоні Сілва (перебрався з “Лілля” у “Трабзонспор”) і аргентинець Хонас Гутьєррес (з “Мальорки” у “Ньюкасл”).

“Сьон” з єгипетським голкіпером вирішили піти тим же шляхом. Раптова втрата надійного стража воріт розлютила єгипетських уболівальників та керівництво команди. Єдина помилка Ель-Хадарі полягала в тому, що він забув подати письмове повідомлення про те, що йде за 15 днів до кінця єгипетського сезону. Зачепившись за цю соломинку, “Аль-Ахлі” вирішив помститися голкіперові. Єгипетський клуб звернувся у ФІФА зі скаргою на те, що Ель-Хадарі перейшов у “Сьон” з порушенням конт­ракту. В підсумку трансфер Ель-Хадарі був визнаний недійсним, єгиптянин повернувся в рідний клуб,  а CAS дискваліфікував його на чотири місяці й зобов’язав порушників виплатити “Аль-Ахлі” 800 тисяч доларів. Ну і найголовніше  – “Сьону” за такі витівки було заборонено підписувати нових гравців протягом  двох трансферних вікон. Оскільки судові позови й апеляції тривали кілька років, вирок набув чинності лише на початку 2011 року і заборонними стали вікна саме цього року – зимове й літнє.

Футбольні закони не для “Сьона”

Проте керівництво “Сьона” вирішило не зважати на заборону –  швейцарці підписали шість нових гравців. Після цього клуб ще й подав позов у цивільний суд (що взагалі правилами ФІФА заборонено), і той визнав заборону на трансфери незаконною. Швейцарська федерація була змушена із цим рішенням погодитися й дозволила новачкам грати в домашньому чемпіонаті. Кульмінацією стала поява п’ятьох з них у матчах проти “Селтика”.

Далі веселіше. “Селтик” подавав скарги після кожного з матчів, а потім і загальну за підсумками вильоту з Ліги Європи. УЄФА дискваліфікувало “Сьон”, шотландці посіли його місце в групі. Швейцарці подали апеляцію в УЄФА й одержали відмову. Наступною інстанцією повинен був стати Спортивний арбітражний суд у Лозанні (CAS). 

Але “Сьон”, після дискваліфікації з Ліги Європи, вирішив цілком ігнорувати спортивні судові інстанції і подав позов проти УЄФА в цивільний суд кантону Вауд. Саме в цьому кантоні розташована штаб-квартира УЄФА. Рішення Ваудського цивільного суду було ухвалено повністю на користь “Сьона”. Суд зобов’язав відновити клуб у Лізі Європи, компенсувати “Сьону” судові витрат з боку УЄФА й виплатити пеню за кожен день недотримання рішення суду. Звичайно, УЄФА, своєю чергою, відмовилося виконувати рішення цього цивільного суду.

Останній козир

І ось тут напрошується найголовніше питання: чи може Об’єднання європейських футбольних асоціацій ігнорувати рішення цивільного суду? Невже спортивні закони вищі від внутрішніх державних? Якби це було рішення суду, скажімо, Нігерії або Гаїті, то можна було б забути про цей випадок. Однак це судове рішення цивільного суду країни, де розміщені  штаб-квартири ФІФА й УЄФА. А в 64-й статті статуту самого УЄФА зазначено: “Умови цього статуту регулюються швейцарським законодавством”. 

Саме цим і скористався “Сьон”, який відразу домігся від цивільного суду постанови про арешт Мішеля Платіні за непокору рішенням суду. А Платіні звернувся до голови Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу в надії дістати імунітет.

Президент УЄФА вимагав, щоби футбольні клуби зверталися зі спортивними питаннями тільки у спортивні суди, головним з яких є CAS. Натомість президент “Сьона” Крістіан Костянтін заявив, що має намір зруйнувати такий порядок, аргументуючи свій вчинок “відсутністю незалежності CAS від спортивних федерацій”.

Аби не доводити ситуацію до критичної точки, ФІФА вирішила витягнути з рукава останній козир. Щоб поставити на місце “Сьон”, Міжнародна федерація поставила ультиматум Швейцарській федерації футболу. Суть вимоги доволі проста: або ви поставите “Сьон” на місце, або вас виключать із  ФІФА. Усе б нічого, але, зважаючи на те, що інший швейцарській клуб “Базель” пройшов в 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, рішення слід було приймати негайно. Не довго думаючи, Швейцарська федерація зняла з “Сьона” 36 очок, і ФІФА заспокоїлася.

Другий Босман?

Проте Крістіан Костянтін аж ніяк не має наміру опускати рук. Спершу він звинуватив ФІФА в тероризмі: “Дії ФІФА нічим не відрізняються від того, що робив Каддафі у грудні 1988 року, коли він хотів покарати США й захопив американський літак.

Погрози ФІФА – це терористичний акт, з яким ми боремося легальними засобами. Блаттер – диктатор, що втратив почуття реальності. Його гордість заважає йому ухвалювати розумні рішення”.

Незважаючи на те, що у статутах ФІФА та УЄФА чітко прописані положення про винятковість використання спортивних арбітражних судів для розв’язання спортивних суперечок, “Сьон” має намір довести нелогічність і неправильність такої “ексклюзивності”.

Тільки-но “Сьон” одержить чергове рішення цивільного суду кантону Вауд, Костянтін має намір спочатку подати позов у Швейцарський федеральний суд (повноваження якого, згідно зі  статутом, визнає CAS), а потім – у Європейський суд.

У ФІФА впевнені, що у “Сьона” немає шансів? У цьому керівники федерації були також переконані і 1995 року, коли простий бельгійський футболіст Жан-Марко Босман подав відразу три позови (окремо проти УЄФА, Бельгійської футбольної асоціації та клубу “Льєж”) і виграв справу. Згодом ФІФА довелося вносити зміни у 17-ту статтю свого регламенту.

І якщо “Сьон” переможе в судах, то це означатиме одне – відтепер будь-який цивільний суд може виносити рішення проти УЄФА/ФІФА, які дотепер почувалися невразливими і всемогутніми у футбольному світі. А наслідки цього важко собі уявити. Адже недаремно Мішель Платіні заявив, що позитивне рішення у цій справі може означати “кінець футболу”. 

Щоб усвідомити це, достатньо уявити просту ситуацію, коли кожен футболіст, який отримає жовту або червону картку, оскаржуватиме це рішення у звичайному суді. І найжахливіше – якщо буде прецедент, то справа не завершиться лише футболом. Будь-який спортсмен теж зможе вирішувати свої проблеми у цивільних судах.