Василь  Іванчук, видатний гросмейстер, про шахові факультативи у школах, результати в останніх турнірах та плани

Недавно ознайомився з думкою видатного гросмейстера сучасності Василя Іванчука про сенс запровадження уроків шахової гри у школі. Вона видалася мені слушною і, користаючи з повернення Василя Михайловича до Львова після змагань, попросив про зустріч, на якій почув не тільки про шахи в школі, але й багато інших цікавих речей. Ми розмовляли не тільки про спортивний бік шахових турнірів, але й про те, що часто залишається за лаштунками.

– Пане Василю, розкажіть, будь ласка, свою думку щодо запровадження шахових уроків у шкільній програмі.

– Я досить критично ставлюся до цієї ідеї, яка час від часу випливає на поверхню. Думаю, шахи не повинні бути обов’язковим предметом, як математика, фізика чи хімія. Не можна примушувати кожного учня з-під палки вивчати шахову гру. До цього має бути бажання чи навіть покликання. Школа має бути школою, а шахи – шахами. Думаю, краще на початку шкільного року провести кілька вступних уроків про різні види спорту і шахи зокрема, а потім кожен міг би визначитися, чим він хоче займатися: сидіти за шахівницею, бігати за м’ячем чи плавати в басейні.

– З якого віку можна розпочинати заняття шахами?

– До п’яти років недоцільно дитині приступати до занять. Вона ще не вміє читати, не розуміє загальних принципів самої гри. Можна розпочинати у 5-8 років, і тоді дитина поступово розвивається і зростає її шахова сила. Я, наприклад, пізнав шахи у шість років, вони мене настільки захопили, що стали головним заняттям. Маємо гарний приклад угорських сестер Полгар чи наших львівських сестер Музичук – Ані та Марічки, які у сім років вже брали участь у змаганнях.

–  Нині стало модним вчитися грати за допомогою комп’ютерних програм. Наскільки це корисно?

–  Звичайно, можна навчитися і дійти до певного рівня майстерності. Але “залізяка” не навчить вас думати, чому саме так, а не інакше треба розвертати фігури до бою. Обов’язково має бути наставник, який навчає думати, приводить якісь життєві приклади, які й дозволять краще зрозуміти принципи гри. Без людини в навчанні не обійтися. А комп’ютер потрібний для швидкого отримання необхідної інформації.

– Чи потребують шахісти високого класу чиєїсь допомоги?

– Часто можна прочитати, що у штабі того чи іншого гросмейстера перебувають такі і такі шахісти. Коли йдеться про матчі на першість світу, участь колег є просто необхідною. Коли береш участь у турнірах, то бажано мати біля себе людину, з якою поговориш не тільки на шахові теми, а зможеш розслабитися після напруженої гри, прогулятися. Така допомога іноді потрібніша, ніж підказка, який варіант дебюту застосувати…

– Коли ми перейшли до високих шахових матерій, хочу розпитати, як  розцінюєте свої результати в останніх турнірах?

– Вважаю, що виступив вдало. На розіграші Кубка світу в Ханти-Мансійську посів третє місце, яке дозволяє наступного року взяти участь у турнірі претендентів на звання чемпіона світу. Та й призовий фонд там був непоганий. Задоволений, що взяв участь у турнірі “Grand Slams”, що відбувався у два етапи – в бразильському Сан-Паулу та іспанському Більбао. Тут поділив перше-друге місце і тільки у додаткових партіях у темпі бліцу поступився Магнусу Карлсену.

– На останньому турнірі учасники перебували у скляному кубі, а глядачі – за склом. Чи не впливало це на шахістів?

– На мене не впливало. Правда, в Сан-Паулу в перші дні відчувався запах фарби, мабуть, скляну споруду щойно збудували. А взагалі, було тихо, і жоден шум до нас не доходив, як це буває, коли глядачі присутні з нами в одному залі і бурхливо реагують на події, що відбуваються на шахівниці.

– У яких найближчих змаганнях ми побачимо Вас за шахівницею?

–  На початку листопада в Греції стартує командний чемпіонат Європи, потім їду до Москви на традиційний Меморіал Михайла Таля. Шахи не належать до сезонних видів спорту, тому ми не зважаємо на пори року, клімат та зміну часових поясів.