Львові нещодавно побував один із найсильніших українців – Сергій Конюшок (на фото). У нашому місті богатир, який встановив 14 світових рекордів, зустрівся із школярами. 28-річний Сергій Конюшок – один із силачів, якого українці знають із різноманітних телевізійних шоу богатирів. Відомий стронгмен розповів “Пошті”, звідки в нього така богатирська сила, про свої плани на майбутнє та дав поради тим, хто тренується. 

– Сергію, скажіть, будь ласка, Ви в дитинстві були таким же сильним, як зараз? 

– Моя любов до підняття тягарів почалася з дитсадка, де в мене була вихователька, яка постійно організовувала спортивні заходи, які мені дуже подобалися. Це і породило мою снагу до перемог. Хоча мої батьки були звичайними радянськими інженерами і в родині спортсменів не було. Щоправда, коли мені було шість років, батько подарував свою книжку 1969 року випуску про те, як стати сильним. Тато обвів олівцем 10 вправ, які я мав виконувати, купив мені гантелі, і я тренувався. Згодом займався карате, плаванням, боротьбою. В секцію атлетизму пішов у 13 років, а через два роки взяв участь у перших змаганнях із паверліфтингу. Спочатку мої батьки ставилися до цього скептично, але все змінилося, коли вступив на бюджетне навчання в інститут фізкультури. 

– Чи думали Ви організувати заняття з паверліфтингу для дітей?

– Маю в Києві два власні фіт­нес-центри. Це бізнес-проекти, де зібрав дуже гарних тренерів. Гроші – це добре, але є й духовні потреби. Зараз ініціюю створення на базі моїх клубів офіційного статусу ДЮСП із паверліфтингу і важкої атлетики. Не хочу від держави нічого, просто щоб були підписані папери і школярі, які будуть тренуватися, могли офіційно їздити на змагання. Зараз у мене є відділення дитячого фітнесу, набираємо групи з важкої атлетики.

Система спортуправління в нашій державі з радянських часів, на жаль, не змінилася. В нас змінилися ринкові відносини, а базис фінансування спорту залишається сталим, як за планової економіки. В мене є особиста теорія, як розвинути спорт в Україні, щоб він став привабливим комерційно. 

Якщо проаналізувати, в нас спортсмени самі знаходять собі гроші. Так, я, як спортсмен, від держави жодної гривні не отримав, а постійно працював, щоб забезпечити собі гарні умови тренувань. На жаль, у наш час спортсмени в такій ситуації змушені самі шукати крихти на свою підготовку, і в них уже потім ні на що не вистачає сил.

– Які можете дати поради тим, хто тренується? 

– Усі закономірності, які діють у житті, діють і у спорті, але він дуже районований та очищений і прорахований. Наполегливо тренуєшся, виконуєш певний обсяг роботи –  і закономірно станеш чемпіоном. Чемпіонами стають зазвичай люди, які є дуже впертими й націленими на результат і всупереч поразкам ідуть уперед до цілі. Є, звичайно, відсоток спортсменів, які перемагають тільки завдяки своїм фізичним зусиллям.

Щоб досягти мети, не повинно бути ані крихти сумніву. Коли я виграв чемпіонат світу у Фінляндії у 2009 р., навмисно при­їхав за кілька днів для акліматизації. Тоді організатори робили все, щоб я не переміг, не годували тощо. А потім на жеребкуванні я витяг №13 і на якусь мить подумав, що вже все, така доля… Але я переміг. Коли закрадаються якісь сумніви – це програш. 

Важко бути першим. Бути чем­піоном – це велика відповідаль­ність. Гасло “Не перемога, а участь” – це не спортивний принцип, а фізкультурний. Спортсмен йде на змагання, щоб перемогти. Повинна бути впевненість. 

– А з ким із українських богатирів Ви товаришуєте?

– Майже з усіма в мене чудові стосунки, ми спілкуємося на рівні сімей, ходимо в гості один до одного. Я товаришую з Василем Вірастюком, у нас спільна справа – ми розвиваємо спорт в Україні. Василь по-справжньому добра людина, і він дійсно заслуговує любові людей. 

– На якому рівні підготовки Ви зараз?

– Кожна людина не може бути в постійному тонусі, коли вона напружує весь свій енергетичний потенціал. Час від часу трапляються ситуації, коли ти розбитий і розпорошений у різних сферах, як зараз – я і громадську проваджу роботу, і спортивну, і наукову, і телевізійну, і в бізнесі. Це дезорганізовує, але вважаю, що перебуваю на високому рівні спортивної майстерності. 

– Чи доводилося зазнавати травм, адже піднімаєте великі тягарі…

– Так, от нещодавно мене прооперували – розірвалося сухожилля біцепса. На жаль, професійний спорт не обходиться без травм. Спортивні травми є двох видів – у молодих спортсменів, які недостатньо уваги приділяють розминці, та у професіоналів через недостатнє відновлення. 

Це сталося 20 серпня на Кубку світу в Ризі. Місяців чотири я не братиму участі у змаганнях, а вже наступного сезону повернуся. Не хочу впадати у депресію. Це привід для того, щоб краще організуватися і наступного року вийти на новий рівень. 

– Які Ваші плани на майбутнє? 

– Я хотів би себе спробувати у важкій атлетиці і виконати норматив майстра спорту. Це високий рівень, і для технічної майстерності треба багато часу. Настане час, коли доведеться йти зі спорту, але розумію, що ніколи не перестану тренуватися, тому колись заради цікавості, може, і буду надолужувати щось в інших силових видах спорту. Спорт буде у моєму житті постійно, бо дуже багато сил віддав цій галузі і багато чого знаю. Після закінчення спортивної кар’єри буду реалізуватися як тренер, організатор. 

Повну версію інтерв’ю читайте на сайті kulturizm.info