Львів’янин Андрій Слюсарчук першим здолав комп’ютерну шахову програму Rybka

Доктор медичних наук, професор, нейрохірург, невролог, львів’янин Андрій Слюсарчук відомий тим, що зміг запам’ятати рекордні 30 млн знаків числа “Пі”. За це він одержав прізвисько “Доктор Пі”. Методика, яку розробив Слюсарчук, дозволяє запам’ятовувати й здійснювати усно найскладніші бінарні математичні операції за дуже короткий проміжок часу. У середу Андрій Слюсарчук в Києві довів, що людський розум сильніший за штучний інтелект, повідомляє segodnya.ua.

Слюсарчук кинув виклик шаховій програмі Rybka 4. З нею не сідають за одну дошку навіть провідні гросмейстери. Адже це “залізо” у світі шахів вважається непереможним. А тут із комп’ютером наважилася зіграти людина, яку можна назвати “дитиною” за шаховими критеріями – лише сім місяців оволодіння цією нелегкою наукою. Але за цей період, зазначив, Слюсарчук, він вивчив напам’ять 2600 шахових книг!

Формат зустрічі – гра “наосліп” (не дивлячись на дошку), кожному суперникові по годині на партію плюс 20 секунд за хід. І скромна назва “Гра століття”.

Щоб уникнути підказок, Слюсарчука і його одяг спеціальна комісія перевірила на відсутність передавальних пристроїв, у залі заглушили мобільні телефони й інші засоби зв’язку. Сам Слюсарчук сидів за спеціальним столиком – дві пляшки мінералки, сік, шахові годинники, навпроти – чиста дошка.

Першу партію Слюсарчук грає білими. Занадто довго думає, як для дебютних ходів, але потім змушує задуматися комп’ютер. Розслабляється, жартує: “Чого це “Рибка” так довго думає? Я вже прорахував 30 ходів наперед, і своїх, і комп’ютера. Пора йому здаватися”.  А незабаром дивується весь зал. На комп’ютері з’являється напис: “Все кончено! Я сдаюсь. Может, сегодня просто не мой день?”. Rybka капітулює. Усі в шоці. Андрій просить 5 хвилин перерви й знову сідає за дошку. У другій партії  – рівна боротьба, і в якийсь момент обидва суперники, не ризикуючи загострювати, роблять трикратне повторення ходів – нічия.

“Це не спорт, а демонстрація надздібностей людини. Я абсолютно не претендую на лаври шахіста й не збираюся грати далі”, – заспокоїв всіх шахістів Слюсарчук.

Як повідомляє УНІАН, присутній на грі представник Книги рекордів України засвідчив чергове надбання Слюсарчука і пообіцяв скерувати офіційні папери до Книги рекордів Гіннеса. “Вперше на планеті обіграно найсильнішу комп’ютерну програму Rybka-4, яка до сьогодні була непереможною. Цей рекорд буде зафіксовано як світовий у Книзі рекордів України, а документ, згідно з усіма правилами та формальностями, буде направлено, зокрема, в Книгу рекордів Гіннеса”, – запевнив він.

“Підготовку до гри я почав минулої осені й тренувався не більше шести годин на день, оскільки паралельно займався своєю звичною діяльністю. Плюс, звичайно, постійно грав, загалом здолавши Rybka більше 200 разів. Під час підготовки до “Гри століття” я також опрацював більше 2500 книг із теорії та історії шахів”, – розповів учений про свою підготовку. Дещо засмутив суддя матчу, почесний віце-президент ФШУ Леонід Боданкін, який пояснив, що Rybka, є перш за все аналітичною програмою, яка допомагає професійним гравцям у розумінні складних позицій, а функція гри є для Rybka похідною. “Наскільки я знаю, бліци (п’ятихвилинні партії) Rybka у всіх виграє, а серйозні тривалі партії з цією програмою великі гросмейстери не грали, оскільки вона служить іншим цілям. Безперечним досягненням Андрія Слюсарчука є те, що, не будучи професійним шахістом, а лише нещодавно навчившись грати, він використав феноменальні здібності пам’яті, щоб обіграти Rybka”, – підсумував він.

Проте за прекрасним і благородним фасадом демонстрації безмежності людських можливостей ховається, як часто буває, зовсім інша мета. “Якщо протягом місяця держава до мене не повернеться обличчям, то я її покину. Тут я не маю змоги реалізуватися”, – із сумом зазначив науковець. Він сказав, що дуже хотів би отримати увагу від суспільства і держави зокрема. “Моєю головною метою є Інститут мозку з клінікою, де я зможу залучати фахівців, бути активним – матиму змогу бути вченим. Тому що, не маючи такого полігону і умов, я не бажаю творити. Ця гра є голосом волаючого в пустелі, спрямована на привернення уваги суспільства і чиновників. Адже коли я 30 млн знаків запам’ятовую, це не вражає; коли книги напам’ять розповідаю – теж нічого особливого; коли проводжу надскладні хірургічні операції – нікому не цікаво. Люди хочуть хліба та видовищ. Перше я їм дати не можу, а друге – намагаюсь”.

“Якщо будуть створені відповідні умови, то, думаю, за дуже короткий час я вийду на Нобелівську премію. Мені є що запропонувати світові й, повірте, це такі розробки, аналогів яким немає. Врешті-решт, моя остаточна мета – зробити цю державу заможною не лише економічно, а й інтелектуально”, – запевнив професор. Проте, чи створять хоч які-небудь умови, чи професор Слюсарчук отримає Нобелівську премію і вчитиме методикам запам’ятовування надвеликих обсягів інформації вже не українських, а іноземних дітей і чи зможе втілити остаточну мету цей, безперечно, талановитий учений, залежить від здатності нинішньої української влади провести нескладний аналіз навіть невеликої кількості інформації про Андрія Слюсарчука та прийняти політичне рішення.