17 миттєвостей незалежності. Спеціальний проект „Суботньої пошти" і „РадіоМан"

Напередодні 17-ї річниці незалежності України варто підсумувати здобутки та прорахунки, з якими зіштовхнулися українці упродовж цього відтинку часу. Як виявилося, досягнень, як і провалів, в історії молодої незалежної країни достатньо. Тим не менш, вони всі - наші, і, безумовно, для того, аби мати перспективу, потрібно ретельно та зважено проаналізувати шлях, який пройшла країна. 

У цій справі нелегко втриматися на грані неупередженості, позаяк чи не кожен українець має власне бачення найновішої вітчизняної історії, тим паче, - нинішнього контексту свого буття. Саме тому сьогодні ми спробували зробити це у першому спільному проекті „РадіоМан" і газети „Суботня пошта". Пригадати все, як було, виокремити 17 миттєвостей незалежності України, подати певним чином консолідований погляд на багатогранну, неоднозначну та, без сумніву, цікаву історію великої європейської держави.

Гадаємо, що саме незалежність - категорія з тих, які є визначальними для окреслення сучасних націй, - проростає не на голому місці, а на полі успіш­них чи не надто зусиль кожного.

Свобода слова

За 17 років незалежності змінилися і люди, і країна. Партійна номенклатура, яка залишилася в Україні і після розпаду Союзу, звикла контролювати медіа і робила це й далі вже у незалежній Україні. Позбавлення ліцензій чи блокування рахунків швидко закривали роти пресі. Але з розвитком Інтернету почали масово відкриватися інформаційні сайти, такі як korrespondent, FORUM, "Українська правда".

Старі способи контролю на Інтернет не діяли. От у журналістів і розв'язалися руки. Та влада, як бачимо на прикладі Георгія Ґонґадзе, знайшла інші способи контролю. Зникнення журналіста продемонструвало, що свобода слова в Україні -  лише ілюзія. Адже добре відомо: хто платить гроші - той замовляє музику, і ця аксіома є визначальною для більшості медіа країни. Справді,  важко собі уявити, як канал "Україна" критикує Ахметова чи Януковича або ж як 5-й канал котить бочку на Порошенка. Тож людям залишається одне - слухати всіх, аналізувати і вірити тільки собі.

Мітинги

Насправді перші масові протести та мітинги розпочалися в Україні ще за  радянських ча­­сів. Горбачовська перебудова та гласність зробили мітинги невід'ємним атрибутом побуту останніх років існування Союзу.

Перші  мітинги  в Радянсь­кій Україні стихійно виникають 1988 року. 26 квітня у Києві відбулася перша  демонстрація проти замовчування владою реальних наслідків чорнобильської катастрофи. Учасників першого протесту  розігнала міліція.

Так було і у всіх наступних протестах. У жовтні 90-го почалися масові пікети Верховної Ради та протести в областях. У центрі Києва розпочали голодування студенти. Люди добивалися мітингами багатьох змін. Так, у грудні 91-го в країні відбувся референдум щодо збереження СРСР. Результати засвідчили, що українці хочуть відокремитися від СРСР. А вже  напри­кінці 90-х мітинги стали даниною традиції. Страйки були не такими масовими, а вимоги не такими гострими, як раніше. Однак у 2001 році зі зникненням журналіста Георгія Ґонґадзе в Україну знову повертаються масові протести. Вони стали початком того, що у 2004-му переросло в Помаранчеву революцію...

З роками ейфорія минула... Політики не змогли поділити портфелі. Розпуск Ради, перевибори, постійні розмови про коаліцію та опозицію. Останні два роки в Україні  затяжна парламентська криза. Однак народу, схоже, байдуже. За 17 років незалежності люди перестали вірити політикам. На Майдан за ідею сьогодні ніхто не піде.

Мільйонери

У часи всесоюзної "зрівнялівки" бути офіційно багатим було небезпечно, однак роки незалежності заможність зробили модною. Жоден український мільйонер не успадкував свої гроші. Багато хто заробив перші тисячі на хвилі приватизації у 90-х. Однак початок успіху більшості теперішніх мільйонерів - таєм­ниця за сімома замками. Їх часто пов'язують з кримінальними угрупованнями. Закидають, що перші гроші заробили рекетом та крадіжками. Однак у кожного з них є офіційна версія стрімкого збагачення.

За 17 років незалежності з радянських бідняків українці прорвалися до фінансового Олімпу. Зараз Україна лідирує у списку мільярдерів Східної Європи та й у світовому переліку є вісім українців. За підсумком минулого року, загальний статок усіх товстосумів країни становить понад 110 мільярдів доларів. Це удвічі перевищує прибуткову частину держбюджету.

Список найбагатших українців очолює донецький підприємець Ринат Ахметов зі статком у 31 мільярд "зелених". Він же є найбагатшим європейцем.  За ним у першій п'ятірці - Віктор Пінчук, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Костянтин Жеваго. Серед товстосумів - більшість банкіри та металурги.

На Львівщині теж є свої багатії. У нас близько 20 доларових мільйонерів. За оцінками медіа, у першій трійці Віталій Антонов, у якого 815 мільйонів доларів, Петро Димінський зі статком  610 мільйонів та  Роман Шлапак, у якого 165 мільйонів доларів. Є серед мільйонерів Львівщини і виконувач обов'язків губернатора Микола Кміть, і колишній губернатор Петро Олійник, й Андрій Садовий, теперішній мер Львова.

Промисловість

Незалежність, самостій­ність, все своє лише собі... Піс­ля розпаду Радянського Союзу українцям здавалося, що життя відразу поліпшиться.

Коли Україна стала незалежною, більшість жила ілюзією, що робити бізнес з нами захочуть усі. Однак недосконале законодавство відштовхувало інвесторів. А радянська система, коли кінескопи для телевізорів роблять в Україні, а корпуси  в Росії, фактично зруйнувала вітчизняне виробництво. Хутко налагодити нові зв'язки із Заходом замість союзних не вдалося. Там біль­шість українських товарів виявилась неконкурентоспроможною.

Зрештою, заводи почали зупинятися. Підприємства не вміли працювати в умовах ринку. Держава намагалася заробити гроші на збільшенні податків, але це лише загнало підприємців у тінь, з якої, до слова, вони не можуть вийти досі. А іноземні фірми, розпочавши діяльність в Україні, невдовзі змушені були її згорнути через високий рівень корупції та нестабільність урядової політики. Прогрес у розвитку економіки почали фіксувати лише у 96-му. Тоді - після запровадження гривні - Україна здобула певну економічну стабільність. Уперше зафіксовано приріст валового національного продукту. Україна таки спромоглася взяти під контроль власну економіку. На початку цього року ми вступили у СОТ. Україна отримала одночасне поліпшення умов торгівлі з 151 країною світу.

Еліта

Політична еліта почала змінюватися з появою багатопартійності. Усі політичні партії, що виникли на початку 90-х, були національно-демократичними. Їх очолювали переважно колишні політв'язні. Був у нових партій і спільний ворог - комуністичний режим. Однак очищення від усього радянсько-комуністичного в Україні зупинилося на забороні радянської комуністичної партії.

Але при цьому партійні посадовці як були при владі, так і залишилися. Недаремно першим Президентом України було обрано колишнього завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Українці з різних причин надали перевагу йому, а не колишньому політв'язню В'ячеславу Чорноволу. 

На сході України колишня партеліта непогано почувається досі. Натомість на заході все перевернулося з ніг на голову.  У нас ті, хто за радянських часів був при владі, нині політичні  аутсайдери, а радянські вороги народу та їхні нащадки тепер зайняли нішу політичної еліти. Правда, способом життя та кількістю привілеїв сучасні можновладці мало чим відрізняються від радянських партійців.

Заробітчани

Заробітчанство - для когось мить, для когось вічність без родини та друзів, явище, яке болить нам відтоді, як Україна стала незалежною.

Зрештою, заробітки були і в Радянському Союзі. Тоді за "долгім рубльом" їхали на БАМ, у Сибір та на Далекий Схід. На нелегальні заробітки за кордон почали їздити у 90-ті через кризу, інфляцію і безробіття в Україні. У Міжнародній організації міграції підрахували, що офіційно на заробітках зараз близько
3 мільйонів українців.

Але це офіційна статистика. Скільки українців-нелегалів нині за кордоном, ніхто навіть не береться підрахувати. За несміливими припущеннями, наших співвітчизників на заробітках до 7 міль­йонів. І більшість з них - люди віком після 36 років. До речі, за рік українці переказують рідним  через кордон від 5 до 7 міль­ярдів доларів.

Усіх їх Україна колись відпустила, а  тепер в самій державі бракує будівельників, слюсарів та інших спеціалістів робітничих спеціальностей. Заробітчани повертатися не поспішають. Адже заробити на квартиру в Україні - нереально, як і на навчання дітям. А там, за кордоном, обслуговуючи європейців, українці заробляють і на хліб з маслом, і на гідне життя дітей тут, в Україні.

Материнство

В останні роки існування Радянського Союзу на догляд за дитиною матері давали рік, відтак вона повинна була повернутися на роботу. Навіть цей рік для СРСР був значним прогресом, адже перші декретні відпустки в Радянському Союзі тривали чотири місяці. Рік декрету і 50 карбованців на місяць у 80-х спричинили бебі-бум, а на початку 90-х - кризу.

На всьому пострадянському просторі, зрештою, і в незалежній Україні, народжуваність почала стрімко падати, і з часом заговорили про демографічну катастрофу. От і залишилося з 52-х мільйонів українців лише трохи більше 47 мільйонів.

Щомісячні виплати для догляду за дітьми поступово почали рости лише з другої половини 90-х років.  Для порівняння: з 16 грн на місяць 10 років тому дійшли до 400 тепер. Одноразова допомога при народженні дитини теж суттєво зросла. Від 600 грн у  96-му до 8 тисяч тепер.

Народжуваність поступово почала зростати. Найкраща в країні ситуація за  останні 5 років склалася на Закарпатті. Наразі це єдиний регіон в Україні, де почали фіксувати перевищення народжуваності над смертністю. На решті регіонах України наразі смертність все ще перевищує народжуваність. Найгірша ситуація в Донецькій області - там на двох померлих припадає лише один новонароджений.

Ольга Боровець, Іра Процик ("РадіоМан"), Ярослав Іваночко ("Суботня Пошта")

Закінчення - у наступному числі "Пошти"