Коли кажуть про самодостатність та відповідальність нинішнього режиму, про те, що він діє, виходячи лише із інтересів України і відкидає будь-які зовнішні впливи, то беруть до уваги лише риторику, не більше. Причому ту, яка під гарним і доволі “смачним” соусом подається до інформаційного столу пересічного українця.

Але варто поникати в мережі інтернету, який наразі ще не контролюється нашою СБУ (за винятком ду-у-уже злого блогера, прецедентів більше не було) і з’ясується, що українське соло насправді звучить “під фанеру”.

Нинішні затяті дискусії довкола нового закону про мови – не виняток. Наприклад, майже одночасно, з випередженням в один день, прозвучали дві заяви: перша –   заступника глави комітету Держдуми РФ у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками, координатора депутатської групи зі зв’язків з парламентом України Константіна Затуліна, друга – голови Верховної Ради України Володимира Литвина. Порівняймо: Затулін: “Для того, щоб бути спокійним за російську мову, потрібно тільки усунути недобросовісну конкуренцію, яка продовжує поки що процвітати в Україні. Сумлінна конкуренція російській мові не зашкодить”; Литвин: “…Ніхто не чинив тиску, по суті, до 2004 року, і у нас склалося природне мовне середовище. Адже мова – це перш за все конкурентне середовище, вона як джерело – завжди проб’є собі дорогу” (курсив наш – “Пошта”).

Гадаю, без коментарів. Тавтологія у фразах київського очільника та московської “персони вже ґрата в Україні) – очевидна. Можна сперечатися довкола розуміння “конкуренції” на мовному фронті, але, гадаю, зацікавлений читач інформований про наклади російської преси в Україні, тиражі книжок та неконтрольоване телезасилля російськомовних у вітчизняному ефірі. Тож ця тема, як на мене, вичерпана.

Інша річ – доцільність чергової спроби вирішити мовне питання. Вона прогнозована, оскільки на носі – вибори до місцевих рад. І, як завжди, учасники перегонів раді “служити” своїм симпатикам, прислухатися до їхніх проблем. Оскільки головний гравець – Партія регіонів – досі не втямила свого всеукраїнського статусу і надалі проповідує тези, таким чи іншим чином домінантні у меншості українських областей, – то “мовне питання”, звісно, є для неї звичним. Тим паче, що за сім місяців перебування при владі для регіоналів ці вибори стануть першим тестом, до якого, видається, вони підготувалися не вельми ретельно.

З одного боку, східноукраїнський міський обиватель міг би тішитися ілюзією щодо поліпшення відносин із РФ. Зрештою, чому б не тішитися і “западенцям”, які у своїй більшості” теж не проти жити із сусідами у мирі та злагоді. Але питання ціни, яку ПР та її очільники заплатили за таку “дружбу”, не може не непокоїти що донеччанина, що львів’янина. Ба більше, хай йому грець, тому Чорноморському флотові, але ж обіцяна стабільна ціна на газ виявилася фікцією. Тобто із ЧФ та газом зіграли “втемну”, а нам доводиться тепер лише скрушно розводити руками. Особливо перед прилавками крамниць, на яких що не день, то змінюються цінники.

Натомість влада затіяла незрозумілу гру (не надто вона вписується у контекст “любо-дружніх” стосунків з Москвою) довкола прискорення темпів “євроінтеграції” України. Ясна річ, що спрощений візовий режим для українців, як це прагнуть подати вищі посадовці, – лише гарна обгортка для гіркої пілюлі. Насправді ж йдеться про чергові кредити, яких уряд набрав, за образним висловом екс-президента, “як сучка бліх”. Стосувалася ця некоректна ремарка Ющенка, звісно, Юлії Володимирівни, але Миколі Яновичу, ясна річ, сьогодні нікому сказати цього так відверто. І на Слобожанщині з Донбасом, і на Прикарпатті з Галичиною чудово розуміють, що віддавати позичене будуть не регіонали, а трудовий люд. І віддаватимуть довго, мабуть, кількох каденцій чинного Президента для цього не вистачить.

Судячи із проекту багатостраждального Податкового кодексу, влада спробує зробити так, аби її роботодавці, себто ми з вами, відкрили власні гаманці вже сьогодні. І, безумовно, зробить це, хоча в контексті виборів їй не хотілося б вдаватися до непопулярних кроків. Що вдієш: вибори виборами, а коли грошей катма, то мусиш…

Отже, залишається перевірене “мовне питання”. Бодай одна обіцянка, яку регіонали прагнуть виконати до 31 жовтня. Бодай щось, що вирізнятиме їх з-поміж цілої низки урядів та президентів, які громадили грандіозні плани, не надто замислюючись над шляхами їхнього втілення. Але це “щось”, у випадку ухвалення закону, може стати останньою краплею у переповненій чаші людського обурення. Ні, мабуть, ніхто не піде на барикади заради захисту мови, – такі надії є ефемерними. Але у свідомості найаполітичнішого громадянина України чітко зафіксується аксіома про неукраїнськість і маріонетковість режиму Януковича. І на перших же елекціях – коли б вони вже там не були – із ним поведуться прогнозовано.