24 серпня в Україні, зазвичай, стає не тільки днем розмаїтих святкувань і вихідних, але й своєрідним стартовим пострілом нового політичного сезону. Цьогоріч він мало чим відрізняється від, скажімо, серпня 2009-го, у тому сенсі, що країна й нині живе майбутніми виборами, а, отже, все, що можна почути з уст політиків, пов’язане з елекціями до місцевих рад.

Тотожність, точніше, закостенілість ситуації в Україні, ще й тому, що, як завжди, перед виборами і влада, опо4зиція намагаються підкоригувати чинні закони, за якими їх же обиратиме народ. Про контраверсійність ухвалених недавно правил сказано і показано вже доволі, і, здавалося б, коли політики знову повертаються до цієї теми, то це слід вважати ознакою поганого виховання. А ні! Акурат цього тижня проблема знову зринула на поверхню і стала ледь не домінуючою у коментарях спікерів партій та рухів. Єдине, що зазнало змін, –  акценти. Про них, гадаю, варто поговорити розлогіше.

Мабуть, варто нагадати, що чи не найбільше списів було зламано довкола новели закону, яка обме­жує участь у виборах так званих “молодих” партій. Йдеться про те, що ні “Фронт змін” Яценюка, ні “Сильна Україна” Тігіпка, ні “Громадянська позиція” Гриценка, тобто реальні проекти, які, у принципі, з огляду на їхню скороспілість і нерозкрученість, виявилися ефективними під час президентської кампанії, не встигли ускочити у потяг місцевих елекцій. Точніше, “черговий по вокзалу” відправив цей потяг, явно випередивши графік. Представники провладних сил, – читай, здебільшого ПР, – пояснювали тезу про неможливість участі у місцевих виборах сил, які не мають зареєстрованих місцевих осередків, турботою про розбудову реальної багатопартійності; усунуті ж, заклопотані перспективами “працевлаштування” своїх під “дахами” чужих, волали про несправедливість і вибірковість переможців, натякаючи таким чином на несумлінну політичну конкуренцію. Узагалі казали, що Партія регіонів, на хвилі переможної ейфорії прагне підім’яти під себе усю країну, здобувши більшість у місцевих радах шляхом використання адмінресурсу.

Отже, зацікавлений виборець, якщо, звичайно, такі в Україні є, мав нагоду вкотре переконатися у тому, що його дурять і дурять просто таки по-хамськи. Коли дискусія сягла апогею і на світ Божий з’явилися списки “спроможних” взяти участь у виборах 31 жовтня, пересічний громадянин міг зауважити, що купа політичних партій цілком респектабельного, на перший погляд, штибу, взагалі існували на папері, на “канапах” у помешканнях лідерів, а партійна документація велася украй неохайно. Ба більше, той, для кого досі політична кухня видавалася блискучою і вимитою, як, до прикладу, на рекламних проспектах відомих меблевих брендів, з’ясував, що партії купуються і продаються, були б гроші і попит. На цій доволі не оптимістичній ноті Україна поринула у літню летаргію, під час якої її штучно підгодовували месиджами лише найпрацелюбніших діячів.

Саме вони й посіяли у зневірених опозиціонерів та “партійного планктону” надію на те, що 7 вересня, у перший же день роботи парламенту, правляча коаліція таки усуне незручні для них обмеження. Мовляв, Головне юридичне управління Верховної Ради підготувало свої зауваження, видрукувало їх аж на 42 (!) сторінках, і нардепи неодмінно мусять зважити на ці моменти. Олії до вогню хлюпнула заява Володимира Литвина про позачергове засідання парламенту, ймовірне навіть 31 серпня. Відтак Янукович пообіцяв мотивувати депутатів якнайшвидше переформатувати згаданий закон. Тож цілком ймовірно, ВР працюватиме у поті чола вже післязавтра.

Згадали також і про подання Арсенія Яценюка до КС з приводу нелегітимності  нових правил, а він поквапився звернутися до когорти усунутих із закликом підтримати його позицію.

Але цього наразі не сталося. Риторика найбільшої опозиційної сили – БЮТ – після звістки про можливість ревізії закону радикально змінилася. Микола Томенко, віце-спікер парламенту і водночас один із ідеологів Блоку, заявив про підступні плани Президента і його команди. Мовляв, якщо зміни до закону таки ухвалять, то таким чином Банкова посіє розбрат серед інакодумців, посиливши конкуренцію серед табору опозиції. Певна річ, пан Томенко має свою рацію: на полі “Батьківщини” таки товктимуться і “Фронт змін”, і “Сильна Україна”, і “Громадянська позиція”, і “Єдиний центр”. І нема сумніву, що ці сили добряче понадкушують потенційний електорат лідерки БЮТу.

Воно й справді дискомфортно. Додамо, що й не надто презентабельно, оскільки, вимотані безнадією деякі очільники місцевих осередків партій, які не мали перспектив участі у перегонах, вже почали перемовини зі “щасливцями”, уклали угоди, влаштувавши найбільш “потребуючих” у чужих списках. Тепер, мабуть, доведеться ламати домовленості, але хіба це дивина для вітчизняної політики? Особливо, регіонального рівня...

Та взагалі, хто сказав, що влада дбатиме про комфорт для опозиції? І так зле, і так недобре...