Президент оголосив про початок масштабних економічних реформ

Якщо тобі не подарують нічого, то цілком реально можна це зробити самому. Тим паче, коли випадає для цього добра нагода.

Ми, звісно, не маємо наміру розглядати під таким кутом зору минулотижневе засідання комітету економічних реформ при Президентові України, на якому схвалили п’ятирічну програму економічних перетворень від Віктора Януковича. Проте воно збіглося акурат із відзначенням його 100-денного перебування на вищій державній посаді. Хоча обіцянку оприлюднити найближчим часом своє бачення того, що слід робити для зростання країни, Президент озвучив ще під час свого перебування у Львові 27 травня.

Назагал, за чинного глави держави-“новатора” справжній реформаторський бум спостерігається останнім часом чи не в усіх гілках законодавчої та особливо виконавчої влади. Складається враження, що і Кабмін, який не втомлюється штампувати нові й нові економічні закони чи зміни до них, ба навіть, цілі програми, й парламентська більшість, яка ті проекти без вагань ухвалює, розпочали змагання між собою – хто більше зробить для досягнення проголошеного Президентом головного завдання: економічного зростання країни, а відтак поліпшення життя її громадян. Принаймні хоч би на папері. Адже реально цього наразі не помітно.

Перший пішов

Презентуючи на розширеному засіданні (в ньому брали участь члени уряду, керівництво Нацбанку, губернатори тощо) комітету економічних реформ своє бачення необхідних перетворень, Віктор Янукович відразу зауважив, що оголошує про початок першого етапу реформ, “які повинні привести нас до успіху”. Успіхи і справді малюють неабиякі. Адже, за словами Президента, мета головної програми – входження України впродовж 10 років до двадцятки економічно найрозвинутіших країн світу і приведення рівня життя громадян до європейських стандартів.

– Для цього ми маємо намір передусім зробити сталим економічний розвиток України. Ми знизимо дефіцит держбюджету і стабілізуємо державний борг. Ми послабимо податковий тягар і розширимо податкову базу. Ми знизимо інфляцію, забезпечимо кредитування економіки та розвиток фінансового ринку. Ми збільшимо фінансову і витратну автономію регіонів, – наголосив Віктор Янукович (під займенником “ми” Президент, очевидно, мав на увазі усіх, хто має забезпечувати втілення цих планів).

Глава держави пообіцяв також завершення приватизації (того, що ще залишається у державній власності), стимулювання інноваційного розвитку і розвиток вільної торгівлі з Європейським Союзом та країнами СНД, підвищення ефективності та проведення реструктуризації електро­енергетики, вугільної, нафтогазової промисловості та житлово-комунального господарства. А ще – що реформи забезпечать зменшення адміністративного навантаження на бізнес.

Однією з важливих складових успіху реформ має бути досягнення  середнього темпу росту ВВП не менше 5% на рік та зменшення  інфляції, яка у 2014 році має впасти із 13 до 6%. У програмних планах також поліпшення місця України у рейтингу бізнес-клімату не менше ніж на 40 позицій. А в рейтингу конкурентоспроможності економік – на 10 позицій. Словом, було б дивним, якби таку програму комітет не затвердив. Тим паче, що він її й готував. Отож, завдання визначені. Визначено навіть те, що і як робити.

Етапи великого шляху

Узагалі, під словом “реформа” (від французького – перетворюю, поліпшую) розуміють такі зміни чи нововведення, які не знищують основ чинної структури. У політиці, відповідно, не змінюють основ ладу. Звісно, для проведення реформ потрібні час, узгодженість та обумовленість дій. За словами заступника голови адміністрації Президента Ірини Акімової, яка, до речі, керує роботою економічного комітету, запровадження програми передбачає три етапи. Перший – до кінця поточного року, другий – 2011– 2012 роки. І третій, завершальний, – 2013 – 2014.

– На першому, короткотерміновому етапі, має бути ухвалена законодавча база для проведення реформ на весь п’ятирічний термін, – зазначає Ірина Акімова. Тим паче, що, на її думку, багато чого вже напрацьовано. Це стосується розробки нового Податкового кодексу, змін до Бюджетного кодексу, законів про дерегуляцію бізнесу. Ба більше, до кінця року мають бути скасовані 30% ліцензій дозвільного характеру та посилена незалежність НБУ.

Своєю чергою, віце-прем’єр Сергій Тігіпко, який курирує програму стабільного економічного розвитку, створення належного бізнес-клімату та інвестування, обіцяє, що в країні будуть здійснені значні зміни у податковій сфері. Зокрема, спрощення податкового адміністрування, розширення податкової бази за рахунок скорочення пільг та звуження використання системи спрощеного оподаткування.

Віце-прем’єр пообіцяв навіть найрадикальніше – консолідувати соціальні збори у єдиний збір (до слова, нині роботодавець за виплату 100 грн зарплати працівникові змушений сплатити ще 38 грн до різних соціальних фондів – Пенсійного, страхування на випадок безробіття, травматизму тощо). Окрім цього, запровадять податок на нерухомість.

На другому етапі передбачено запровадження так званого другого рівня обов’язкового пенсійного страхування (накопичувального), перехід до принципу адресування для усіх видів соціальної підтримки, створення у медичній сфері шпитальних округів. Хоча, назагал, цей етап, радше, можна назвати приватизаційним, а під ринковими реформами слід розуміти остаточну скупівлю великим капіталом (не тільки вітчизняним) усього того, що ще належить державі. Себто, і нам усім.

Найбільші зміни очікують енергетичну та транспортну галузі. Щоправда, торкнуться вони здебільшого двох основних державних монополістів – НАК “Нафтогаз” та “Укрзалізниці”. Згідно із затвердженою програмою реформ, НАК має залишитися без свого головного нинішнього активу – магістральної транспортної мережі та газосховищ. За словами міністра палива та енергетики Юрія Бойка, який курирує цей напрям програми, їх виокремлять у незалежну державну компанію, що має забезпечити рівний доступ для сторонніх організацій до магістральної системи.

Щодо “Укрзалізниці”, то уряд має провести масштабну приватизацію колії. У приватні руки таким чином потраплять рухомий склад та інші активи компанії, що “не належать природній монополії і не впливають на  ефективність управління монопольною частиною”.

Повна приватизація прибуткових та закриття збиткових шахт очікується у вугільній галузі. Активна комерціалізація торкнеться і морських портів. А на ринку електроенергетики заплановано запровадження ринкового тарифоутворення, приватизацію підприємств теплової генерації та енергорозподільних компаній.

Отож, вже незабаром нас очікуватиме світле і винятково капіталістичне  майбутнє. Адже вже у 2014 році процес суцільної приватизації має бути остаточно завершеним, а пересічній громаді, яка не має коштів для участі у таких масштабних оборудках, залишиться хіба повітря. А ще – примарне право на працю за невпинного зростання цін, регулювати які буде аж ніяк не уряд. Хоча він і нині не надто впливає на цей процес.

Без амбіцій

Поки пересічні громадяни намагаються бодай усвідомити те, чого їм чекати в разі реалізації усього переліченого, перші відгуки на президентську програму економічних реформ не забарилися.

Постійний представник МВФ в Україні Макс Альєр уже заявив, що передбачені програмою показники не є “надто амбіційними”. Зокрема, і в частині скорочення дефіциту бюджету на 1% щорічно. У висліді такого підходу, на думку банкіра, державний борг надалі зростатиме ще кілька років, аж поки ситуація стабілізується. Однак сумніви щодо рішучої налаштованості забезпечити фіскальну консолідацію залишаться. Плановий показник дефіциту держбюджету має сам по собі бути метою, а не розглядатися лише як індикатор успіху, як це запропоновано в програмі. Те ж, за словами Альєра, можна сказати і про цілі показника інфляції.

Реальніше дивляться на проголошені реформи, зокрема щодо зменшення податкового навантаження, підприємці. Вони вже давно виступають, аби рівень податків відповідав рівню накопичення  капіталу. Наразі ж у нас сповідують підхід до реформ, традиційний для податківця: якнайбільше надходжень у бюджет! А запровадження жорсткіших адміністративних процедур контролю з боку держави за сплатою податків, яке вже фактично стартувало, не вирішує ці проблеми. Тож  і розмови про зменшення податкового навантаження виглядають не надто щирими.

Зважимо, що на ухвалення загальнодержавних рішень у нас впливають суб’єктивні чинники, обумовлені боротьбою політичних груп у парламенті та уряді. Хоча, за великим рахунком, ця боротьба пов’язана із приватними інтересами різних груп великого бізнесу. До того ж  здебільшого ці інтереси не мають нічого спільного з державними. Принаймні – з інтересами народу.

Нині у владі маємо засилля представників великого бізнесу, які, по суті, керують парламентом. Чи будуть вони при цьому враховувати інтереси інших прошарків підприємницького середовища, не кажучи вже про посполитих, питання риторичне. Ба більше, після остаточного завершення приватизації, розподіл на “великих”, яким належатиме буквально все, і “дрібних”, які й надалі залишатимуться, в кращому випадку, “при своїх”, стане ще разючішим. Тож у досягнення європейського рівня життя для народу в цілому на тлі запропонованих реформ чомусь не вельми віриться. Можливо, українці колись справді житимуть ліпше, але не ми і не зараз, і, звісно, далеко не всі.