Коли відбудуться вибори до місцевих рад, за якою системою їх краще провести, чи змінять вибори ситуацію в країні, як влада має намір виконувати свої обіцянки і чи будуть в Україні проведені непопулярні реформи? На усі ці теми “Пошта” спілкувалася з екс-головою Комітету виборців України, екс-заступником голови Секретаріату Президента України, політичним експертом Ігорем Поповим.

– На Ваш погляд, чому чинна влада так наполягає на проведенні місцевих виборів восени 31 жовтня? Простіше кажучи, чому так раптово була змінена дата із 31 березня наступного року на 31 жовтня цьо­го року? І чому ця дата зчинила дискусію навіть усе­ре­дині коаліції?

– Зрозуміло, що головний мотив Януковича – це політична доцільність. Можна прогнозувати, що Партія регіонів вивчила останні опитування громадської думки, які показують, що рейтинг влади тримається, а рейтинг основних опонентів від опозицій посипався. Можна прогнозувати, що новопризначені голови обласних державних адміністрацій відзвітували, що вони повністю контролюють ситуацію. Ну і так само можна прогнозувати, що влада може боятися, що до весни опозиція оклигається і успіхи влади не будуть так вражати, щоб за неї голосували. Бо юридичних підстав для того, що призначати вибори 31 жовтня, немає і в тій мотивації, в якій нам офіційно говориться, що 2006 року вибори відбувалися з проблемами у кількох регіонах і мера Черкас, наприклад, обрали у жовтні, і тепер треба усіх депутатів переобирати 31 жовтня – це дещо натягнута мотивація. І саме тому єдина причина – це політична доцільність.

– Ви – експерт із виборчого права. Скажіть, будь ласка, за якою виборчою системою варто проводити міс­цеві вибори, аби територіальні громади отримали ефективне представництво в органах місцевого самоврядування?

– Життя показує, що сьогодні для України місцеві вибори найкраще було б проводити за повністю мажоритарною системою. І це підтверджують майже усі міські голови, усі опитування. Проте ми абсолютно розуміємо загрози, які несе ця система у сучасних політичних умовах. Якщо установлять той величезний адміністративний контроль, то, звичайно, у результаті мажоритарних виборів кожна рада сформує провладну більшість. Але треба вибирати, бо ідеальної виборчої системи немає. І тому найбільш оптимальною сьогодні була б мажоритарна система. А якщо зроблять змішану систему 50 на 50, то дещо нелогічно, бо половина депутатів тоді будуть представляти виборців, матимуть свої округи, а половина будуть вільними радикалами без зобов’язань перед конкретними виборцями. Це певна нерівність.    

– Від теми виборів до теми свободи слова, бо саме від неї багато в чому залежать результати перегонів. Сьогодні низка журналістів заявила про утиски свободи слова. На Вашу думку, чи справді в Україні відбувається згортання свободи слова і чи варто пов’язувати цей процес із приходом до влади нової команди?

– Звичайно, нова команда бажала б мати ще більший контроль над засобами масової інформації. Сьогодні є поки факти спроби встановлення такого конт­ролю, і вони не завжди є вдалими. Тому станом на сьогодні поки що ЗМІ є головним запобіжником української демократії та громадянського суспільства. Опозиція зараз є розгубленою, а громадські організації занадто слабкі. І після того, як західні донори фактично вийшли з ринку тих демократичних процесів і свободи слова, громадські організації ослабли. І що буде далі, чи будуть реалізовані плани російських каналів зі встановлення контролю над ЗМІ і в тому числі й інтернетом – оце ми побачимо. Поки що дуже загрозливих сигналів немає, але явно видно бажання влади до встановлення такого контролю.

– Нині ми спостерігаємо, як влада активно контактує із Євросоюзом. Звісно, не так активно, як із Росією. Але обіцянки ввести безвізовий режим для українців вже до кінця цього року дуже позитивно діють на свідомість громадян. У цьому контексті можна згадати обіцянки минулої влади, які так і не були виконані. Ви вважаєте, влада зможе реалізувати ці обіцянки?

– Я думаю, що влада цілком серйозно підійшла до цього питання. І підтвердженням цього є те, що Росія так само активно атакує Європейський Союз. До того ж Росія вже передала до ЄС конкретні пропозиції, як встановити безвізовий режим для росіян. Бачачи нашу інтеграцію з Росією, можна прогнозувати, що будь-які кроки з тим же Євросоюзом будуть можливі спільно з Росією, чи то йдеться про безвізовий режим, чи зону вільної торгівлі. Я не думаю, що Євросоюз допустить нас до вільного пересування країнами шенгенської зони – там і без нас занадто багато проблем, і зайві трудові емігранти їм зовсім не потрібні. Останні вчинки і політика ЄС показують, що вони не мають наміру відчиняти перед нами двері. Тому я прогнозую, що зараз Україна спільно з Росією активно стукатимуть у двері, наприкінці року нам жорстко скажуть, що на найближчі роки нам не світить безвізовий в’їзд. 

– Якщо українська влада говорить про євроатлантичний курс країни, то вочевидь, їй доведеться запроваджувати дуже непопулярні реформи в країні, бо саме так роблять країни ЄС, які рятуються від кризи. Йдеться про підвищення пенсійного віку, підвищення податків, зменшення соціальних виплат. Очевидно, якщо Україна прагне до Європи, їй треба приймати європейські правила гри. Тоді виникає питання: або ця влада у чергове дурить своїх громадян, або має іншу панацею від подолання кризи в економіці?

– Треба розділяти це питання. Про євроатлантичну інтеграцію вже не доводиться говорити, у нас скоро буде прийнятий закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики України, в якому жодної атлантичної інтеграції вже не буде. Сьогодні ми будемо підтримувати російські ідеї про створення європейської системи безпеки, яка матиме двосторонній формат – Росія та Європа та участь у ній України. НАТО вже перестало бути ціллю. Що стосується євроінтеграції, то, з одного боку, ЄС сьогодні порушує усі правила, які існують у самому Союзі щодо дефіциту бюджету та інших подібних речей. А з іншого боку, від нас цього ніколи не вимагали. Вимоги щодо проведення непопулярних реформ – це вимоги Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Це умова для отримання кредиту. Зараз питання отримання цього величного кредиту розміром майже 20 мільярдів доларів зависло у повітрі, зокрема й через невизначеність того чи проведе Україна оці непопулярні реформи. Ще один аспект проблеми – частину цих реформ проводити все одно треба. І дітися від цього нікуди. Можливо, не всі одразу реформи треба проводити, можливо, не підвищувати пенсійний вік, проте збільшення тарифів буде неминучим. Яка би влада не була і якого б кольору не була ця влада, українська економіка буде модернізована. Якщо влада цього не зробить, то протримається буквально кілька років і її змете економічна криза.   

– Одним із недоліків минулих влад було те, що в них не було створено системи противаг і стримувань. Сьогодні у команди Віктора Януковича є цілковита повнота влади. Ви бачите, щоб владна команда створює оцю систему противаг?

– Питання в тому, чи ця система створюється усередині правлячої коаліції, чи зовні. Минулі п’ять років у нас була система противаг, і вона частково стримувала політиків, проте у нас одні органи влади були у постійній конфронтації з іншими. І в цьому було більше негативу, ніж позитиву. У даний момент Янукович дуже грамотно вибудував схему, яка нагадує ситуацію при Кучмі, коли в кабінеті першої особи вирішуються усі питання, а решта людей є призначеними чи то на посади, чи то у певній сфері відповідальності, і перша особа може у будь-який момент їх звільнити. Саме ця схема є ефективною і відповідає нашій суспільній структурі сьогодні. Що буде далі, покаже час, але сьогодні Віктор Янукович за сто днів вибудував ефективну систему, завдяки якій він особисто контролює всі сфери життя держави.

– Цими днями минуло перших сто днів президентства Віктора Януковича? Як Ви можете їх оцінити? Найбільші плюси та мінуси цих ста днів.

– Плюсів більше для самого переможця, бо сьогодні триває тріумфальний хід Януковича та Партії регіонів Україною. Встановлюється контроль за мікрорівнем адміністративного, економічного, політичного життя. Щодо країни, то, звичайно, позитивом є те, що відзначають міжнародні кредитні рейтинги, і те, що знизилися облікові ставки в Україні, в економіці наступила певна прогнозованість. Щодо сумнівів і загроз, то, маючи такий карт-бланш, ця влада повинна провести реформи та модернізацію країни.

– Чому знову так гостро порушено мовне питання в Україні, коли навіть соціологічні дослідження кажуть, що це питання хвилює лише 7% громадян України? 

– Обіцянку вирішити питання російської мови Януковичу виконати набагато легше, ніж питання підвищення доходів населення. Тому найближчі півроку це питання крок за кроком просуватиметься далі. Навряд чи дійде до введення російської як другої державної мови. Проте на рівні законодавства, нормативних актів спробують скасувати дубляж українською мовою, у прокат підуть російські фільмі і російська продукція масової культури, можуть відмінити квоти на ФМ-станціях і так далі. Буде низка поступок у застосуванні російської мови навіть у побуті.

– Ми бачимо дуже слабкі протести опозиції. Чи є сьогодні в Україні опозиція і кого можна назвати опозицією?

– БЮТ будувався на особистих якостях харизматичного лідера Юлії Тимошенко, а також на бажанні багатьох людей потрапити у владу. Якби у БЮТу була ідеологія, то, звичайно, він би так не посипався і депутати не тікали б. Саме тому все, що відбувається з ним сьогодні, було прогнозованим. Щодо інших, то оскільки влада продовжує контролювати усі сфери життя країни, то вона сьогодні просто призначає свою опозицію. Якщо ж хтось із призначених не виконує своїх функцій, то їх можна замінити і показувати по телевізору далі. Саме тому справжня опозиція – це не політики, які показали свою неефективність, а ті громадяни, які не сприймають багатьох дій нашої влади. І таких громадян багато. 

Довідка

Ігор Попов народився 18 квітня 1972 року у Вінницькій області. У 1994 р. закінчив Ніжинський педагогічний інститут, природничий факультет за спеціальністю “учитель географії та біології”.
Є одним із засновників Всеукраїнської громадської організації “Комітет виборців України” у 1994 році.
У 1995 році закінчив курс практичної психології у Київському інституті практичної психології та соціальної роботи “Психогенезис”.
Із 1995-го до 1998 р. – аспірант Інститут соціології Національної академії наук.
Працював у місцевих осередках, з 1996 року обраний на посаду голови Правління КВУ.
Як міжнародний спостерігач та експерт працював на виборах у 20 країнах: СНД, Великій Британії, Італії, Бельгії, Шрі-Ланці, Єгипті, Бірмі, Мексиці тощо. Вільно володіє англійською мовою.
Є автором низки наукових і публіцистичних статей з тематики організації виборів, виборчого законодавства, внутрішньої політики.
Входив до складу низки громадських рад при органах державної влади України, є засновником різнопланових коаліцій громадських організацій, спрямованих на проведення демократичних виборів, конституційної реформи, розвитку громадського сектору в Україні.