Сто днів нового президента минули, окрім усього іншого, під знаком послідовного наступу на українську мову. Речником цього напрямку діяльності нової влади став передусім міністр освіти та науки Дмитро Табачник, що розпочав своє "правління", скасувавши державний іспит з української мови для бакалаврів у вищій школі відповідним наказом №259 від 29 березня 2010 року.
Згідно із документом, Табачник прийняв таке рішення "з огляду на пропозиції вузів і з метою оптимізації фінансових витрат вищих навчальних закладів при організації державної атестації".
Попри “антитабачні” виступи студентів та загрозу позбутися посади, міністр і далі продовжує реформування довіреної йому галузі у певному керунку. При цьому не забуває він і про сфери, до яких жодного стосунку не має. Так, Дмитро Табачник став одним із тих, хто виступив за скасування обов’язкового українського перекладу фільмів, що демонструються в Україні. У цьому його активно і послідовно підтримує віце-прем’єр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко. “Deutsche Welle”, посилаючись на думку експертів, вважає, що за цими заявами стоїть лобі інтересів російських кінопрокатників
Наразі Міністерство культури створило робочу групу, яка повинна зайнятися аналізом того, як працює чинне законодавство у цій галузі. Діяльність групи в процесі, так що говорити про якісь зміни поки що не можемо.
Проте є про що поговорити в усіх інших. Так, міністр освіти та науки запропонував вилучити зі шкільної програми української літератури сучасних письменників. На гарячій лінії “Комсомольской правды в Украине” міністр Дмитро Табачник повідомив: “Ми повинні розвантажити шкільну програму, тому що вона надто ускладнена. Вивчати все неможливо. Приміром, програма з української літератури. Існують європейська, французька традиції: там у школах не вивчають нині живих письменників, оскільки не устоялися ще естетичні критерії”.
“Тому я думаю, що ми будемо відстоювати позицію, щоб у курсі української літератури... були представлені більше письменники-класики, на яких ґрунтувалася висока духовна література XІХ – початку XХ століття”, – заявив міністр. Відтак сучасним школярам уже не потрібно вивчати творчість Ліни Костенко, Юрія Андруховича та інших. Для того, аби потрапити до шкільної програми, письменникові спершу потрібно... вмерти.
Поговоривши про літературу, на тій таки гарячій лінії Табачник узявся і за історію. Він вважає за необхідне переписати навчальні програми, зокрема, тему Голодомору 1932 – 1933 років. За словами Табачника, його міністерство зараз працює над складним питанням – “тому що маячня із гіперболізацією тільки однієї форми оцінювання – це не реформа, а обтесування учнів і обман суспільства”.
Також має повернутися у школи і курс російської літератури: “Перенесення російської літератури в курс зарубіжної літератури, на мою думку, це перекручування, яке абсолютно не відповідає якості освіти, тому що Україна є разом з Росією співавтором і співвласницею величезної української російськомовної культури”, – сказав Табачник.
Може, й так, проте важко собі уявити, що діялося б у Росії із державним чиновником високого рангу за те, що він би назвав свою країну “папуаською”, як це зробив пан Табачник.
А в нас лише після цього письменник Володимир Яворівський заявив, що хотів би вибачитися перед папуасами: “Переконаний, що в них набагато більше совісті, у них більш гостре відчуття своєї власної батьківщини, своїх власних націй, свого власного народу”. “Ми єдина папуаська країна, де 28 центральних органів виконавчої влади мають вищі навчальні заклади”, – сказав Табачник.
До слова, папуаси – найдавніше населення острова Нова Гвінея й деяких районів Індонезії. Загальнонаціональною мовою папуасів є мова ток-пісін на основі англійської. З цього огляду, наша держава, звичайно, навіть відстає від папуаської: вони отримали незалежність раніше, у 1975 році.
Якщо вважати зразковим досвід саме папуасів, то тоді треба дбати не про російську мову, а про суржик (адже ток-пісін є самостійною мовою на основі англійської, англійська державною мовою у Папуа Новій Гвінеї не є). Тоді справді треба викинути з програми Андруховича та Костенко, проте в обов’язковому порядку вивчати Позаяка з Подерв’янським.
До речі, вирішив попіаритись на гуманітарних питаннях й інший міністр – надзвичайний “надзвичайник” Нестор Шуфрич. Він не заводився із марудними підручниками, а відразу замахнувся на Державний гімн, щоб виправити таким чином, вочевидь, кармічну ситуацію в Україні. Шуфрич вважає, що конче потрібно поміняти слова “Ще не вмерла” на “Вічно буде”. Скромний міністр навіть не вимагає, щоб його прізвище стояло поряд із прізвищами Павла Чубинського і Михайла Вербицького: “Нехай це буде не Шуфрич, а ще 449 народних депутатів”.
Щодо слів “від Сяну до Дону”, то до цього місця міністр, мабуть, не дослухав. Або Табачник ще не брався за географію.
