Цього тижня громадськість зворохобила новина про візит представника СБУ до ректора Українського католицького університету. Ця вістка спровокувала дискусію у суспільстві з приводу того, наскільки цей факт можна розцінювати як спробу повернути радянські методи контролю за вищими навчальними закладами. Аби з’ясувати деталі справи і її подальший розвиток, ми поспілкувалися з Мирославом Мариновичем,  віце-ректором УКУ.

– Пане Мирославе, чи відомі Вам аналогічні випадки звернень СБУ до керівництва інших львівських вищих навчальних закладів?

– Ви знаєте, я припускаю, що це нормальна практика. І в принципі не хочу забороняти Службі безпеки України звертатися до ректорів. Вони можуть комунікувати з ректорами і можуть попереджувати їх з певних приводів. Але ненормально те, що листи, які просить підписати працівники СБУ, опісля не залишаються у підписанта. Ненормально те, що з цього роблять таємницю. Невідомо, як ці підписи трактуватимуть у СБУ і коли їх використовуватимуть. Таким чином, я думаю, що це насправді звичайна практика і що більшість ректорів вищих навчальних закладів автоматично підписуються під тим, що вони ознайомилися з певним документом. Але саме ректор Українського католицького університету зробив із цього прецедент. Ректор університету не погодився з такою умовою і сказав, що якщо він підписує якийсь лист, то принайм­ні копія повинна залишитися в нього.

– Чи раніше звертались безпосередньо до УКУ з проханням підписати такого листа?

– Так. Я можу пригадати, що у нашій з ректором присутності була розмова з представником СБУ у 2004 році. Це було до початку Помаранчевої революції. Якраз тоді почали вибухати студентські мітинги та протести. Тоді СБУ вимагала від нас, щоб ми давали їм списки тих, хто бере участь у цих акціях, і організаторів цих дій.

– Яка була мотивація складання таких списків?

– Суть цих доповідей у тому, аби оберігати спокій громадян. Для того, аби студенти не вдавалися до “протиправних дій”. Однак наша стурбованість полягає у тому, що вислів “протиправні дії” може мати різні тлумачення. З одного боку, студенти можуть бити вік­на – ми це однозначно не підтримуємо, і це абсолютно проти правил. Водночас СБУ може навіть опозиційні мітинги назвати наступом на демократію. Ми не знаємо, що саме вони мають на увазі. Це ми побачимо тільки з розвитком подій.

– Чи могла б універси­тетсь­ка автономія уберегти виші від втручань СБУ? Чи, можливо, існують інші варіанти убезпечення?

– Без сумніву, могла б. Але університетська автономія – не панацея. Потрібно міняти стиль управління у державі. Скажімо, міняти правила функціонування самої СБУ, вони повинні переглянути свої методи роботи. Лише автономія не зможе зробити погоду, але вона дуже важлива. Я можу сказати, що реакція Заходу на цю подію дуже потужна, оскільки перший варіант меморандуму був англомовний. В Україні це так само спровокувало дискусію.

– Як Ви, колишній політв’язень, який 10 років провів за ґратами, розцінюєте цю ситуацію? Чи можна проводити паралелі з тими утисками, які мали місце за радянських часів?

– Це, звичайно, ще не можна порівнювати. Багато старших українців зараз дивуються, мовляв, у чому справа, чому вони так нервують? Адже нічого ще не сталося, нікого не посадили і не побили… А тут раптом з одного візиту СБУ зробили катавасію. Але, власне, у тому й річ, що ми хочемо творити прецеденти, з яких видно, наскільки у нас зберігся ще сталінський дух у деяких положеннях та параграфах.