Борис Тарасюк, голова Народного руху України, голова парламентського комітету з питань євроінтеграції, екс-міністр закордонних справ, про новий курс України, здачу національних інтересів і політичні репресії нової влади

України вистачить ще на кілька візитів Дмітрія Мєдвєдєва і Владіміра Путіна, сумно жартують українські політики. Справді, аж надто швидко, активно і відверто обидві країни почали зближення і об’єднання своїх інтересів та співпрацю у всіх галузях. Протистояння опозиції є, але воно надто слабке. Відтак найбільше надій опозиційні політики покладають на свідомих українських громадян. Про останні події в Україні “Пошта” спілкувалася із Борисом Тарасюком.

Влада готова до здачі інтересів

– Ви, як колишній міністр закордонних справ України, політик вищого ешелону, які небезпеки бачите у тій активізація відносин з Росією, яка спостерігається упродовж останніх місяців?

– Вона небезпечна тими тенденціями і діями нинішньої влади, що стосуються здачі основоположних національних інтересів України. У лютому цього року міністр закордонних справ Росії подав Президентові Дмітрію Мєдвєдєву програму використання зовнішньополітичних факторів в інтересах Росії. І в ній є окремий розділ, який стосується України. У ньому прямо міститься заклик “пристебнути” Україну до реалізації економічних інтересів Росії. Там є такі перли, як використання нафтопроводу Одеса – Броди у реверсному режимі і намагання не дозволити використання Україною каспійської нафти. Окрім того, у цьому розділі є положення, які стосуються російського інтересу в українській газотранспортній системі. Хоча нас запевняли і в Києві, і у Москві про те, що таких планів нема, але ця програма російського МЗС засвідчує протилежне.

Те саме стосується рекомендацій щодо використання російського потенціалу в галузі авіабудування, суднобудування, ядерної енергетики, і ми є свідками реалізації саме цих планів.

Про це свідчить протокол засідання між президентами України та Росії, в якому дано доручення двом урядам підготувати чотирнадцять угод саме у цих галузях, які згадуються у програмі МЗС Росії. Ми є свідками планомірної акції, активним провідником якої є Москва. А з іншого боку, українська влада готова до здачі усіх інтересів.

– Якщо уявити, що після Вік­тора Януковича буде обраний інший Президент або у результаті виборів до парламенту прийде більшість національно патріотичних сил, то чи зможуть вони тоді скасувати рішення нинішньої влади чи ці рішення вже невідворотні?

– Деякі з них можуть стати невідворотними. Йдеться про газотранспортну систему, про допуск на внутрішній ринок газу, про нашу промисловість. Я переконаний у тому, що рано чи пізно демократичні сили прийдуть до влади і ми одночасно переглянемо досягнуті цією владою домовленості. Це передусім стосується угоди про продовження базування Чорноморського флоту у Криму. Вона укладена з порушенням Конституції, законодавства і міжнародного права. І ми будемо домагатися її денонсації.   
Україна повернулася на Схід

– Президент Віктор Янукович з однаковим успіхом одночасно декларує готовність України до вступу в Євросоюз, тобто прозахідний вектор розвитку, і курс на зближення відносин з Росією. Куди повернутий зовнішньополітичний вектор України сьогодні?

– Для мене немає жодного сумніву, що зовнішньополітичні пріоритети однозначно повертаються у бік Сходу, у бік Москви. Хоча євроінтеграційна риторика і декларації все ще залишаються. З огляду на те, якими темпами відбувається здача українських інтересів на догоду Москві, мені видається, що нинішня влада не бачить пріоритетів євроінтеграції України, а тим більше євроатлантичної інтеграції. Мене турбують ті заяви Москви, що ми вас готові прийняти до ОДКБ (Організація договору колективної безпеки), ми очікуємо вашої активної ролі в СНД, ми очікуємо вас в Єдиному економічному просторі і Митному союзі з Білоруссю і Казахстаном. З іншого боку, ми чуємо слова української влади про те, що вона має намір змінити зовнішньополітичні пріоритети, оголосити позаблоковість, що залишить Україну незахищеною перед імперськими апетитами Москви.  

Діяльність частини опозиції небезпечна

– Сьогодні у всіх на слуху порушення низки кримінальних справ проти діячів опозиції – Юлії Тимошенко, депутата Андрія Парубія та його сестри, депутата Юрія Гримчака. Якщо до цього списку додати заяви журналістів про запровадження цензури у ЗМІ, то владі можна поставити жирний мінус. Чи варто чекати затягування гайок у сфері свободи слова та опозиційної діяльності політичних сил? 

– Я думаю, що останні події не залишають сумніву стосовно наступу нинішньої влади на демократію і свободу слова. Події 27 квітня, брутальне побиття наших депутатів, цинічні спроби звинуватити наших же депутатів у цих подіях, ґвалтування українського парламентаризму, заяви нинішнього міністра внутрішніх справ про те, що опозицію треба витиснути на околиці Києва, що Янукович, виявляється, постраждав від радянської влади, а Чорновіл мав кримінальні звинувачення, заяви журналістів про утиски свободи слова не залишають сумніву стосовно сутності цієї влади, яка взяла курс на створення авторитарної системи і репресій стосовно своїх політичних опонентів.

– Сьогодні опозицію не можна назвати об’єднаною, радше роз’єднаною. Обговорюється пропозиція про те, що опозиція має об’єднатися навколо громадських діячів, але і вона чомусь не знаходить підтримки. Чому так? Чому в Україні досі є кілька опозицій, які навіть не змогли об’єднатися у так званий “чорний вівторок”, коли у парламенті були ратифіковані “харківські угоди” Януковича – Мєдвєдєва?

– На жаль, події останніх років, де провідну роль відігравав  Президент Віктор Ющенко, призвели до розпорошення колись об’єднаних демократичних сил, до втрати мандата народу, який надав можливість нам творити більшість у Верховній Раді. Не останню роль відіграла і деструктивна позиція Президента, яка призвела до поразки на виборах глави держави. Не маючи суттєвої підтримки з боку виборців, він вів боротьбу не з представником антидержавницьких сил – Віктором Януковичем, а з демократичним опонентом, яка єдина могла перемогти Януковича. Все це завдало нищівного удару по демократичних силах. Неприродним для мене є результат президентських виборів. Бо, якби Президент не закликав голосувати проти обох, унаслідок чого удвічі збільшилася кількість виборців, які повелися на ці рекомендації, то ми б були свідками тенденції, яка була започаткована ще у 2004 році.

А саме, перемоги демократичних сил, які мають переважну підтримку українців на виборах. На жаль, другий тур виборів Президента перекреслив цю тенденцію, і автором цієї поразки є Віктор Ющенко.

Сьогодні, на жаль, триває його деструктивна дія. І ті політичні сили демократичного табору, які перебувають під впливом Віктора Ющенка, уникають своєї політичної відповідальності і не хочуть об’єднатися в єдину опозицію. Якщо ця тенденція триватиме, то може призвести до серйозних втрат на можливих позачергових або чергових виборах до Верховної Ради.    

– Ви не прогнозуєте, що певна частина опозиції невдовзі стане керованою з Москви?

– Якщо говорити про минулу опозицію, коли демократичні сили мали більшість і в парламенті, і Президента, то вона однозначно була керована з Москви, бо представляла п’яту колону. Що стосується нинішньої опозиції і її роз’єднаних частин, то я особисто виключаю варіант маніпулювання з боку Москви частинами нашої об’єднаної опозиції. Хоча я не виключаю, що частина демократичних сил, які називають себе опозицією, у тій чи іншій мірі є колаборантами нинішньої влади. Це не менш небезпечно, аніж підпорядкування Москві нинішніх коаліціянтів.

Залишається йти на вулиці

– Які важелі, окрім мітингів та виступів у ЗМІ, має сьогодні опозиція, аби якось впливати на рішення влади, якщо навіть низка парламентських комітетів сьогодні в руках коаліції?

– На жаль, події 27 квітня у залі Верховної Ради не залишають опозиції інших конституційних методів відстоювання інтересів своїх виборців, а це половина виборців України. Нинішня влада фактично виштовхує опозицію за межі Верховної Ради. Залишається іти на вулиці, іншого виходу в нас немає. Ми вже через це проходили і перемогли. Я думаю, що цього разу ми маємо всі підстави пройти ці випробування, репресії і врешті-решт виграти вибори, бо український народ не дасть знущатися нинішній владі над його правами. 

– Чи зміниться розклад політичних сил у парламенті у разі дочасних виборів? Народний рух України йтиме на ці вибори самостійно чи у складі якогось блоку?

– Якщо говорити про нинішній день, то навряд чи ми можемо говорити про зміну співвідношення сил у Верховній Раді. Але у міру того, як влада буде демонструвати свою антиукраїнську, антидержавницьку сутність і це стане очевидним для українського народу, дедалі більше громадян зрозуміють, на чиєму боці правда, і це позначиться на співвідношенні сил у парламенті. Я прогнозую, що в разі строкових виборів 2012 року до Верховної Ради, ми маємо усі шанси і підстави перемогти і сформувати демократичну більшість. Але ж знову ж таки за умови, якщо демократичні сили припинять чвари.

Що стосується позиції НРУ, то від 2002 року ми стали ініціатором об’єднання демократичних сил. Цього, до речі, прагнув В’ячеслав Чорновіл. У результаті ми створили потужне політичне об’єднання демократичних сил, яке, на жаль, після перемоги Помаранчевої революції розпалося і в силу деструкції Віктора Ющенка стало розпорошеним. У той же час на усіх виборах після 2002 року НРУ підтримував концепцію об’єднання демократичних сил. Я не виключаю, що ми можемо об’єднатись з усіма демократичними силами. Так само не виключаю варіанту самостійного походу на вибори у разі, якщо ці вибори відбудуться так, як це заплановано Конституцією. В іншому разі, лише конкретна політична ситуація дасть нам можливість прийняти рішення. Тут я не наважуюся давати якісь прогнози, бо рішення має ухвалювати з’їзд партії.

– Вам відомо про вівторкове голосування Львівської обласної ради щодо висловлення недовіри голові львівської облдержадміністрації Василеві Горбалю? Що можете сказати з цього приводу?

– Мене воно здивувало. Мене здивувало те, що Львів, який завжди був провідником національної ідеї, захисту демократії, незалежності України, що політики, які прийшли до обласної ради, не мали політичної мужності, відповідальності перед виборцями для прийняття єдино правильного рішення. Мене це збентежило. Чи не є ми свідками нової тенденції в Галичині? Чи не впав авторитет борців за демократію і незалежність України? Чи, можливо, вони переродилися? Такі питання у мене виникли після того, як я дізнався про результат голосування.

Розмовляв Іван Яременко