Хоч як не парадоксально звучить, але політик і його імідж - це товар, а виборці - потенційні покупці. Саме тому політичні та передвиборні комунікації абсолютно збігаються з маркетинговими комунікаціями у бізнесі.

Відтак і купують наші серця та уми за допомогою реклами та інших доступних засобів впливу на свідомість і підсвідомість. Маркетологам добре відомо: компанія буде успішною у своїй діяльності лише тоді, коли стратегія її діяльності спрямована на конкретний сегмент ринку. А його клієнти - найбільше піддаються впливу саме такої програми комунікації. Таким чином виникає поняття цільової аудиторії. Виробники промислових та продовольчих товарів чітко знають свого потенційного покупця: його вік, стать, рівень доходів, смаки та інтереси.

Те саме стосується і політиків. Відтак спільними є і стратегії інформаційного завоювання ринку.

Перша - це інформування. Тобто політик чи нова партія створюють так званий первинний попит. Вони починають інформувати про зміни поглядів, нові завдання чи ідеї, пояснюють, наскільки вони досконалі і лише їм можна вірити. Тобто крок за кроком формують свій образ в очах потенційного електорату.

Наступна фаза завоювання умів і сердець називається вмовлянням. На цьому етапі політики порівнюють власний архангельський образ з демонізованими образами інших політиків. Найяскравіше шоу останніх місяців - конфлікт Арсенія Яценюка та Сергія Ратушняка або білборди з написами: "Вони балакають, ВОНА - працює".

І третій етап - це нагадування. Він працює з уже "теплими", підготовленими потенційними клієнтами. Політики нагадують знову і знову про себе, про те, що саме вони нам потрібні у найближчому і віддаленому майбутньому. Наприклад: "Країні потрібен Литвин".

Політики перед собою завжди мають портрет свого потенційного виборця. І прагнуть обіцянками вдовольнити його потреби. Звісно, кожен із політиків добре розуміє, що він не стодоларова купюра, тому подобатись усім без винятку не може. Хоча Віктор Янукович каже, що почує кожного. У країні, де криза обіцяє затягнутися надовго, пожалітись "ефективному лідерові" й справді може кожен зі 46 мільйонів.

Однак кожен політик все­таки мріє розширити свою сферу впливу на електорат, тобто збільшити кількість тих, хто проголосує "за". Відтак ті, хто не визначилися, стають теж цільовою аудиторією. Саме особливості цільових аудиторій диктують політикам що, коли і як зробити чи сказати.

І знову на арену виходить піар, де застосовують технологію прихованого управління цільовою аудиторією.

Для ефективного прихованого управління потрібно знати інформацію про адресата впливу, його особливості, потреби, бажання. Впливаючи на них, можна досягти прийняття необхідного рішення. Знаючи їх, можна ефективно розробити так звані "приманки", тобто інформацію, яка приверне увагу адресата, пробудить цікавість до вигідної для нього сторони, а разом з тим відверне увагу від головної мети ініціатора впливу. Саме тому для роботи виборчого штабу надважливо мати неупереджені та якісні соціологічні дослідження. А ще - відчуття моменту.

До прикладу, Арсеній Яценюк добре розуміє, що пенсіонери - це не його цільова аудиторія. Відтак він відкриває стадіони, виступає в університетах, опікується молодими талантами.

Пенсіонери ж бо минулоріч отримували "Юлину" тисячу. А до самого дня голосування - ще й відносно вчасно пенсію, бо, попри кризу, ВОНА працює! Тим, хто голосуватиме, зважаючи на вчасність приходу листоноші з привітом від Пенсійного фонду, абсолютно байдуже до того, яким є реальний ВВП, чи законними були додаткові платежі підприємців і так далі.

Однак для перемоги пенсіонерів замало. Зрештою, на цьому ж електоральному полі на сході країни працює ще й Віктор Янукович. Тому потрібно завоювати серця працівників бюджетних галузей. А найпростіший шлях до серця через гаманець. Відтак недавно в ефірі Львівського телебачення прем'єр, вона ж кандидат у Президенти, пообіцяла наполовину збільшити заробітну плату бібліотекарям, листоношам, а з 1 січня - медикам і освітянам.

Про автора
Ірина Вороняк, керівник PRагентства "Колібрі"