Президентські вибори в Україні залишаються у сфері інтересів урядів зарубіжних країн, оскільки їх результати можуть вплинути на геополітичні орієнтири країни, перспективи політичних та економічних реформ, і, як продемонстрували газові кризи у 2006 та 2009 роках, можуть впливати на енергетичну безпеку Європи.

Вибори 2004 року принесли настільки чітке розмежування, яке не спостерігалося під час жодних попередніх українських виборів: прозахідний Віктор Ющенко опонував проросійському Вікторові Януковичу, якого відкрито підтримав президент Росії Владімір Путін.

Ті вибори були визнані найбільш недемократичними та з найбільшою кількістю порушень за всю історію України. ОБСЄ, Рада Європи, Євросоюз та уряди західних держав відмовилися визнати результати голосування другого туру, за якими новообраним Президентом ставав Янукович.

Якою ж буде позиція Заходу під час президентських виборів 2010 року?

Упродовж останніх п'яти років політичний безлад в Україні відбувався через невизначеність у тому, хто є "прозахідним", а хто - "проросійським". Перший ярлик традиційно застосовувався щодо Ющенка, останній - щодо Януковича, а з літа 2008 року - щодо Тимошенко. Але такі ярлики не відповідають реальній політиці в Україні.

"Прозахідний" Ющенко 2006 року зруйнував можливість інтеграції України в НАТО, завдав шкоди іміджу України на міжнародному рівні, створивши репутацію країни з перманентною кризою, внутрішніми суперечками поміж елітами та постійною нестабільністю. Щобільше, лише один проющенківський уряд, очолюваний Юрієм Єхануровим, із числа чотирьох, які були при владі з 2005 року, створив найбільше джерело корупції в Україні - газового посередника "РосУкрЕнерго" (РУЕ). Газова корупція взяла під контроль Партію регіонів, повністю охопила президентську адміністрацію і дійшла до "Нашої України".

У 2007 - 2008 роках на Заході почалася "втома від Ющенка", яка передувала виникненню надалі "втоми від України" у 2008 - 2009 роках, що поволі ширилася від старої до нової Європи. І зарубіжні уряди так само розчаровувалися в українському лідері, як і українці. Але, незважаючи на це, ставлення Заходу до головних кандидатів є різним.

Насамперед проаналізуймо Захід та Януковича. Незважаючи на заміну російських політтехнологів на американських політичних консультантів восени 2005 року (компанія " ManafortDavis "), це не додало плюсів іміджу Януковича на Заході. Компанія "ManafortDavis" розробила для Партії регіонів програму для внутрішнього використання у країні, а не для зовнішнього. Останній візит Януковича на Захід відбувся у грудні 2006 року, коли він, будучи прем'єр­міністром, відвідав Вашингтон. Окрім того, візити у Брюссель не входили до пріоритетів Януковича. І це стало гострим контрастом порівняно з регулярними поїздками Януковича до Москви. Матеріалів про позицію Януковича, які західні консультанти зазвичай обов'язково готують, ніколи не друкувала західна преса.

Імідж Тимошенко у США та ЄС впродовж 2006 - 2007 років значно змінився (порівняно з її іміджем у 2005 році). Імідж Тимошенко поліпшується у той самий час, коли імідж Ющенка руйнується, а "втома від Президента" на Заході збільшується.

Тимошенко також єдина з українських лідерів, хто опублікував статтю у престижному журналі "Foreign Affairs". Стаття "Стримування Росії" була написана під час її успішного візиту до Вашингтона в лютому 2007 року. У Брюсселі віцепрем'єр­міністр Григорій Немиря лобіює питання західної інтеграції України набагато краще, аніж Ющенко.

Прагматизм Тимошенко щодо Росії в економічних та енергетичних питаннях схвалюють у Брюсселі, Парижі та Берліні. Німеччина, Франція та ЄС підтримуватимуть процеси інтеграції України в НАТО та ЄС лише тоді, коли країну не очолюватиме русофоб. Стара Європа ставиться до Ющенка так само, як до президента Грузії.

Партія "Батьківщина" також є найбільш активним українським членом правоцентристської Європейської народної партії - політичної групи у Європарламенті. Стосунки Ющенка і, відповідно, "Нашої України" з ЄНП погіршилися у 2008 році, коли керівництво ЄНП розкритикувало напади Президента на уряд. Надалі Ющенко не брав участі у з'їздах та зустрічах ЄНП та проігнорував візит делегації ЄНП до Києва.

Арсеній Яценюк для Брюсселя та Вашингтона є новою політичною фігурою, й обидві столиці дуже мало знають про нього та про його політичну програму. У Вашингтоні виникає доречний скептицизм щодо самопозиціонування Яценюка як "кандидата змін", а також подив, коли той називає себе "українським Обамою".

Кажуть, що Яценюк шукав можливості найняти на роботу американських консультантів, які працювали на Барака Обаму під час успішних виборів 2008 року. Але, як стверджують американські експерти, Україна - не Америка. Ми ж можемо додати й відомий вислів Леоніда Кучми: "Україна - не Росія".

Яценюк не мав достатньо часу для просування свого іміджу у Вашингтоні та Брюсселі, й до того ж усі спроби призвели до протилежного результату. Про останній візит до Берліна сам Яценюк говорить як про начебто "значний успіх". Насправді ж присутні під час зустрічей німці стверджують, що екс­спікер ВР справив слабке враження своєю неспроможністю означити власну позицію щодо важливих питань. На запитання німців про три головні тези для українських виборців відповіддю Яценюка стало принизливе мовчання.

Таким чином можна стверджувати, що для Брюсселя фаворитом серед трьох провідних кандидатів є Тимошенко.

Про автора:
Тарас Кузьо, старший науковий співробітник кафедри українських студій Торонтського університету, дослідницький професор Карлетонського університету, м. Оттава