Після оприлюднення першої частини звіту міжнародної групи журналістів-розслідувачів Bellingcat про зрив української спецоперації зі затримання російських найманців із ПВК «Вагнера», наша влада опинилася у вкрай незручному становищі. З одного боку, в цьому звіті фактично немає якоїсь нової інформації, що не обговорювалася в українському суспільстві, з другого боку, це розслідування підтвердило, що президент Зеленський і його оточення понад рік брехало українцям, заявляючи спершу, що спецоперації взагалі не було, а потім, що це була не українська спецоперація. 

Лише напередодні публікації звіту Bellingcat наша офіційна парламентська тимчасова слідча комісія (ТСК) таки визнала факт проведення української спецоперації, але причини її зриву пояснити не змогла. На думку парламентської ТСК, яку краще назвати «ТСК слуг народу», спецоперація зірвалася сама собою. Звучить, звичайно, смішно, але на більше ця ТСК не спромоглася.

Тут потрібно зазначити, що у звіті Bellingcat, із посиланням на колишнього керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Василя Бурбу, йдеться про те, що у липні 2020-го відкласти спецоперацію зі затримання «вагнерівців» запропонував голова Офісу президента України Андрій Єрмак. Спецоперація тоді таки продовжилася, але із п’ятиденною затримкою. «Вагнерівці» мали летіти із Москви до Мінська, а потім звідти до Стамбула. Затримання цих бойовиків планувалася у Києві через вимушену посадку літака. Але коли «вагнерівці» були вже на території Білорусі, то їх затримало тамтешнє КДБ. Зрештою, Лукашенко просто передав «вагнерівців» Росії.

Чи хтось з українського боку злив інформацію про спецоперацію білоруським або російським спецслужбам? Чи білоруська влада відреагувала лише тому, що все це відбувалося тоді напередодні президентських виборів у цій країні, та КДБ спрацював лише через групу підозрілих осіб на їхній території у такий відповідальний момент. Цього не пояснює розслідування Bellingcat. Представники Офісу президента відмовилися надавати будь-які коментарі міжнародним журналістам-розслідувачам, попри численні запити на інтерв’ю.

Тож головне питання залишається без відповіді: хто винен у зриві цієї спецоперації? Водночас українські опозиційні сили, насамперед «Європейська солідарність» на чолі із п’ятим президентом Петром Порошенком, заявляють, що нинішній президент Володимир Зеленський чи керівник Офісу президента Андрій Єрмак могли здійснити державну зраду. Зрозуміло, що ця тема вже понад рік є основною в контексті політичної боротьби в Україні.

Чи можна ставити знак рівності між відтермінуванням спецоперації та її зривом? Насправді в цій ситуації висновки кожного залежатимуть від політичних вподобань. Але суспільству потрібна правда, а не виключно політичні «розбірки» між владою та опозицією.

Під час усіх цих публічних з’ясувань відносин наші політики змушують громадян стати на чийсь бік. Але насправді суспільство має вимагати неупередженого розслідування усіх згаданих подій. І тут ми зіштовхуємося із найважливішою проблемою. В Україні зараз чесне розслідування «Вагнергейту» просто неможливе. Офіс президента повністю контролює усю систему правоохоронних органів, але ні Державне бюро розслідувань, ні СБУ «не наважується» викликати на допит голову ОПУ Єрмака. Не потрібно ніяких поспішних звинувачень, хоча б провести допит як свідка. Принаймні показати видимість верховенства права в нашій країні, видимість роботи. Але навіть цього не відбувається. Можна сказати лише одне: усі кошти держбюджету, які йдуть на правоохоронні органи – це гроші на вітер. Бо наша так звана правоохоронна система нездатна зробити навіть пів кроку, щоб розслідувати ймовірні правопорушення, в яких так чи інакше вплутане найвище керівництво держави. А Єрмак, по суті, навіть не є цим найвищим керівництвом, він лише очолює президентську канцелярію.

Після оприлюднення звіту Bellingcat Василь Бурба вже у програмі «Свобода слова Савіка Шустера» на телеканалі «Україна 24» також розповів, що Єрмак від імені Зеленського переніс фінальний етап спецоперації зі затримання бойовиків ПВК «Вагнера». Важливо, що прямий ефір цієї програми відбувався увечері 19 листопада, але Бурба отримав виклик на допит у СБУ, тому він приїхав до студії у першій половині дня й озвучив свою позицію щодо зриву спецоперації, а прямому ефірі участі взяти не зміг. 

«Нас було двоє – це та людина, яка відповідала за нашу спільну роботу зі Служби безпеки. Ми з першим заступником прибули в Офіс доповісти про зміни в активному заході. Ми до президента не потрапили. Ми піднялися на четвертий поверх і нам повідомили, що з нами буде розмовляти глава Офісу. Ми провели розмову, нас було троє: я, перший заступник Руслан Баранецький і глава Офісу. Відбулася доповідь про зміни обстановки щодо наступного етапу – тобто планова доповідь, яку ми робили щодо спільної операції протягом деякого часу. У зв’язку з тим, що він був делегований президентом, я отримав вказівку щодо перенесення фінального етапу. Я отримав відповідь, що це вказівка президента, тобто особа, яка була делегована й перед цим була присутня, повідомила, що це команда президента», – заявив Василь Бурба.

Зазначимо, що у цій програмі 19 листопада ніхто з представників влади не взяв участь. А наступного дня радник голови Офісу президента, речник української делегації у ТКГ Олексій Арестович ефірі телеканалу «Україна 24» заявив: «Бурба сказав, що він виконав вказівки особи, яка не мала права їх давати. Це взагалі службовий злочин. А якщо брати обставини, можливо, характеристика кримінального злочину. Чи може вважатися професійною людина, яка не знає порядку застосування сил та засобів згідно зі законом «Про розвідку» і порушує його? Велике питання. Він не повинен був виконувати вказівки жодного керівника Офісу, крім президента. Крім того, такі вказівки виконуються після письмового листування з відповідними ознаками».

Загалом і Арестович, й інші «речники» від влади за останні дні наговорили дуже багато: і про те, що Бурба не погоджував проведення спецоперації з президентом, і що влада заперечувала її раніше, бо це державна таємниця, і що насправді зрадниками є всі, хто поширює інформацію про цю спецоперацію. Владі дуже не сподобалося те, що одразу після звіту Bellingcat українська журналістка Яніна Соколова оприлюднила документи української розвідки, які підтверджують і доповнюють звіт міжнародних розслідувачів. В ДБР одразу заявили, що розслідують, хто злив журналістці документи, і що її можуть викликати на допит як свідка.

І знову ставимо те саме питання: чому ні в ДБР, ні в СБУ немає питань до президента і керівника його Офісу. Адже так само як Бурба не мав виконувати вказівки Єрмака, останній не мав права давати таких вказівок, і Зеленський не мав права делегувати свої повноваження. Окрім того, Зеленський впродовж останнього року двічі публічно визнавав, що він улітку 2020-го телефонував Лукашенку та говорив про «вагнерівців» на території Білорусі. 

Навіть забувши про суперечки щодо того, була чи ні державна зрада, те, що робиться з ухваленням рішень на найвищому рівні, не узгоджується із українською Конституцією. Вже це потрібно розслідувати. Але, вочевидь, не в Україні, не на нинішньому етапі розвитку нашої держави.

Згадаймо, як мало не позбувся посади попередній президент США Дональд Трамп. Після оприлюднення запису його телефонної розмови, в якій він обговорював із Зеленським можливість відкриття в Україні кримінальної справи проти сина тоді ще лише його потенційного головного конкурента на майбутніх виборах Байдена, Трамп напоровся на процедуру імпічменту. Так, процедура, зрештою, провалилася, але ж ніхто просто не заплющував очі на можливе перевищення повноважень, тому що він президент. Чи згадаймо скандал із Гілларі Клінтон. Перебуваючи на посаді держсекретарки США, вона використовувала приватну адресу електронної пошти для ділового листування, що заборонено американським законодавством. В Україні на подібні порушення навіть уваги не звернули б, але в цивілізованих країнах це призводить до серйозних наслідків для посадовців будь-якого рівня. 

Зрив спецоперації, незрозумілий механізм ухвалення рішень – такі речі повинні розслідуватися. Публічна брехня української влади впродовж останнього року лише загострила ситуацію.

«В демократичних країнах парламентський контроль за діяльністю збройних сил та спецслужб – це аксіома. Спецоперації, що мають суспільне та політичне значення, стають предметом прискіпливого обговорення. Історична дійсність: обговорення «Іран – контрас» у США змінило процедури нагляду за діяльністю спецслужб у Сполучених Штатах. Тоді частина грошей від продажу зброї Ірану, начебто, щоб звільнити американських заручників, пішла на підтримку «контрас», які в Нікарагуа воювали проти підтриманого СРСР режиму Ортеги. Для розслідування цієї політично-військової афери було створено спеціальну комісію у Конгресі та обрано спеціального представника в американському Міністерстві юстиції, яке має функції прокуратури. Водночас Рейган своїм рішенням створив так звану спеціальну комісію Тауера, що складалася з колишнього сенатора від штату Техас Тауера, колишнього держсекретаря Маскі та колишнього радника з питань національної безпеки Скоукрофта. Погодьтеся, ці персоналії в американській владній системі далеко не останні. Вони опитали більше 80 представників різних американських інституцій, ба більше – сам Рейган дав свідчення комісії, яку створив. Увага, цій комісії – вперше в американській історії (!) – дозволили розслідувати дії Ради національної безпеки США. Свідчення комісії були доволі болючими для Рейгана. Його, президента Сполучених Штатів, тимчасова спеціальна комісія звинуватила в недостатньому контролі і поганому менеджменті. Але чи були до Рейгана питання щодо довіри або відкритості – не було. Саме так функціонує влада, якій довіряє суспільство, будуючи справжню демократію... Тепер «до наших баранів». Якщо суспільство не довіряє будь-яким парламентським комісіям і парламенту взагалі, що заважає Володимиру Зеленському створити таку комісію для розслідування «вагнергейту»? Не при українському парламенті чи РНБО, а незалежну і неполітичну. Тоді ні в кого не буде питань до прозорості розслідування, до тиску і політичних маніпуляцій. Щоб уникнути звинувачень у «пропозиціях заради пропозицій» кажу, що готовий увійти до складу такої комісії. Люди калібру Володимира Горбуліна в нашій країні також поки що є. Не потрібно «винаходити велосипед», демократичні країни вже пройшли шлях, який дозволяє відновити довіру та відповідальність. Ми теж маємо пройти цим шляхом. Якщо, звісно, хочемо стати направду демократичною країною, членом НАТО та ЄС», – пише у колонці на «Українській правді» колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Але навряд чи наша нинішня влада може прийняти такі пропозиції. На жаль, найочевиднішим варіантом розвитку подій залишається постійне «заговорювання «вагнергейту» і переведення уваги на інші скандали. Щоб убезпечити себе і своє найближче оточення від будь-яких розслідувань, Зеленський просто має якомога довше утримувати у своїх руках якомога більше влади. І зараз можна вже навіть не думати, буде чи ні він балотуватися на другий президентський термін.