Президентська команда ніяк не може вгамувати своє бажання контролювати антикорупційні органи. Скільки б міжнародні партнери України не попереджали нашу владу щодо неприпустимості таких зазіхань на систему антикорупційних органів, ми продовжуємо спостерігати за черговими спробами «вбити» незалежність Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Водночас наша влада вже не знає, з якого боку зайти, щоб хоч якось виправдати свої дії.

Нагадаємо, що ще 15 лютого уряд зареєстрував у парламенті законопроєкт №5070 «Про внесення змін до деяких законів України стосовно приведення статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність з вимогами Конституції України». Цей проєкт, окрім розв’язання питання щодо статусу НАБУ, також передбачає звільнення директора антикорупційного бюро Артема Ситника. На початку березня стало відомо, що «слуги народу» почали збір підписів для того, щоб якнайшвидше розглянути цей документ на позачерговому засіданні Верховної Ради. Із цим щось не зрослося, та політичне шоу «Звільнити Ситника за будь-яку ціну» триває. Цього тижня, 15 березня, уряд вніс до парламенту оновлений варіант свого законопроєкту щодо НАБУ. Тепер на офіційному сайті Ради він позначений як доопрацьований. В документі знову ж таки йдеться про звільнення Артема Ситника. І тепер ще є пояснення такого ймовірного кроку: для виконання рішення Конституційного Суду (КС) від 28 серпня про неконституційність призначення Ситника директором НАБУ президентом Порошенком у 2015-ому.

От тільки прикриватися рішенням Конституційного Суду здається дуже дивним. Адже це рішення не означає автоматичного звільнення Ситника і не може бути підставою для його звільнення. Впродовж останнього півріччя безліч експертів на цьому неодноразово наголошували. Зрештою, це визнавали навіть в Офісі президента. Нагадаємо, що, окрім рішення щодо неконституційності призначення Ситника, КС пізніше також визнав неконституційним низку положень закону про НАБУ, в яких йшлося про повноваження президента призначати директора Бюро, а також делегувати своїх представників до конкурсної комісії з відбору керівника цього антикорупційного органу. І тут треба зауважити, що глава держави й справді не має таких повноважень відповідно до Конституції. Зараз президент Зеленський хоче отримати такі повноваження, та про це поговоримо трохи пізніше.

Фактично, у 2015-ому попередній президент Порошенко заклав «бомбу сповільненої дії», сформувавши Бюро і призначивши його директора поза межами своїх конституційних повноважень. Тоді потрібно було або спершу змінити Основний закон, або парламент мав ухвалити закон про НАБУ в іншому вигляді. Свідомо чи ні, але попередня влада спровокувала весь той правовий хаос, який триває зараз. Натомість нинішня влада користається цим, щоб усунути з посади Ситника, і, ймовірно, довести ситуацію до призначення на посаду директора НАБУ лояльнішу особу. «Львівська Пошта» вже звертала увагу на те, що НАБУ розслідувало справу проти заступника голови Офісу президента – скандального міліціонера часів Януковича Олега Татарова. Але ця справа вже фактично «захлинулася» завдяки зусиллям Офісу президента та Офісу генпрокурора.

Та вчергове нагадаємо, що президент Володимир Зеленський у листопаді минулого року під час відеозустрічі з послами країн «Великої сімки» заявив, що гарантує збереження посади директора НАБУ за Артемом Ситником. Останній має допрацювати на посаді до квітня 2022-го. І зараз виникає питання: для чого владі так поспішати зараз із його звільненням і створювати чергові проблеми для співпраці з міжнародними партнерами України, зокрема з Міжнародним валютним фондом (МВФ).

І ще одне: якщо влада справді так хоче розв’язати питання щодо статусу НАБУ відповідно до рішення КС, то чому відповідний законопроєкт не потрапив до парламенту ще до 16 грудня, тобто до того, коли набрало чинності рішення Конституційного Суду щодо неконституційності низки положень закону про НАБУ. Виходить так, що нинішню владу у новому законопроєкті про НАБУ цікавить лише пункт, який передбачає звільнення Ситника. Проєкт вніс уряд, і усім зрозуміло, що в теперішній реальності важко говорити про якусь незалежність Кабміну.

Та повернімося власне до урядового законопроєкту. Передбачається, що НАБУ є органом виконавчої влади і підпорядковуватиметься уряду. «Нова конкурсна процедура з обрання директора визначає конфігурацію конкурсної комісії з 6 осіб: 3 членів від Ради національної безпеки та оборони та 3 від уряду за пропозицією міжнародних організацій. Пропонується запровадити ухвалення рішень конкурсної комісії простою більшістю. На практиці це означає, що делеговані міжнародними партнерами члени комісії не матимуть істотної ролі в процесі роботи, адже їхній голос не буде важливим для ухвалення рішення. Також законопроєкт пропонує обмежити роботу міжнародників у комісії лише для одного відбору наступного директора НАБУ: опісля уряд має підготувати та подати на розгляд Верховної Ради законопроєкт щодо припинення їхньої участі у формуванні комісії з обрання директора НАБУ та комісії з проведення аудиту діяльності НАБУ. Тобто усі наступні конкурси на директора НАБУ мають відбуватися уже взагалі без участі міжнародників», – на це звертають увагу експерти Центру протидії корупції (ЦПК).

І знову ж таки, у випадку ухвалення такого закону виникнуть кілька важливих нюансів, що можуть суперечити Конституції. Зрозуміло, що члени конкурсної комісії від РНБО будуть лише ширмою для президентської квоти. Та наскільки загалом відповідає Конституції те, що РНБО братиме участь у формуванні конкурсної комісії щодо відбору директора НАБУ? РНБО – це координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при президентові України, і президент є Головою РНБО. Тому запропонована нова процедура формування конкурсної комісії є навіть не ширмою, а шляхом до визнання і цього положення неконституційним у майбутньому.

Цікаво, що відповідно до законопроєкту, конкурсна комісія має запропонувати уряду двох або трьох кандидатів на посаду голови НАБУ, а вже остаточного переможця вибере власне Кабмін. І в законопроєкті немає чітко прописаних процедур щодо кожного з етапів відбору. Тому маніпуляцій може бути дуже багато.

«Показово, що після провальних переговорів з Міжнародним валютним фондом з’явилося уже два законопроєкти, які підривають незалежність директора НАБУ. Саме у меморандумах з МВФ передбачалось створення НАБУ та забезпечення незалежності Бюро. Порушення цих попередніх домовленостей ризикує підірвати співпрацю та знищити залишки довіри до української влади. Точно так само ручні процедури для обрання нового директора зруйнують співпрацю і з ЄС, і зі США. Адже це прямо суперечить тому, що вимагають від України», – зазначають у ЦПК.

Навіть у разі ухвалення цього закону він може бути тимчасовим. Бо 16 березня парламент скерував до КС на висновок законопроєкт №5133, в якому йдеться про закріплення права президента за згодою Верховної Ради призначати та звільняти керівників НАБУ і ДБР. Невідомо ще, чи знайде зрештою президентська команда 300 голосів у парламенті для відповідних змін до Конституції, невідомо, коли це може відбутися. Але якщо буде ухвалений й урядовий законопроєкт, а в майбутньому й згадані конституційні зміни, то закон про НАБУ знову доведеться переписувати.

Під законопроєктом щодо конституційних змін підписалося понад дві сотні представників президентської фракції «Слуга народу». Зараз окремі нардепи з фракції розповідають, що саме такі зміни забезпечать незалежність НАБУ, і також наголошують на тому, що їхній законопроєкт не передбачає звільнення нинішнього директора НАБУ Артема Ситника.

Депутатський законопроєкт цього не передбачає, але й ще згаданий урядовий. І останній можна ухвалити набагато легше та швидше, бо не треба чекати висновок КС і знадобляться лише 226 голосів, а не 300. Схоже, що зараз акцент владної команди на створенні чергового хаосу, щоб спершу звільнити нинішнього очільника НАБУ, а потім вже якось «шукати» голоси для збільшення повноважень президента. І в цій історії дуже цікавим буде те, як відреагує власне КС, з яким в Офісу президента начебто конфлікт.

Але у будь-якому разі міжнародні партнери України навряд чи заплющать очі на звільнення Ситника. Оточенню президента не вийде скинути всю відповідальність на уряд та парламент. Надто показовою є вся ця нинішня політична гра навколо НАБУ. І якщо «у Зеленського» не мають намір псувати стосунків зі США, ЄС, МВФ, то зараз мали б утриматися від необдуманих кроків. От Зеленський досі очікує на дзвінок від нового американського президента Джо Байдена, водночас наш президент чомусь не хоче зрозуміти, що США зберігатимуть підтримку України, якщо в нас відбуватимуться справжні реформи, якщо антикорупційні органи залишатимуться незалежними.

«Після дуже швидкого старту, гадаю, план Зеленського щодо реформ передбачувано загальмував. НАБУ повинне мати повноваження, Ситник повинен мати можливість працювати незалежно, люди мають боятися його і його діяльності. Для нас важливо заявити Україні, в разі якщо реформи 2021 року продовжуватимуться з такою ж швидкістю, як це було торік, їм буде важко довести Конгресу, щоб ми продовжували підтримувати Україну», – так американське видання Politico цитує сенатора-демократа Кріса Мерфі, члена групи підтримки України у Сенаті.

Проблем у нинішньої нашої влади може бути дуже багато. І на такому тлі зараз створювати ще й додаткові, форсуючи звільнення директора НАБУ, видається абсолютною дурістю. Якщо вже Офісу президента так хочеться звільнення Ситника, то найкращим варіантом буде просто почекати до квітня наступного року.