– Вибори змагальні, конкурентні. Це очевидно. Це загалом позитивний сигнал. Там, де конкуренція, там по ідеї і якість мала би бути краща. 17 кандидатів – це загалом нормально. Очевидно, що не всі реально борються, частина кандидатів виконують якусь технічну функцію у виборчому процесі. Але є фаворити, які окреслились задовго до офіційного початку виборчої кампанії. Насправді перелік найбільших претендентів був відомий ще три-чотири місяці назад. І він, до речі, не змінився. Значить, у плані суспільних настроїв мало що змінилося, і виборча кампанія сама по собі, агітація, мало що змінює. Принаймні, станом на зараз. Ми обиратимемо міського голову Львівської міської територіальної громади. Це офіційна назва посади. Територіальна одинця називається Львівська міська територіальна громада. При цьому слова «об’єднана» у назві не буде, бо його в юридичній площині вже не існує. Термін ОТГ, який ми використовували останні п’ять років, вже не є юридичним терміном, бо етап добровільності минув, відповідно ніякого об’єднання нема, а уряд своїм рішенням фактично затвердив новий адміністративно-територіальний поділ. Звичайно, що і далі посаду скорочено називатимуть «міський голова Львова». Але це не зовсім коректно. Адже у громаді не тільки Львів, а ще 16 населених пунктів. І це може ображати тих 62 тисячі виборців Львівської громади, які живуть не у Львові, а в інших населених пунктах територіальної громади. Безумовно, ці 16 населених пунктів електорально мало як можуть вплинути на те, хто буде міським головою (у Львові приблизно 560 тисяч виборців). І це також потребує пояснення. Адже міський голова і міська рада ухвалюватимуть рішення, які стосуватимуться не тільки Львова, але й всіх населених пунктів, що є у складі нашої міської територіальної громади. У населених пунктах громади мають з’явитися старости. Але тут цікавий момент, один із недоліків поспішних змін виборчого законодавства і адмінреформи. Коли Верховна Рада ухвалювала рішення щодо Виборчого кодексу, то не ухвалила правку, що призначала би вибори сільських і селищних старост. Відповідно, наразі вибори завершаться без обрання старост. Тут потрібно пояснити, що коли це питання буде врегульоване у Виборчому кодексі, то старост або обиратимуть прямим голосуванням виборці, або за поданням міського голови їх призначатиме міська рада. Найімовірніше підуть другим способом призначення, а не обрання. Мені здається, це погане рішення. Адже громада, яка раніше мала свої представницькі органи і в один момент їх втратила, не до кінця може розуміти, чому її позбавили цього права мати свого законно вибраного представника. Було би дуже добре, щоб старостами ставали місцеві люди, що зможуть комунікувати з місцевою громадою. Але як цей процес відбуватиметься – ніхто до кінця не розуміє, бо він буде запущений вже після місцевих виборів 25 жовтня.

– Вибори – це поки найважливіший інструмент впливу на владу. Чи це актуально? Так, це спосіб висловити ставлення не лише до особи кандидата, а до напрямку, стану справ, який є в країні. Не лише в територіальній громаді, але й в країні. Для територіальної громади це особливо актуально, бо ми переосмислюємо себе як громада в нових межах, і це подекуди породжує страхи у львів’ян: чи тепер треба перерозподіляти кошти на будівництво нових ЦНАПів? З боку мешканців сіл: чи не поглине їх місто? Чи будуть звертати на них увагу? Чи просто прийдуть нові корупційні схеми і вони втратять землі? Тому це питання особливої настороженості. Особливості цієї кампанії – це обмежена агітація – онлайн-групи, реклама у соціальних мережах, зустрічі з малими групами. Також нове правило, якщо говорити загалом про місцеві вибори – це більше уваги до політичних партій, разом із тим більша локалізація до районів міста, не такі прості схеми щодо включення «грошових мішків» – партії проводили складні рекрутингові кампанії, щоб залучити авторитетних осіб і балансувати між інтересами груп впливу. Важливо – гендерні квоти, це більша відкритість політичних партій, сподіваюся, це буде закріплюватися. Також особливість цієї кампанії – це дивне змагання щодо позиціонування Львова. Кожен із кандидатів вписує Львів у національний контекст, натомість про проблеми говорить досить мало кандидатів.

– В опитуваннях громадської думки зараз фіксується, що немає якогось великого ажіотажу щодо місцевих виборів. Вони завжди сприймалися як менш суттєві, ніж президентські чи парламентські. Хоча очевидно, що їхня роль зросла за останній час у зв’язку зі збільшенням ресурсів на місцевому рівні. Явка, звісно, буде нижча, ніж на президентських виборах. Щодо виборів під час карантину, то зауважу, що держава, по суті, мала би зробити не так багато: забезпечити членів виборчих комісій змінними захисними масками, антисептиками. Єдине питання: чи держава зможе це забезпечити? Чесно кажучи, я не зовсім розумію такого шуму щодо того, що вибори в нас будуть під час карантинних умов. Бо якщо глянути більш тверезо, то в нас карантину як такого ніде не було. Громадський транспорт у різних містах їздить переповнений людьми, часто без масок, працюють клуби, місця великого скупчення людей. Тобто якщо говорити про вибори, то тут немає чогось такого, що в нас не трапляється загалом кожного дня. Єдина відмінність – це те, що членами виборчих комісій дуже часто є люди старшого віку, які більш уразливі у цьому конкретному випадку. Тому завданням держави, можливо, було би прокомунікувати з партіями, і це вже відповідальність й самих партій, щоб не делегувати до виборчих комісій людей із слабким здоров’ям, людей старшого віку і які не готові ризикувати. Але щоб говорити про те, що держава може заборонити роботу у виборчих комісіях людям старшого віку, то це теж неправильно. Із зміною виборчого законодавства в нас зробили так, що по суті усі вибори стали партійними. І відповідно партії стали основними рушіями кампаній кандидатів. Але на практиці ми бачимо, що вся політична реклама побудована на тому, що вони є господарниками і наведуть порядок у містах. Коротко скажу про те, які риси кандидатів є найважливішими для громадян, відповідно до опитування нашого Фонду «Демократичні ініціативи». Найважливішими люди назвали такі риси: доброчесність, тобто прозорість доходів та статків, наявність успішного досвіду управління громадою і наявність чіткої програми дій у разі обрання. Тут на першому місці стоїть навіть не питання «господарник» чи «політик», а питання доброчесності. Скільки людина має чи не має «темних плям» в біографії, чи вона причетна до корупції. Це стоїть на першому місці навіть із відривом.