Продюсер для президента

Володимир Зеленський звільнив Андрія Богдана з посади голови Офісу президента і призначив на його місце Андрія Єрмака, донедавна свого помічника, відповідального за зовнішню політику, зокрема за всі перемовини з Москвою

фото: media.slovoidilo.ua
Впродовж перших кількох місяців каденції Володимира Зеленського важко було відповісти на питання, хто насправді керує країною – власне президент Зеленський чи голова його адміністрації (дуже швидко переформатованої в Офіс президента) Андрій Богдан. Зміна вивіски Адміністрація президента України (АПУ) на Офіс президента України (ОПУ) і відбулася задля призначення  Богдана, який підпадав під дію «закону про люстрацію» (працював урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики в Кабміні Азарова).
У цьому законі немає згадки про посаду керівника ОПУ (оскільки тоді такої установи просто не існувало), так було «закрито» питання щодо люстрації Богдана. І останній, за таким принципом, коли бажання вище, ніж закон, скеровував президента у питаннях внутрішньої політики. Так ми стали свідками, зокрема, розпуску парламенту VIII скликання, до чого, незважаючи на підтримку президентського рішення Конституційним судом, досі залишається питання в експертів з конституційного права. А далі «турборежим» у Верховній Раді, призначення нового уряду на першому ж засіданні нардепів всупереч регламенту, зміна складу Центральної виборчої комісії…

фото: Офіс президента України (Facebook)

Ротація Андріїв

У серпні минулого року, коли Офіс президента розіграв українських журналістів фейковим «звільненням» Богдана, той ще виглядав незамінною фігурою для Зеленського. Та поступово ситуація змінювалася, і цього вже було важко не помітити. Останнім часом не одне ЗМІ писало про тривалий конфлікт між Андрієм Богданом та помічником президента Андрієм Єрмаком.
«19 січня на церемонії прощання зі загиблими в Ірані Андрія Богдана не було не просто так. Як переконують два співрозмовники Української правди у владній команді, відсутність глави Офісу президента на заході стала наслідком конфлікту з Андрієм Єрмаком.  Начебто глава ОПУ, узгоджуючи подробиці заходу, розмістив помічника президента у другий ряд – за спинами спікера, президента і прем’єра. Де тому і годилося би бути, згідно з дипломатичним протоколом. Однак Єрмак, який відповідав за вирішення «іранської кризи», і який доклав чимало зусиль для того, щоб загиблі повернулись додому, вважав, що Богдан чинить несправедливо. Про що і заявив президенту. Зеленський заступився за свого помічника. Глава ОПУ на це сказав: «Тоді не прийду я». І таки не прийшов. Ця дрібна сварка, як розповідають очевидці життя нинішньої владної верхівки, не є епізодичною. Несприйняття двома Андріями один одного переросло в перманентний побутовий конфлікт. Причин цьому багато», – йшлося у матеріалі Української правди наприкінці січня.
Ввечері 10 лютого низка українських ЗМІ знову повідомляли про те, що Богдан написав заяву про відставку, а вже зранку наступного дня стало зрозуміло, що цього разу все серйозно. В опублікованому 11 лютого Інтерфакс-Україна інтерв’ю Володимира Зеленського той визнав, що у його команді існують «постійні конфлікти» і без уточнення  заявив, що Офіс президента точно когось «втратить». І дуже швидко з’явилися укази про звільнення Богдана з посади голови ОПУ і призначення на його місце Єрмака.
Що ж, у політичних джунглях нинішньої влади гору взяв той, хто зрештою став ближчим до президента. На момент здачі у друк цього числа «Львівської Пошти» ще не було достеменно відомо, чи знайдеться зараз якась посада для Богдана. А з цього також можна буде зробити певні висновки щодо конфліктів у президентській команді й подальшій ролі різних груп впливу.
Але зауважимо, що Андрій Богдан був дуже «токсичною» фігурою для президента Зеленського. Західні партнери України не сприймали Богдана. Зокрема, в інформпросторі з’являлися повідомлення про те, що ще у травні 2019-го представники американської влади виступали проти призначення Богдана головою адміністрації українського президента. І йшлося зовсім не про люстрацію, а про зв’язки Богдана із бізнесменом Ігорем Коломойським. Богдан був адвокатом Коломойського. Насправді навіть зараз важко з упевненістю сказати про рівень впливу Коломойського на Богдана і так само на Зеленського (нинішній президент був бізнес-партнером Коломойського), зрештою зараз можна спостерігати певні конфлікти між президентом і бізнесменом, колишнім головою Дніпропетровської ОДА.
Чи означає звільнення Богдана дистанціювання президента Зеленського від Коломойського? Різні політичні експерти висловлюють різні думки щодо того, чи саме цей контекст став визначальним. Однак зрозуміло, що у будь-якому випадку команда Зеленського має можливість зібрати «дивіденди» від звільнення Богдана.
«По-перше, кількість скарг на Богдана перейшла в якість ставлення до нього. Очевидно, Зеленському просто набридло слухати скарги. По-друге, я не вважала, що вплив Богдана на Зеленського – це вплив Коломойського, ймовірно, це не так. Просто Богдан – дуже скандальна фігура, яка псувала відносини з оточенням Зеленському, і президенту набридло слухати їхні скарги. Водночас ця подія слугуватиме для остаточного припинення підозр у впливі Коломойського на Зеленського, і саме так це будуть доносити до міжнародних партнерів. Я не думаю, що для України це щось якісно змінює», – зазначає директорка Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерева Ірина Бекешкіна, повідомляє BBC-Україна.

Ще один кар’єрний злет

Поки власне зосередимося на тому, що може означати призначення на посаду голови ОПУ саме Андрія Єрмака. До президентських виборів 2019-го він не був відомий широкому загалу. Наступного дня після інавгурації, 21 травня 2019-го, Зеленський призначив Єрмака своїм помічником (тоді ж Богдана – головою адміністрації). І вже через кілька місяців ЗМІ називали Єрмака «ключовою людиною на російському й американському напрямку».
Андрію Єрмаку 48 років. Відомо, що він закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Шевченка, отримавши ступінь магістра з міжнародного права, а пізніше – свідоцтво, що дозволяє вести адвокатську діяльність. Як повідомляє BBC-Україна, у 1997 році Єрмак заснував міжнародну юридичну компанію, брав активну участь у розробці перших законодавчих актів у сфері господарського права та інтелектуальної власності. Є членом Української кіноакадемії та Європейської кіноакадемії. Заснував Garnet International Media Group та є продюсером фільмів «Правило бою» і «Межа». Загалом із повідомлень ЗМІ відомо, що Єрмак має частку у понад 20 компаніях, які займаються різною бізнесовою діяльністю. Це, зокрема, фармацевтичний бізнес, юридичні послуги, будівництво, консалтинг. Також зауважимо, що журналісти програми «Схеми» (спільний проєкт Української служби Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший») у жовтні минулого року повідомляли про те, що бізнес-зв’язки Єрмака ведуть до російської владної верхівки. «Бізнес-партнер Андрія Єрмака Рахамім Емануїлов через російський «Інтерпромбанк» має зв’язок із «єдиноросом» та сенатором Камчатки Пономарьовим, зятем першого заступника керівника апарату уряду Росії Приходька, і через свою релігійну общину – із однокурсником президента Росії Володимира Путіна», – йшлося у журналістському матеріалі. Сам Єрмак заявляв про те, що Емануїлов є старим знайомим його батька. Начебто Єрмак свого часу просто допоміг Емануїлову зареєструвати компанію на території України, але господарської діяльності ця компанія не вела. Однак «Схеми» проаналізували фінансові звіти обох компаній, в яких Андрій Єрмак та громадянин Росії Рахамім Ємануїлов і досі співзасновники, і діяльність яких досі не припинена згідно з офіційним реєстром: одна з них справді з 99-го року не показувала доходів, але друга, за 12 років з моменту заснування, отримала доходів на майже 40 млн грн.
І як повідомляло інтернет-видання TheБабель, Єрмак та Зеленський познайомилися ще під час роботи майбутнього президента на каналі «Інтер» у 2011 – 2012 роках.
Саме Єрмак, а не голова МЗС Пристайко, зрештою став головним «міжнародником» у команді Зеленського. «Він брав активну участь в переговорах щодо обміну полоненими між Україною і РФ; пізніше – в організації обміну утримуваними особами на Донбасі. Крім цього, Єрмак відповідав за процеси з організації зустрічі в «нормандському форматі» з української сторони, а також брав участь у формальних і неформальних переговорах з Росією та Сполученими Штатами. Аж до свого призначення головою ОПУ Єрмак супроводжував Зеленського практично у всіх зарубіжних робочих поїздках», – пише Новое Время.
Виглядає так, що конфлікт між Єрмаком та Богданом розгорівся вже тоді, коли перший почав більше втручатися у внутрішню політику. «Свого часу Андрій Богдан пішов на відкриту конфронтацію з чинним мером столиці та главою КМДА Віталієм Кличком. Саме Богдан наприкінці липня минулого року був драйвером зміщення Кличка і розділення посади мера Києва та керівника КМДА, аби президент міг призначити туди свою людину. У боротьбі проти Кличка Богдан проводив брифінги, жорстко опонував меру Києва у студії Шустера. На Банковій навіть серйозно думали про дострокові вибори у столиці… Аж поки в історії не з’явився Єрмак. За інформацією УП, помічник президента став на захист Кличка. Він переконав Зеленського, що мера чіпати не варто і до осені 2020 року про вибори в Києві краще взагалі не думати.  Це був непублічний ляпас керівнику ОПУ, який відкрито збивав Кличка.
Останнім часом Єрмак починає нарощувати вплив на регіональну політику. За даними УП, на нього орієнтуються щонайменше кілька голів ОДА: Донецької – Павло Кириленко, Луганської – Сергій Гайдай, Миколаївської – Олександр Стаднік.  Різними були позиції Богдана та Єрмака стосовно заяви про відставку Олексія Гончарука.  Співрозмовники УП в команді президента розповідають, що керівник Офісу президента відразу був проти звільнення Гончарука. Єрмак не підтримав відкрито відставку прем’єра. Але, за даними УП, змусив Зеленського хоча б оцінити таку можливість», – писала Українська правда.

фото: REUTERS.Gleb Garanich

Політика наївності

Та повернімося власне до «російського» напряму роботи Андрія Єрмака. Відомо, що він добре спрацювався із нинішнім заступником глави адміністрації президента Росії Дмитром Козаком. Деякий час у Кремлі за роль головного «смотрящого» за окупованим Донбасом Козак конкурував із помічником Путіна Владиславом Сурковим. Але 25 січня стало відомо про відставку Суркова, і начебто український напрямок повністю перейшов саме до Дмитра Козака. Директор російського Центру політичної кон’юнктури Олексій Чеснаков, який багато років був правою рукою Суркова, навіть заявляв про те, що це пов’язано «зі зміною курсу на українському напрямку».
Звичайно, вірити, що у Кремлі зібралися змінити курс, не варто. «Львівська Пошта» вже писала про те, що радше йдеться лише про зміну тактики, але мета Путіна залишається незмінною: капітуляція України або дестабілізація нашої внутрішньополітичної ситуації та хаос. Обидва сценарії вигідні Кремлю.
Чим і кому може допомогти Андрій Єрмак? Президент Зеленський може вважати його роботу результативною, але не можна забувати про те, що на шляху до зустрічі в Парижі у «нормандському форматі» і обміну полоненими Україна виконувала кремлівські забаганки. Зокрема, Зеленський погодився на розведення військ на трьох ділянках на Донбасі, пішов на погодження скандальної «формули Штайнмаєра». Це і є результати роботи і порад Єрмака.
І тепер питання: а що може бути далі? Єрмак вже заявляв про те, що Козак більше налаштований на діалог із Україною, аніж Сурков. А отже, «діалог» триватиме. Єрмак вже заявляв про можливість провести місцеві вибори на нині окупованих територіях Донбасу наприкінці жовтня цього року одночасно із місцевими виборами на усій території України. Так, Єрмак говорив про вибори за українським законодавством. Але як досягти того, щоб до жовтня на всій території Донбасу діяли українські закони? Скільки б «слуги народу» на заявляли про те, що не йдеться про нашу капітуляцію, «формула Штайнмаєра» може привести до виборів під дулами російських автоматів.
І от президент Зеленський у вже згаданому інтерв’ю Інтерфакс-Україна заявив про те, що вірить у можливість домовитися з Росією впродовж трьох місяців, і у можливість після завершення воєнних дій на Донбасі і виведення іноземних збройних формувань звідти, провести місцеві вибори восени одночасно у всій країні. Загалом Зеленський у цьому інтерв’ю наговорив багато речей, від яких можна хапатися за голову. Зокрема, і про те, що Путін розуміє, що треба закінчити війну. Зеленський це начебто побачив в очах Путіна під час перемовин у «нормандському форматі» в Парижі.
«Я впевнений, що він мене зрозумів, дуже прозоро зрозумів. Здається, що якщо такий контакт, очі в очі, ти відразу розумієш, хто перед тобою, що за людина. Незважаючи на всі дані розвідки. Мені здається, що він мене зрозумів. І він розуміє, що треба закінчити цю війну… Я називаю це «гнучкістю Мінська». Всі повинні зрозуміти. Мені здається, що Німеччина і Франція це зрозуміли. Мені здається, я відчув настрій, що Росія готова про це думати. На жаль, воно так звучить заплутано і дипломатично, але готовий про це думати. Це вже хоч ниточка, можливість про це говорити, що слухайте, так, як там записано, воно не працює... І мені здається, що на останній зустрічі ми зрушили. Ми не припинили вогонь, певна річ, це мінус, ми отримали людей – це плюс. Але це все одно такий баланс, це не перемога, перемога в питанні війни – це кінець війни, це мир, це перемога, точно, для всіх. Я впевнений, чесно, я не знаю, чи впевнена в цьому Росія, але я впевнений, що це перемога для Росії – кінець війни. Це для них перемога, не над Україною, а над собою. Я в цьому впевнений», – сказав Зеленський в інтерв’ю Інтерфакс-Україна.
Ось такі думки президента України, який продовжує сподіватися домовитися з Путіним. Хто чого насправді не розуміє?
З приводу всіх розмов про можливість проведення місцевих виборів на окупованому Донбасі за українським законодавством вже восени цього року дуже влучно висловилася ще на минулому тижні голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська, яка свого часу брала участь і у роботі політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи у Мінську. «Життя в бульбашках трішки полегшує світосприйняття, але є малоефективним чи інформативним. Час від часу внутрішні інформприводи виносять нову хвилю заяв про перспективи реінтеграції Донбасу, але не спонукають звертатись до процесів ширшого горизонту планування. Чи будуть вибори на всій території України восени та які модальності їх проведення цікавлять українського читача та дискутанта в більшій пропорції, ніж стратегічні дії РФ. Тактика. А росіяни не лише транзит влади для свого верховного готують, а і для наших територій та громадян на них, які залишаються заручниками. Конституція сусіда буде включати поняття федеральні території, які не входитимуть до складу суб’єктів федерації. Коментатори, ініціатори та придворні аналітики не приховують, що це закладка під формальний статус ОРДЛО та невизнаних утворень в Молдові й Грузії. А перед цим рубль увійшов до обігу, паспортизація громадян йде повним ходом, як і живий перепис населення на непідконтрольному Україні Донбасі, машини з українськими номерами вже матимуть проблеми з перетином лінії розмежування в той бік... Правильно, давайте поговоримо про щось цікаве та неймовірно захопливе, наприклад, очевидно безперспективну історію про чесні та демократичні вибори у відповідності до українського законодавства та міжнародних стандартів вже за пів року там», – зазначала Айвазовська на своїй сторінці у Facebook.
Але нинішня українська влада і президент Зеленський, і новий голова ОПУ Єрмак, продовжують готуватися до наступної зустрічі у «нормандському форматі», продовжують заявляти про можливість виборів в ОРДЛО вже цього року. Та насправді під великим знаком питання навіть те, чи «нормандці» зможуть провести перемовини у квітні, як було раніше анонсовано. Відомий український журналіст, політичний оглядач Віталій Портников прогнозує, що новий «нормандський саміт» швидко не відбудеться, адже Путіну цього і не треба. «Зустрічі на найвищому рівні відбуваються не тому, що цього хоче президент України, президент Франції або канцлер Німеччини. Адже ці керівники за визначенням готові до переговорів про мирне врегулювання. Зустрічі на найвищому рівні відбуваються тоді, коли з цим погоджується президент Росії. Путін погодився летіти до Парижу тільки тому, що розраховував на значні поступки з українського боку. Ба більше, він погодився на саміт, бо розраховував прийняти капітуляцію Зеленського… Сам Зеленський був впевнений, що варто йому зустрітися з Путіним, як проблему війни буде вирішено. Але і капітулювати перед російським президентом він не збирався. У результаті «нормандський саміт» обернувся справжнісінькою катастрофою – роздратуванням Путіна і розчаруванням Зеленського. Путін упевнений, що його обдурили. Зеленський – що його не зрозуміли. Конфлікт, звісно ж, продовжується. Люди гинуть. У кращому для Зеленського варіанті Путін міг би думати, що українського президента ще «не дотиснули», що його капітуляція є можливою – і тоді тривали б зусилля по організації зустрічі лідерів. Однак, судячи з того, що Путін демонстративно відмовив Зеленському у зустрічі в Єрусалимі, російський президент схиляється до версії обману, а не до версії недостатнього тиску на недосвідченого українського президента. Путін просто не розуміє мотивів Зеленського, як Зеленський не розуміє мотивів Путіна. І тому не бачить ніякої доцільності в подальших контактах з українським президентом. У Кремлі тепер будуть працювати не над проведенням чергового «нормандського саміту», а над дестабілізацією України, над прискоренням краху Зеленського – так, як після попередніх невдалих для Путіна самітів нормандської четвірки працювали над крахом Порошенка. Просто з огляду на недосвідченість Зеленського і його щире нерозуміння ситуації, цього разу домогтися такого краху і дестабілізації може вдатися набагато швидше», – пише Портников у колонці на сайті Еспресо.TV.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.5222 / 1.74MB / SQL:{query_count}