Цього тижня на сайті Державного департаменту США була оприлюднена заява із описом офіційної політики Сполучених Штатів щодо Криму. Заява, яку підписав держсекретар Майкл Помпео, отримала назву “Кримська декларація”. Це фактично чергове підтвердження Держдепом позиції щодо того, що Кримський півострів є українською територією. І цю декларацію одразу підтримав ЄС та окремо ціла низка європейських країн, серед яких Німеччина та Британія.

Зауважимо, що в “Кримській декларації” є відсилання до досвіду американської політики щодо трьох балтійських країн в часи СРСР – США так і не визнали радянську окупацію Латвії, Литви та Естонії, а зрештою із розпадом СРСР у 1991-ому ці держави стали незалежними. Хоча власне такий контекст зараз і викликав занепокоєння серед деяких експертів та політиків в Україні, мовляв це може означати, що США не визнаватимуть російської анексії Криму, але спокійно розвиватимуть подальші взамовідносини із РФ. Та про це дещо згодом.

Спершу звернемо увагу на те, що “Кримська декларація” з’явилася після зустрічі Трампа і Путіна у столиці Фінляндії. Перед цим Трамп довзоляв собі неоднозначні заяви щодо ймовірності визнання Криму частиною РФ, хоч і було зрозуміло, що одноосібно позицію США він не зможе в один момент перевернути з ніг на голову. На підсумковій прес-конференції Трамп взагалі нічого не говорив про Крим.

Та чи говорили Трамп із Путіним тет-а-тет про Крим у Гельсінкі?  Сам Путін на прес-конференції висловився замість Трампа, зауваживши, що глава Білого дому вважає “незаконним приєднання Криму до РФ”, але для Росії це питання вже закрите. Все одно досі залишається невідомим чи Трамп намагався запропонувати Путіну якусь угоду в контексті українського питання.

Тим часом цього тижня в інформпросторі з’явилися повідомлення, буцімто Трамп з Путіним домовлялись щодо Косово. Видання Gazeta Ekspres із цієї лише частково визнаної республіки на Балканах, з посиланням на якісь неназвані дипломатичні джерела повідомило, що існує можливість домовленості про поділ Косово в обмін на повноцінне міжнародне визнання республіки: зокрема, Косово має віддати свої північні регіони Сербії в обмін на визнання Бєлградом незалежності решти республіки. “Відомо, що адміністрація Дональда Трампа думає те саме, що й Росія, коли йдеться про розподіл Косово”, – пише Gazeta Ekspres.

Є питання щодо того, наскільки це відповідає дійсності. Зрештою, час би мав розставити все на свої місця. Стосовно українського питання не було подібних інформаційних зливів щодо можливих пошуків домовленостей між Трампом і Путіним.

Також важливо, що інформація про ймовірність та місце проведення наступної зустрічі Трампа та Путіна постійно змінюється. На такому тлі й з’явилася “Кримська декларація” від Держдепу США. Низка експертів вважає, що цей документ був потрібен для того, щоб стримати в майбутньому необдуманні заяви Трампа щодо українського питання і зокрема долі півострова.

“Кримська декларація” складається лише з трьох абзаців. “Вторгненням у 2014 році в Україну і намаганням здійснити анексію Криму Росія спробувала підірвати один із фундаментальних міжнародних принципів, який поділяють у демократичному світі: жодна країна не має права силоміць змінювати кордони іншої країни. Держави світу, включно з Росією, закріпили цей принцип у Статуті ООН, взявши на себе зобов’язання утримуватися від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності інших держав. Цей фундаментальний принцип, який був повторно підтверджений у Гельсінському заключному акті, є однією з основоположних засад нашої спільної безпеки”, – зазначено у першому абзаці.

Кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica, член правління Ради зовнішньої політики “Українська призма” Ганна Шелест у статті для Європейської правди звертає увагу на словосполучення “намагання анексувати Крим” (attempted annexation of Crimea). “На такому формулюванні постійно наполягає українська делегація у Відні на зустрічах ОБСЄ, однак поза межами організації воно не так часто використовується. Цей термін має дуже цікаві нюанси у сприйнятті. “Нелегальна анексія” – термін, який здебільшого використовується політиками і дипломатами різних міжнародних організацій в останні чотири роки, – може сприйматися як незаконні, але доконані дії. “Спроба анексії” або “намагання анексії” підкреслює те, що питання ще не вирішено, анексія не завершена, а не тільки не визнана. Маленькі деталі, але вони бувають такими важливими в дипломатії”, – наголошує Ганна Шелест.

У другому абзаці “Кримської декларації” йдеться, як ми уже згадували, про “балтійський досвід” і також про невизнання спроби Росії анексувати Крим: “Так само, як в Декларації Уеллеса від 1940 року, Сполучені Штати підтверджують свою політику стосовно невизнання претензій Кремля щодо суверенітету над територією, яка на порушення міжнародного права була захоплена силою. Спільно із союзниками, партнерами і міжнародною спільнотою ми відкидаємо спробу анексії Криму Росією і зобов’язуємося дотримуватися цієї політики до відновлення територіальної цілісності України”.

Нагадаємо, що декларація Уеллеса стосувалась невизнання США радянської окупації Латвії, Литви та Естонії. “Доктрина Уеллеса не змінила долю трьох країн Балтії, які так і залишались частиною СРСР до 1991 року. Але, як вважають деякі історики, сформулювала американську політику щодо Східної Європи на післявоєнний період.

Важливим доповненням до Декларації став президентський наказ №8484, який заморозив активи банків Латвії, Литви та Естонії та став підставою для відмови Радянському Союзу в передачі золотих резервів трьох держав. Що цікаво, цей наказ був доповненням до президентського наказу №8389 “Щодо захисту грошових фондів жертв агресії”, прийнятий для захисту грошей Норвегії та Данії в американських банках внаслідок німецької окупації 1940 року. Відсилка до Декларації Уеллеса у тексті “Кримської декларації” не є випадковою. Беручи до уваги кримські пакети санкцій США і не надто активне бажання президента США посилювати позицію проти Москви, Державний департамент може шукати будь-які додаткові аргументи та варіанти щодо збереження або посилення своєї позиції”, – зазначає Ганна Шелест.

У третьому абзаці “Кримської декларації” Держдеп США закликає Росію припинити окупацію Криму: “Закликаємо Росію поважати принципи, про дотримання яких вона давно заявляє, і припинити окупацію Криму. Тоді як демократичні держави прагнуть побудувати вільний, справедливий і благополучний світ, ми повинні зберігати свою відданість міжнародному принципу рівності суверенних держав і поважати їхню територіальну цілісність. Своїми вчинками Росія діє у спосіб, що не є достойним статусу великої держави і стала на шлях ізоляції від міжнародного співтовариства”.

Тепер повернімось до “балтійського досвіду”. Ще перед зустріччю Трампа із Путіним “Львівська Пошта” писала про те, що глава Білого дому просто не зможе “злити” Крим, бо він йому не належить. Але низка експертів тоді звертали увагу на небезпеку повторення історії із тим, що Вашингтон не визнавав окупацію країн Балтії, однак це питання відходило на другий план, і США якось намагалися будувати взаємовідносини із СРСР. Так само і зараз Трамп може не визнавати анексію Криму, але просто “забувати” про це і далі намагатись “дружити” із Путіним. З одного боку наївно думати, що США мали б зараз воювати за Крим. З іншого, дипломатичне лицемірстсво може зробити українське питання розмінною монетою в американо-російських відносинах.

“Ключове словосполучення у цьому документі – це “декларація Уеллеса”. Це той прецедент, якого ми довго намагалися уникнути в стосунках між США і Росією. Адже за часів холодної війни декларація Уеллеса не заважала Сполученим Штатам і Росії розвивати відносини, спілкуватися з усіх питань міжнародного порядку денного і мати повноцінні двосторонні відносини… До речі, заява про те, що США не визнають анексію Криму, не нова. Така позиція була сформульована одразу, і Штати послідовно її дотримувались. Таким чином “Кримська декларація” відкриває шлях до російсько-американських контактів. Україна в політиці США виступає другорядним або навіть третьорядним елементом. І в кращому разі ми є просто одним із факторів, який береться до уваги під час розробки російського напрямку зовнішньої політики США. Тому всі декларації, які ухвалюються щодо Криму, та будь-які кроки, які Трамп робить стосовно України (приміром, постачання зброї), робляться виключно крізь призму американо-російських відносин”, – зазначає експерт-міжнародник Інституту суспільно-економічних досліджень Микола Капітоненко, повідомляє ТСН.ua.

Хоч від інших опитаних цим медіа експертів лунали й набагато позитивніші думки щодо “Кримської декларації”. Зокрема, екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко зазначив: “Принципово важливою є чіткість й однозначність формулювань, що не допускає жодних сумнівів. Це як постріл гармати: прямо і зрозуміло. “Крим є українською територією”… Також важливо, що цю декларацію одразу підтримала низка країн Євросоюзу та Велика Британія. Це дає українській стороні можливість продовжувати роботу в цьому напрямку, але вже не з точки зору чергової заяви, а з перспективою переведення цієї позиції до практичної площини. У посиланні на декларацію Уеллеса я вбачаю чіткий сигнал Москві: “Хлопці, що б ви там собі не вигадували, все завершиться так, як завершилося у країнах Балтії. Ці території будуть вільними і незалежними, тому не будуйте замків на піску, а краще повертайтеся до статус-кво і ви самі від цього виграєте. А якщо ви будете продовжувати цю неадекватну політику, то закінчите, як Радянський Союз. У вас є вибір: або повернутися до здорового глузду, або зникнути. Зробіть його”.

Цікаво, що Президент України Петро Порошенко назвав “Кримську декларацію” історичною заявою, що “нарешті позбавить Кремль імперських ілюзій”. А от глава нашого МЗС Павло Клімкін наголосив на тому, що “про “Балтійський сценарій”, який тривав півстоліття, не маємо думати, цього не можна допустити”. “Хочу побачити Крим під українським прапором. Дуже!”, – написав Клімкін у Twitter.

Зауважимо, що в російському МЗС зробили вигляд, що не сприймають всерйоз “Кримську декларацію”.

Насамкінець зауважимо, що у будь-якому випадку, сама по собі “Кримська декларація” зараз нічого не змінює. Важливими будуть подальші дії і США, і ЄС в підтримці України. Зауважимо, що Комітет із закордонних відносин Сенату США затвердив та рекомендував до схвалення верхньою палатою Конгресу резолюцію, яка засуджує незаконні намагання РФ окупувати Крим та в якій йдеться про те, що сенатори закликають уряд США продовжувати застосовувати нині чинні санкції проти РФ, а також вітають подальші зусилля американської сторони щодо заохочення ЄС до впровадження додаткових санкцій, пов’язаних із Кримом. Також позитивними новинами є те, що, як повідомляє Посольство України в США, Палата представників Конгресу США ухвалила проект амириканського оборонного бюджету на 2019 рік, в якому передбачено 250 млн USD для надання безпекової допомоги Україні. Із цієї суми 50 млн USD має бути спрямовано на летальні види озброєнь. Далі ще будуть потрібні підтримка Сенату, а потім і підпис президента Дональда Трампа.