Українська влада зараз має чим похвалитися: вже з 11 червня набуде чинності безвізовий режим з ЄС, так само влітку вже повноцінно мала б запрацювати Угода про асоціацію з ЄС, адже останню перешкоду знято – Нідерланди повторно ратифікували цю Угоду, тепер чекаємо лише завершення формальностей. Влада цим і хвалиться, не забуваючи повторювати, як ми втерли носа Кремлю і остаточно розвернулися в бік Заходу. Біла смуга – звичайно, якщо можна так сказати про державу, яка й далі перебуває в стані хоч і неоголошеної, але фактичної війни.

Та й у країні, навіть у тих областях, де люди бачать частинку війни лише у випусках новин, на тлі всіх євроінтеграційних потуг їм легше жити не стало. Тому всі нинішні зовнішньополітичні досягнення навряд чи стануть тією основою, завдяки якій представники нинішньої влади після Революції Гідності спокійно залишаться на політичній вершині й після наступних виборів. А якщо відкинути можливість будь-яких форс-мажорів, то чергові вибори в Україні відбудуться вже через два роки: наприкінці березня 2019-го – президентські, наприкінці жовтня 2019-го – парламентські.

Часу не так уже й багато на відміну від того, скільки ще залишилось невиконаних обіцянок перед українцями і західними партнерами. При цьому Захід вимагає від української влади не надто популярних реформ серед нашого суспільства. А влада важко пояснює громадянам їх суть та необхідність.

“Україна має лише рік на проведення ключових структурних реформ. Лишилося часу до середини літа наступного року. Потім ми ввійдемо у стан, коли настрої формуватиме передвиборчий процес, а це зазвичай не допомагає проводити реформи”, – заявив цього тижня під час прес-конференції у Києві європейський комісар з питань європейської політики сусідства Йоганес Ган.

Зазначивши, що до кінця цього року необхідно ухвалити медичну, пенсійну, земельну реформи та проведення приватизації. А також нагадав, що Україна має щонайшвидше запровадити європейські технічні стандарти для того, щоб на повну використовувати Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі, щоб українські підприємства мали відкритий доступ до ринків ЄС.

В українському уряді вже пообіцяли пришвидшити реформи, але так само визнали, що ми дуже відстаємо від графіка виконання Угоди про асоціацію. Тож і далі доведеться наздоганяти реформи, які воліють бачити від української влади в ЄС, а разом із тим догоджати своєму виборцеві.

Якщо брати до уваги політичні сили, представлені нині в парламентській коаліції та уряді, то зараз ситуація для них далека від успіху 2014-го. Партія екс-прем’єра Арсенія Яценюка “Народний фронт” у Верховній Раді залишається другою за чисельністю, зберігає вплив у Кабміні, але поки не видно навіть натяків на те, за рахунок чого ця політична команда збирається залишитися при владі після наступних виборів – чергових чи позачергових.

Арсеній Петрович, на якого звалився весь негатив за два роки економічної ситуації в країні після Революції Гідності, шляхів повернення до великої публічної політики так і не знайшов. Але при цьому, як повідомляють ЗМІ, він і далі є учасником так званої “стратегічної дев’ятки”, неформального кола політиків, з якими, так би мовити, “радиться” Президент. Остаточні рішення він ухвалює у вужчому колі найближчих соратників.

Щодо нинішніх позицій президентської фракції БПП, то вони, звичайно, кращі від тих, які має “Народний фронт”, але ненадійні. Якщо вірити травневому дослідженню соціологічної групи “Рейтинг”, результати якого були оприлюднені цього тижня, то за гіпотетичної умови позачергових парламентських виборів найближчим часом 13,9% українських виборців (серед тих, що прийшли б на вибори і вже визначилися зі своїм вибором) проголосували б за “Батьківщину”, 10,4% – за “Опозиційний блок”, 10,2% – за БПП, 9,5% – за Радикальну партію, 9,2% – за партію “За життя”, 7,7% – за “Громадянську позицію”, 7,1% – за “Самопоміч”, 6,6% – за “Свободу”. Далі йдуть партії із 2% сьогоднішньої підтримки і менше. Це опитування тривало з 12 до 20 травня і охопило 2000 респондентів віком від 18 років. Помилка репрезентативності дослідження – не більш ніж 2,2%.

Так само були “заміряні” й нинішні рейтинги потенційних кандидатів у президенти. Тут шість політгравців мають підтримку трохи більше чи менше 10% виборців. За Юлію Тимошенко проголосували б 15% респондентів, за Петра Порошенка – 12%, за Юрія Бойка – 10,2%, за Анатолія Гриценка – 10,1%, за Вадима Рабиновича – 10,1%, за Олега Ляшка – 9,6%. Далі йдуть Андрій Садовий (7,6%) і Олег Тягнибок (4,8%). Інші потенційні кандидати, запропоновані в цьому дослідженні, не набрали навіть 2%.

В українських ЗМІ ще з минулого року з’являються матеріали про те, як нинішній гарант Петро Порошенко готується до переобрання на другий термін. За останні місяці таких інформаційних витоків з Банкової (чи “вкидів”) побільшало. У різних повідомленнях мовиться про те, що владна верхівка обговорює можливість проведення конституційної реформи, за якою зменшаться повноваження президента. Мовляв, такий крок мав би додати Порошенкові підтримки суспільства та інших політичних гравців.

Зокрема, “Українська правда” та “Лівий берег” повідомляли про те, що таку конституційну реформу “педалюють” насамперед представники “Народного фронту” Арсеній Яценюк та нинішній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Як аргумент її необхідності наводять те, що виборець не буде розбиратися, де “Народний фронт”, а де БПП, і “рятуватися” зараз їм потрібно усім.

“Українська правда” повідомляє про те, що “фронтовики” намагаються переконати Петра Порошенка у тому, що він має стати першим серед українських президентів, котрий відмовиться від великої частини повноважень і фактично зосередиться на представленні країни на міжнародній арені. Більше повноважень мають здобути уряд і парламент. Начебто частина оточення Порошенка підтримує саму суть конституційної реформи, але є й “особливі думки”. Колишній голова фракції БПП Ігор Гринів нібито також пропонує Президентові відмовитися від деяких повноважень, зокрема передати парламенту можливість призначати голів ОДА, але водночас зберегти за собою вплив на “силовиків” і, звичайно ж, на зовнішньополітичне відомство.

У різних варіантах імовірної конституційної реформи йдеться про скорочення кількості нардепів від 450 до 250-300. Це, звичайно, суспільство сприйме позитивно, але треба розуміти, що за меншої кількості депутатів тим, що стоять за політичними силами, легше стане “збирати” (в різних випадках це відбувається по-різному) голоси у парламенті. Також “Українська правда” повідомляє про те, що існує окрема думка Генпрокурора Луценка, який проти конституційної реформи, натомість пропонує великий “ребрендинг” БПП: створення фактично нової партії та об’єднання з іншими політиками.

Тут зрозуміло, що за умови недопущення дочасних парламентських виборів виборча кампанія до наступних чергових виборів залежатиме від того, кого оберуть президентом. Але готуватися політикам варто до двох кампаній.

Та попри всі повідомленнями ЗМІ, які посилаються на “дані власних джерел”, як кажуть, диму без вогню не буває. Публічно про обговорення із Президентом конституційної реформи вже заявив міністр МВС Арсен Аваков. “Дуалізм слід викорінити не тільки в повноваженнях між Президентом і урядом, але й у керівництві збройними силами. Скажу відверто: СБУ повинна бути спецслужбою, а не правоохоронним органом, – зазначив Аваков. – Через те, що СБУ продовжує бути правоохоронним органом, це заважає блискучим професіоналам, які там працюють, себе належно проявити. Я вам відкрито говорю: наша політична сила – Арсеній Яценюк, я, Олександр Турчинов і кілька інших наших політиків запропонувала цей дискурс. Ми вважаємо, що це потрібно покласти на стіл і обговорювати. Дуже скоро від цього нікуди буде подітися – обговорювати доведеться всім, оскільки це стосується кожного… Мені хотілося б, щоб Порошенко зміг презентувати перезавантаження політичної системи, якій би повірили і люди, і політичні еліти. Щоб вони направили свою енергію не на боротьбу один із одним та викриття, а  консолідовано – на який-небудь дуже серйозний економічний проект, який підняв би Україну”, – заявив Аваков у ефірі програми “Лівий берег із Сонею Кошкіною”.

А ще заявив, що не впевнений у ідеї об’єднання “Народного фронту” та БПП і що восени може постати питання переформатування коаліції. Але останнє охарактеризував не як імовірність формування нової коаліції, а як “якийсь документ чи суспільний договір, коли різні політичні сили сядуть і поговорять нарешті відкрито і відверто”.

Зазначимо, що сам Президент Порошенко публічно ще так і не визнав планів балотуватися на наступний термін (хоча його відмова виглядала б дивно). Так само на нещодавній своїй великій прес-конференції обійшовся без прямої відповіді на запитання про можливість конституційної реформи. Тож остаточно невідомо, чи погодився гарант на якийсь із варіантів масштабних політичних змін.

У будь-якому випадку, якщо дійде до конкретних законодавчих проектів, важливим буде побачити всі прописані нюанси. Але, з конституційною реформою чи без, Президент і його політична сила не зможуть обійтися без реальних економічних здобутків уряду. Який, як ми вже пояснювали, має зайнятися не зовсім популярними реформами. А тут ще й часті повідомлення у інформаційному просторі про справді напружені стосунки між Президентом і прем’єром.

Звичайно, зараз відставка уряду Президентові не вигідна, бо це приведе до масштабної політичної кризи. Навіть за великого бажання, щоб замінити Гройсмана кимось іншим, потрібні голоси. Коаліція самотужки не справляється з важливими голосуваннями, навіть у одній лише фракції БПП різні групи голосують по-різному. Опозиціонерам різного штибу також не вистачає голосів для відставки прем’єра. Але в цьому контексті цікавим видасться те, чи “попрацює” президентська команда і чи зможе заручитися необхідною підтримкою для затвердження наступної програми діяльності уряду, що означатиме імунітет для нього ще на рік.

А поки що достеменно не відомо, коли взагалі уряд звітуватиме про свою діяльність за перший рік роботи. “Вдалий” календарний план уже відклав цей момент на півтора місяця. І за цей час двоє міністрів написали заяви про відставку. Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий публічно не пояснив причини, але ЗМІ повідомляють про його незадоволення урядовим варіантом земельної реформи. А в міністра інформаційної політики Юрія Стеця проблеми із здоров’ям (хоча також з’являються повідомлення про його незадоволення забороною в Україні російських соцмереж та низки сайтів).

Питання їх наступників – відкрите. Також необхідним буде голосування в парламенті. Як і для призначення міністра охорони здоров’я без “в.о.”.

Насамкінець зазначимо, що, незважаючи на всі плани влади, які озвучують публічно чи ні, найбільшою проблемою країни залишається корупція. І без реальних антикорупційних успіхів довіри до політичних еліт не буде за будь-яких конституційних реформ. Як і при збереженні олігархічного впливу на політику. Адже, зрештою, можна багато говорити про те, хто йде, а хто ні у президенти, хто і як вибудовуватиме парламентську кампанію. Однак традиційно в Україні перемагають ті, на кого ставлять найбільші олігархи. А потім усе повторюється по колу: нові обіцянки, нові реформи і нові пошуки збереження своїх посад…