Із початку року через невиплату чи затримку зарплат, а також масові звільнення працівників у різних куточках України майже водночас почалися різноманітні акції протесту.

Хочеш вижити - захоплюй завод

Зокрема, 3 лютого працівники Херсонського машинобудівного заводу штурмом захопили офіс підприємства, вимагаючи виплатити їм заборговану зарплату і передати завод у державну власність. Півтори тисячі працівників не отримували зарплату з листопада 2008 року. Сума боргу зросла до 4,5 млн грн. Сподіваючись, що їх почують, охоплені відчаєм два десятки працівників на десяти комбайнах "Славутич" уночі намагалися виїхати з території підприємства у напрямку центру міста. Однак далеко заїхати на комбайнах страйкарям не вдалося. Їх зупинили наряди міліції і солдати внутрішніх військ.

14 лютого 18 гірників однієї з шахт ДП "Донбасантрацит" розпочали акцію протесту, піднявшись під час зміни на поверхню. Шахтарі вимагали погасити борги із зарплати за грудень та січень, загальна сума яких становить понад 4 млн грн. Однак особливого успіху сво­єю акцією гірники не досягли - за грудень їм виплатили лише 45% заробленого, а за січень - близько 40%. На шахті працює 1700 людей.

Не можна оминути і перманентні акції протесту під стінами Київської міськдержадмі­ністрації. Кияни виступають проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги та проїзд у метро.

Все активніше вимагають повернення власних коштів вкладники банку "Надра". Після мирної всеукраїнської акції протесту вони готуються до радикальніших засобів. Зокрема, у Дрогобичі планують перекрити залізничну колію.

Сьогодні в Києві має розпочатися й загальнонаціональна акція протесту вантажоперевіз­ників. Нагадаємо, Асоціація вантажоперевізників Львівщини протягом січня провела декілька акцій протесту у Львові. За словами Сергія Чепурного, голови Асоціації вантажоперевізників Львівщини, страйк - для них єдиний вихід. Тому перевізники з польовими кухнями та наметами ще вчора приїхали до столиці. Основні вимоги підприємців: до 1 серп­ня 2009 року призупинити чинність статті, яка передбачає конфіскацію майна та штрафні санкції у разі затримок з ви­платою кредитів; зобов'язати комерційні банки надати кредитні канікули; не підвищувати мита і зборів тощо.

Чиновники нагнітають ситуацію

Під впливом політичних емоцій нерідко нагнітають ситуацію й українські чиновники. До прикладу, перший віце-прем'єр-міністр Олександр Турчинов на колегії МВС заявив, що Україна перебуває "в умовах близької трагедії, в умовах воєнних дій".

"Першою реакцією певної частини населення на серйозні проблеми буде бажання вирішити їх незаконним чином. І ось на цьому етапі ми повинні поставити заслін", - вважає перший віце-прем'єр.

"Ми справді входимо в особливий режим життя країни. У першу чергу, через економіку, у другу - через вибори, що наближаються... Ми повинні діяти за законом і подолати в собі страх політичних звинувачень. Тому указ номер один - забути про політику. Плювати, що скажуть про нас завтра! Діяти за законом і нічого не боятися!" - докинув до думки Турчинова міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.

Учорашня заява секретаря РНБО Раїси Богатирьової теж підкинула полінець у вогонь загального неспокою. Бажаючи звинуватити в усіх гріхах уряд, пані Богатирьова заявила про наміри "дестабілізувати ситуацію в країні, люмпенізувати політику та будь-якою ціною уникнути відповідальності за власні прорахунки".

Психологи і соціологи попереджають

Згідно із дослідженням громадської думки "Протестні настрої. Січень - 2009", яке провела компанія "Research & Branding Group", 36,5% українців готові до участі у вуличних акціях протесту, якщо у них не залишиться засобів для існування. Майже 70% українців не довіряють нинішній владі, а 18% громадян характеризують своє ставлення до неї як "ненависть".

"Початок 2009 року у сприйнятті українців став найтривожнішим за останні три роки", - каже соціолог компанії Євген Копатько.

Інше ж опитування, яке провів Національний інститут стратегічних досліджень, ствер­джує, що під впливом кризи 32,8% громадян та їхніх сімей змушені економити на харчах, майже 70% людей обмежили свої витрати.

- Уже зараз суттєво зросла кількість крадіжок, пограбувань банків, випадків насильства в сім'ї та кількості алко- та наркозалежних. Це - перша реакція на фінансову кризу і безробіття, - розповідає "Пош­ті" Андрій Сидоренко, менеджер проектів Львівської міської громадської організації "Асоціація "Вибір". - Тому дуже важливо, щоб на рівні державних структур, громадських організацій і, врешті, родини була підтримка і взаємодопомога. Йдеться і про вчасні соціальні виплати, і про психологічну підтримку. Ці чинники найбільше впливатимуть на подальший розвиток подій в суспільстві.

Водночас Андрій Сидоренко сумнівається в повторенні ситуації 90-х років, оскільки вважає, що помаранчева революція 2004 року докорінно переламала суспільну свідомість українців: "Зараз головне налагодити співпрацю між владою, бізнесом і громадськими орга­нізаціями. Саме це визначить, чи українське суспільство подорослішає і вийде на вищий рівень громадянського суспільства, чи нас очікує чергова криза".

Натомість Павло Фролов, завідувач кафедри соціально-психологічних технологій Інституту соціальної та полі­тичної психології АПН України, запевняє - соціальна база для громадянського протистояння є, але сказати, як воно про­явить себе, наразі не може ні­хто. Хоча вже зараз деякі фа­хівці, які досліджують психологію мас та спільнот, стверджують - крові не оминути.

- У 1994 році головним ру­шієм соціальних заворушень був економічний чинник. Тоді готові були протестувати люди з середніми статками, а найбід­ніші просто виживали. У 2004 році ситуація кардинально відрізнялась, оскільки рушієм стало політичне невдоволення. Тоді на 1-2% збільшилась участь людей у громадських організаціях і саме це стало основою заворушень. Сьогодні ж на перше місце знову вийшов економічний чинник. Крім того, тепер люди мають певний рівень достатку та певний досвід 2004 року і готові виходити і захищати свої права, - зазначив "Пошті" Павло Фролов.

Фахівець додав, що для громадянського протистояння в межах всієї країни необхідний суттєвий каталізатор. На його думку, ним може стати різке зростання ціни на хліб чи масштабне погіршення умов життя. У такому разі люди громитимуть владу апріорі, незважаючи на політичні кольори.

Якщо ж  умови для революції все-таки визріють, постануть два найважливіших запитання: коли це трапиться і хто очолить протистояння. Але відповідей на ці питання теж немає. 

- Потрібно, щоб існували пев­ні політичні сили або громадські організації, які могли б організувати ці виступи, - стверджує Михайло Міщенко, кандидат соціологічних наук, заступник директора соціоло­гічної служби Центру Разумкова. Водночас і праві, і ліві сили  дискредитували себе, тож наразі лідерів, які могли б повести за собою людей, немає.

Відтак натовпи голодних і незадоволених українців на вулицях міст можуть перетворитися з гнітючої примари у найгіршу реальність для влади. Поки що вона намагається втихомирювати соціальні конфлік­ти, що, мов гриби після дощу, виростають у різних регіонах країни. Але чи надовго вистачить їй зусиль на аварійне га­сіння локальних "пожеж" - невідомо.