– Демократія залежить від політичних партій. Ні для кого не таємниця, що більшість їх поводиться як закриті клуби. Ми не знаємо, хто фінансує політичні сили, яка їхня ідеологія, які в них напрями роботи і що буде, коли вони прийдуть до влади. Дуже часто для того, аби зрозуміти, що є партія, потрібно з’ясувати, хто її фінансує, відповідно чиї інтереси в ній захищатимуть. Навіть на прикладі місцевих виборів бачимо, що потрапити до політичної партії і щоб вона висунула людину на якусь посаду не так уже й просто. Якість нашої демократії передусім залежить від якості наших політичних партій. Аби вони були якіснішими, треба, щоб не було прямої залежності від олігархів, якщо вона є – аби ми точно знали, від кого залежить політсила і з кого можна спитати за її дії. На це спрямований цей закон. Такий механізм державного фінансування політичних партій дуже допоміг у країнах Центрально-Східної Європи хоч якось зменшити прояви політичної корупції. Це апробований механізм, і ми тут не винаходили ровера. По-перше, згідно з цим законом, усі політичні партії, які отримуватимуть кошти з державного бюджету, будуть змушені публічно звітувати про гроші, які вони витрачають на свої кампанії і з яких формують їхні партійні фонди. При тому звітуватимуть партії не тільки про кошти, які вони отримали з державного бюджету, а про будь-які, що надходили до них і за які вони здійснювали ту чи іншу діяльність. Нині ми цього не знаємо, але після прийняття закону нам буде все відомо. Ми бачитимемо, хто зробив внески в партію і хто від цієї політичної сили чогось чекає. По-друге, зараз часто партії фінансують свої виборчі кампанії, а їх члени (навіть які стали депутатами) нічого не вирішують, бо останнє слово за головою фракції, вказівки якого вони повинні слухняно виконувати. Можна згадати, зокрема, останні політичні скандали, які в нас були. Якщо ми самі фінансуватимемо партії, це в рази зменшить політичну корупцію, тож вони стануть більш незалежними від олігархів, відповідно дивитимуться, кого беруть у список, тобто відповідальніше підходитимуть до цього питання. Якщо говорити в цифрах, то мова приблизно про менше 20 гривень із кишені кожного виборця. Своєю чергою втрати від політичної корупції будуть зменшені в рази. Я вірю, що цей механізм буде ефективним і допоможе подолати політичну корупцію. Звісно, це не станеться відразу, тим паче, що сам закон почне діяти лише у 2016 році. Однак за три-п’ять років це дозволить зменшити корупцію в кілька разів. У законі закладені деякі політичні норми, зокрема про можливість фінансування партій юридичними особами, тому деяка залежність від олігархів зберігається. Багато залежатиме від громадських активістів, їх позиції та всіх громадян України загалом, від того, наскільки ми будемо готові це моніторити і запитувати цю юридичну особу: “Чому компанія настільки зацікавлена в успіху певної політичної партії?” Не скажу, що цей закон ідеальний, але в цих умовах це все одно великий крок уперед.

– Одна з центральних проблем сучасного українського політикуму полягає в тому, що він глибоко корумпований. У цьому є певні об’єктивні засади. Основна – політичне життя дуже комерціалізоване. Нині партії потребують великих фінансових вкладень для того, аби бути успішними проектами. Є два види джерел, із яких може фінансуватися політична сила. По-перше, за рахунок членських внесків. Свого часу масові партії завдяки цьому й функціонували. Але сьогоднішні партії в Україні не є масовими, та й рівень доходів, якими нині “оперує” українське населення і конкретний громадянин, не дозволяє їм робити серйозних внесків у партійну діяльність – рівень життя низький. Навіть якщо такі внески є, то вони мізерні і далеко не покривають тих витрат, які несуть політичні сили. Звідси – партія для того, аби бути успішною і втриматися на політичному ринку, повинна шукати фінансування. Тому станом на сьогодні єдине реальне джерело фінансування для партій – фінансово-промислові групи, які мають і фінансові, й інформаційні ресурси. Беручи їх в “оренду”, політсили можуть сподіватися на успіх, але, звісно, вони повинні все “відпрацьовувати”. Це формування влади не на основі представництва, яке мало би бути за умов ліберальної демократії, а на основі змагання фінансово-промислових груп. Єдиний вихід із цієї ситуації, очевидно, – той шлях, яким пішли всі держави Європи: запровадження державного фінансування політичних партій. Це не знімає проблеми в цілому (оскільки і в Європі трапляються корупційні скандали), але робить менш залежними політичні сили від фінансово-промислових груп. Очевидно, є два шляхи зменшення політичної корупції. По-перше, запровадження державного фінансування політичних партій, по-друге, обмеження і контроль політичної реклами. Левова частка витрат, які несе партія, це гроші на вибори. Наприклад, реклама на телевізійних каналах дуже дорога. Тому нині стоїть питання не прос­то про державне фінансування, а й про обмеження витрат, пов’язаних із виборчою кампанією, особливо в контексті політичної реклами. Цей закон має певний політичний підтекст. Партії, які сьогодні є парламентськими, відповідно найбільш рейтинговими, першочергово отримуватимуть державне фінансування. Це апріорі закладає нерівність між політичними силами, які такого фінансування не мають. Тут, звісно, є елемент несправедливості, однак меншої за ту, що існує сьогодні: окремі партії мають доступ до фінансово-олігархічних груп і користуються цим. У цьому випадку можемо говорити, що закладаються основи соціального представництва. Партія зацікавлена орієнтуватися на електоральний результат, бо це дасть більше коштів, а не на фінансово-олігархічні групи. Очевидно, такий спосіб фінансування політичних сил розвертає їх до виборця: вони почнуть шукати такі ідеї і формувати такі програми, які залучать максимальну кількість людей. Ще один важливий аспект – державне фінансування партій сприяє тому, щоби вони не радикалізувалися, бо радикальний сегмент дуже вузький. Якщо говорити про розширення фінансової незалежності через збільшення кількості людей, які голосують за конкретну партію, то це створює основу для того, аби радикальні сили маргіналізувались і сходили з політичної арени, а основними партіями політичної сцени ставали більш помірковані центристські демократичні сили.