Чергові перемовини в Мінську завершилися нічим. Два дні, 3 і 4 серпня, збиралася тристороння контактна група (Україна, Росія, ОБСЄ, а також представники так званих “ДНР” і “ЛНР”), паралельно працювала підгрупа з питань безпеки, яка мала розробити і парафувати остаточний текст анонсованої угоди про відведення від лінії зіткнення на Донбасі озброєння калібру менш ніж 100 мм. На цю угоду як шлях до замороження конфлікту сподіваються на Заході. Також за створення 30-кілометрової буферної зони виступає й український Президент Петро Порошенко. 

Попередня домовленість з цього питання у Мінську була досягнута ще 21 липня. І 3 серпня мало б стати своєрідною переломною датою. Експерти говорили про те, що підписана угода стане “Мінськом-3”. 

Та угоди так і не підписали, а ворог і далі використовує навіть важку артилерію, яка вже давно мала бути відведена. На тлі ескалації конфлікту розмови про те, що угода про буферну зону забезпечить мир, виглядають наївними. А заяви бойовиків, які начебто “дуже хочуть” відвести свою техніку, є нічим іншим, як військово-політичною грою Кремля.

“Поведінка Росії повністю перекреслює всі спроби мирного формату врегулювання процесу та де-факто свідчить про торпедування Москвою мінських домовленостей. Щоденні військові провокації і злочини на сході нашої країни свідчать, що публічна полеміка РФ щодо відведення танків та озброєння калібру менш ніж 100 міліметрів є спробою ворога створити сприятливі передумови для наступу російсько-терористичних угруповань”, – наголошує секретар РНБО Олександр Турчинов.

Тут зауважимо, що бойовики звинувачують українську сторону в непідписанні угоди про буферну зону. Російські ЗМІ повідомили, що цього тижня в Мінську Київ нібито відмовився відводити війська від Донецька, Золотого, Щастя та “бахмутської” траси. І через це в майбутньому контактна група розгляне дві редакції угоди – початкову з відведенням озброєння вздовж усієї лінії зіткнення, та запропоновану українською стороною. Цю заяву представника “ЛНР” Владислава Дейнего швиденько розтиражували російські ЗМІ. Також бойовик повідомив, що наступного разу контактна група в Мінську збереться 26 серпня (жодного офіційного підтвердження цієї дати ще немає!), а до цього свою єдину надію він покладає на “нормандську четвірку”. 

Виходить, що тепер у “ЛНР” хочуть, аби питання вирішували Путін, Меркель, Олланд та Порошенко. Водночас нинішня поведінка лідерів сепаратистів справді нагадує спроби розчистити собі дорогу для майбутнього наступу. І тому було б дуже правильно, якби Україна попри створення буферної зони домоглася залишення нашого озброєння на ключових і найбільш небезпечних ділянках. 

“Стосовно Широкиного ми всі чули, що рішення про відведення озброєння калібру менш ніж 100 міліметрів буде ухвалене найближчим часом. Якби все залежало виключно від однієї сторони, рішення було б прийняте. Але необхідно виходити з того, що, на жаль, сторона, яка не бажає цього робити, робить все для провокування наших збройних сил на заходи у відповідь”, – заявив 5 серпня заступник глави Адміністрації Президента України Андрій Таранов, повідомляє УНІАН.

Наштовхнути на думку про те, що в української влади є якась конкретна інформація про ймовірний швидкий ворожий наступ на Донбасі, могло скликання Президентом 4 серпня Військового кабінету при РНБО. Масла у вогонь підлив і прем’єр Арсеній Яценюк, який назвав це засідання “екстреним”. 

Трохи пізніше з’явилися й коментарі експертів. “На якийсь час деескалація конфлікту на Донбасі відбулася, але замороження не відбулося. Це не заморожений конфлікт. Це конфлікт, що постійно тліє, епізодично і періодично вибухає. І я думаю те, що Президент скликав сьогодні Військовий кабінет, означає, що українська влада готується до нового наступу російських окупаційних військ”, – заявив політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач у ефірі 5 каналу.

Однак на самому Військовому кабінеті нічого надзвичайного не відбулося: Президент обговорив із силовиками ситуацію на сході і заявив, що “нам треба чітко визначити план посилення оборони на випадок ескалації конфлікту”. Тут виникає логічне запитання: а що, до 4 серпня плану ще не було? Якщо влада хотіла показати українцям свою готовність до будь-якого сценарію, то треба було принаймні заявити, що план готовий, бо про ймовірний російський інформація з’являється чи не щодня.

Якщо брати до уваги, що ще сказав Порошенко на засіданні Військового кабінету, то він в черговий раз наголосив на тому, що псевдовибори, які бойовики планують провести на окупованих територіях Донецької та Луганської областей 18 жовтня і 1 листопада, можуть повністю зруйнувати мінські домовленості. А обговорюючи результати останніх перемовин у Мінську, запропонував створити в рамкам контактної групи ще одну підгрупу, яка займатиметься відновленням контролю над неконтрольованою ділянкою українсько-російського кордону і виведенням іноземних військ із української території.

А це вже дуже правильна вимога, хоч і запізніла. Питання про створення такої підгрупи треба було ставити одночасно зі створенням чотирьох інших підгруп. Петро Порошенко, внісши до парламенту проект змін до Конституції в частині децентралізації, продемонстрував, що Україна в обхід перших пунктів мінських домовленостей готова братися за питання “особливого статусу” Донбасу. Зараз не будемо зосереджуватись на різних оцінках президентського проекту, але посилання на закон про особливе самоврядування у окремих районах Донбасу там є. Закон також є (він не діятиме до виведення іноземних військ, роззброєння незаконних формувань і проведення на нині окупованій території вільних виборів), але його треба буде ухвалювати вже на постійній основі. Тому і в обхід інших пунктів мінських домовленостей Україна має право вимагати контролю над кордоном. Це взагалі мало б бути одним із пріоритетів.

Зрештою, Росія та її маріонетки на Донбасі щодня створюють умови, за яких усі домовленості не мають жодного сенсу. Тому дуже хочеться вірити, що допоки частина українського суспільства кричить про “зраду”, наша влада все ж таки зможе скористатися полем для політичного маневру і обійтись без односторонніх поступок.