Політичні партії в Україні чекають місцевих виборів, які мали б відбутись у жовтні цього року. Але зрозуміло, що вони мають пройти за новими правилами. Зрештою, нині все впирається у зміни до Конституції та децентралізацію влади з делегуванням більших повноважень місцевим органам. 

Однак цей процес затягується, бо поки що Президент не може зібрати свою конституційну комісію, а деякі фракції у ВРУ наполягають на тому, що конституційну тимчасову спеціальну комісію потрібно створити в стінах парламенту. 

Але політики не згадують про те, що необхідно змінити й виборче законодавство. А про це навіть ідеться в тексті коаліційної угоди, підписаної п’ятьма політичними силами – “Блоком Петра Порошенка”, “Народним фронтом”, “Самопоміччю”, Радикальною партією та “Батьківщиною”. Отож, нинішня влада з великими труднощами вкладається у графік, який сама придумала. 

Дехто може запитати: а навіщо нині приділяти таку увагу місцевим виборам, якщо в країні війна? Але війна триває вже майже рік. За цей час у нашій державі уже відбулися позачергові президентські й парламентські вибори. На черзі – місцеві. З одного боку, нова влада прагне переформатувати розклади сил в областях та районах, а з іншого – місцеві вибори є логічним продовженням зміни влади після Майдану. 

Тут варто звернути увагу на те, що деякі політичні сили – такі, до прикладу, як “Самопоміч” – ще кілька місяців тому наполягали на тому, що проводити місцеві вибори потрібно цієї весни або на початку літа. 

Логіка тут проста – партії, не представлені в уряді, не так втрачають у рейтингах і після важкої зими можуть одразу ж здобути суттєвіші результати на місцях на відміну від тих же “Блоку Петра Порошенка” чи “Народного фронту”. Але одразу було зрозуміло, що до весни чи літа не вдасться ні змінити Конституцію, ні ухвалити новий виборчий закон. Найбільшим політичним гравцям це було невигідно, та й експерти не бачили в цьому необхідності. Тепер політики й далі переймаються тим, як встигнути хоча б до останньої неділі жовтня…

Але є й інші сценарії. Перший – збереження нинішньої змішаної виборчої системи на місцях, якщо політики не зможуть домовитись про зміни. Вони вже звикли “працювати”, здобувати “правильний” результат за нинішньої системи. Та й у ЦВК кажуть, що швидкі кардинальні  зміни виборчої системи  призведуть до дискредитації нововведень. До того ж ще довго доведеться вчити нових правил  членів виборчих комісій і самих виборців. 

Другий сценарій – перенесення місцевих виборів на весну 2016 року. Про це говорять і нардепи. На користь цього сценарію, знову ж таки, падіння рейтингів партій. От тільки питання, чи зможуть вони залучити більше прихильників наступного року, після ще однієї важкої зими?.. Що стосується дати місцевих виборів, то в Адміністрації Президента цього тижня запевнили, що вони відбудуться саме у жовтні 2015-го, як це й передбачає чинна Конституція. А поки політики наполягають: спочатку – децентралізація, потім – виборча система. 

Тут зазначимо, що в коаліційній угоді пропонується запровадити пропорційну систему виборів з відкритими списками до ВРУ і для всіх виборів депутатів місцевих рад, окрім сільських та селищних; кількісний склад місцевих рад загалом скоротити, але зберегти “мажоритарку”; вибори міських голів великих міст проводити в два тури за принципом абсолютної більшості виборців, які проголосували.

Але, як уже згадувалось, нардепи не поспішають закріплювати жодних змін на законодавчому рівні. Поза тим експерти запропонували своє бачення того, як в Україні повинні відбуватись місцеві вибори. Нещодавно у Києві організували круглий стіл за участі нардепів, на якому обговорювались експертні концепції змін до законодавства. Нині можна виокремити три концепції – від Громадянської мережі ОПОРА, Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД) та “Інтерньюз-Україна”; від Комітету виборців України; проект закону, розроблений на замовлення Асоціації міст України. 

Всі пропозиції можна знайти на сайтах організацій. Окрім того, експерти з ОПОРИ, “Інтерньюз-Україна”, Міжнародної фундації виборчих систем та “Реанімаційного пакету реформ” проводять відкриті дискусії щодо виборчого законодавства в різних українських містах. 30 березня таке обговорення відбудеться у Львові. 

Експерти загалом підтримують запровадження пропорційної системи з відкритими списками, але тільки до обласних рад та рад великих міст. 

В Комітеті виборців України (КВУ) з приводу цього ведуть мову про міста з кількістю виборців, не меншою від кількості виборців у найменшому обласному центрі. Зазначимо, що таким обласним центром є Ужгород (там зареєстровано 96 тисяч виборців). В ОПОРі – про міста з кількістю виборців понад 90 тисяч, зазначаючи, що без урахування кримських та донбаських міст від 90 до 96 тисяч виборців зареєстровано лише в одному місті обласного значення – Павлограді на Дніпропетровщині. Варто зауважити, що в Україні загалом 30 міст із кількістю виборців понад 90 тисяч (7 з них на Донбасі). 

А в Асоціації міст України пропорційну систему пропонують застосовувати до рад обласних центрів та міст із населенням понад 300 тисяч осіб. Законопроект від цієї організації передбачає, що вибори депутатів районних та обласних рад проходитимуть на основі відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, а депутатів сільських, селищних та міських рад у малих містах – в одномандатних округах. 

У ОПОРі та КВУ пропонують проводити вибори депутатів сільських, селищних, міських рад малих міст, районних у місті та районних рад за мажоритарною виборчою системою у багатомандатних округах, у кожному з яких може бути обрано від двох до п’яти депутатів. Кандидатів висуватимуть місцеві партійні осередки, повинне бути дозволене й самовисування.  

“Кожен виборець матиме кількість голосів, що дорівнює кількості депутатів, які можуть бути обрані у відповідному окрузі. При цьому виборець може віддати одному кандидату лише один голос (тобто голоси не можуть бути акумульовані), підтримавши при цьому довільну кількість кандидатів, яка не повинна перевищувати кількість мандатів для відповідного округу.

Такий спосіб голосування (надання кожному виборцю декількох голосів) дозволить обрати найбільш популярних серед виборців кандидатів. Якби кожен виборець мав лише один голос (система єдиного неперехідного голосу), то голоси виборців розпорошувалися б між десятками кандидатів, і перемогу на виборах могли б здобути особи, підтримувані лише, приміром, 5-10% дійс­них голосів виборців (або ж, навпаки, один із кандидатів здобув би 90% підтримки, тоді як решта місць у виборному органі заповнювалася б кандидатами, які здобули на свою підтримку, приміром, 1-2% голосів)”, – пояснюють у КВУ.

Водночас у ОПОРі зазначають, чому не варто застосовувати відкриті партійні списики на виборах до всіх місцевих рад, окрім обласних та рад великих міст. “1) одночасне проведення декількох виборів за пропорційними системами з відкритими списками може суттєво ускладнити організацію голосування, підрахунок голосів та встановлення результатів виборів; 2) районні, районні у містах ради та районні ради не вирішують питань політичного характеру, тому їх “партизація” не є необхідною; 3) пропорційна виборча система з відкритими списками може ефективно застосовуватись лише тоді, коли кількість мандатів у окрузі не буде меншою і не перевищуватиме 12-13 мандатів; відповідно – застосування такої системи (особливо на виборах до районних рад) може призвести до суттєвого збільшення кількісного складу відповідних рад. Між тим, скорочення кількісного складу місцевих рад також є одним із пунктів коаліційної угоди”, – наголошують громадські активісти.

Щодо виборів міських та сільських голів, то експерти пропонують залишити в малих містах, селах та селищах мажоритарну систему відносної більшості у єдиному одномандатному окрузі. Це і гроші зекономить, і не буде надмірної політизації в боротьбі за мерські крісла.

А от щодо виборів голів великих міст, то тут потрібно запроваджувати мажоритарну систему абсолютної більшості у єдиному одномандатному виборчому окрузі. Здобув кандидат понад 50% голосів виборців – очолив місто. Якщо ж понад половину голосів не набрав ніхто, тоді два кандидати із найбільшою підтримкою змагатимуться в другому турі. Це хоч і додаткові витрати, але мери великих міст стануть легітимнішими, адже в другому турі кандидати змагатимуться за підтримку більшості містян. Порятунком від другого туру і витрачання грошей може стати принцип “умовної абсолютної більшості”, коли ніхто не набирає 50% голосів, але є доволі суттєвий розрив між першим і другим місцем, до прикладу, 15-20%.

Крім того, експерти пропонують збільшити тривалість виборчої кампанії на місцях із 60 до 90 днів, що дасть змогу краще підготуватись до самого дня волевиявлення. Також необхідно обмежити витрати на політичну рекламу. Зокрема, пропонується коштом місцевих бюджетів виготовляти тільки інформаційні плакати кандидатів та відповідні інформаційні плакати партій. Агітація повинна здійснюватись виключно  за рахунок грошей виборчих фондів місцевих організацій партій і кандидатів. При цьому експерти наполягають на забороні розміщення зовнішньої політичної реклами та реклами на телебаченні й радіо. Зрештою, це збереже гроші на виборчих рахунках кандидатів. Зрозуміло, що на місцях усі ті, що хочуть стати депутатами чи мерами, повинні насамперед проводити зустрічі з виборцями, а не “світитись” на білбордах чи екранах телевізорів.

Треба сказати, що деякі експерти розробляли пропозиції й щодо проведення виборів у Автономній Республіці Крим. Проте зрозуміло, що окуповані території – чи то півострів, чи частина Донбасу – потрібно спершу повернути. 

Незалежно від того, коли відбудуться місцеві вибори – у жовтні чи аж навесні наступного року, нині вже помітно, що політичні сили до них готуються. І за якими правилами політики хочуть їх проводити, достеменно невідомо. Найближчі місяці мають показати, чи дослухаються наші законотворці з  ВРУ до пропозицій експертів.