При цьому глави чотирьох держав не вийшли із спільною заявою перед журналістами, у Порошенка був свій брифінг, у Путіна – свій, і ще один у Меркель з Олландом. Після цього європейські лідери і український Президент одразу полетіли на неформальний саміт ЄС у Брюссель. 

Мабуть, немає великого сенсу описувати перипетії понад 16-годинного  перемовного марафону в Мінську, кілька виходів Порошенка з кімнати, поламаний олівець Путіна чи стілець, який відсував під ним Лукашенко. Подібні нюанси поширювались у ЗМІ від браку інформації про закриті перемовини. Насправді найважливіші моменти не могли потрапити у кадри телевізійників чи фотокорів.

Щодо власне результатів зустрічі лідерів держав, то тут дуже багато неоднозначних речей. Після провалу ідеї із самітом в Астані, лідери держав таки зустрілись. Підписаний тристоронньою контактною групою документ, а за словами Меркель, Путін натиснув на бойовиків, щоб ті підписали, не є якимись новими домовленостями, а фактично базується на вересневих мінських протоколі та меморандумі з усіма їхніми перевагами і недоліками. 

Там немає ні слова про “ДНР” та “ЛНР”. Немає слів про федералізацію України чи автономний статус для сепаратистів, але передбачений скандальний особливий порядок самоврядування в окремих районах Донбасу. Конституційна реформа і децентралізація, “з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів”. Це, по суті, відкритий шлях до автономного статусу підконтрольних російським маріонеткам територій. 

А ще амністія для бойовиків. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін у стінах парламенту 13 лютого пояснював, що в жодному разі амністія не буде надана тим, “хто був задіяний і залучений до злочинів проти людяності”. Але де це прописано у мінських домовленостях?!.. Там немає жодних умов чи виключень. І як довести, хто стріляв у наших військових, а хто ні?

фото: AFP

Нині не можна кричати про це, що 12 лютого у Мінську відбулась перемога української дипломатії. Одразу перший пункт “Комплексу заходів…” передбачав припинення вогню не одразу, а тільки через майже дві доби після завершення перемовин. 

У ніч на 12 лютого, коли лідери держав домовлялись y Білорусії, російсько-терористичні сили не припиняли вогонь. А вже за підсумками бойових дій четверга, 12 лютого, 11 українських військових загинуло, ще 40 отримали поранення. У п’ятницю російські бойовики продовжували стріляти. Були жертви серед мирних мешканців Донбасу.

Путін ще у Мінську заявляв, що у четвер українські війська під Дебальцевим перебували в оточенні і вимагав від них складення зброї. У штабі АТО спростували цю інформацію. Учора в нашому Міноборони заявили, що російські сили до 15 лютого намагатимуться будь-що встановити контроль над Дебальцевим та Маріуполем. А в прес-центрі АТО повідомили, що інтенсивність ворожих обстрілів по наших позиціях лише збільшилась. Тож нинішня ніч та день обіцяли бути дуже гарячими. Хіба так домовляються про мир?

Та й буферна зона у 50 км між сторонами не є тою демілітаризованою територією, про яку ми можемо думати. Повинно відводитись вглиб лише важке озброєння калібром понад 100 мм. Про повне відведення усіх військ не йдеться. Фактично можна лише говорити про спробу дещо зменшити ескалацію конфлікту. Але нюанс: що таке 50 км, якщо “Смерчі” стріляють на 90 км.

У роззброєння незаконних формувань та виведення усіх іноземних військових також не віриться. В Кремлі продовжують наполягати на тому, що їхні солдати не воюють на Донбасі. Тож можна говорити про спробу замороження конфлікту, але не про мир. 13 лютого прес-секретар Путіна Пєсков вже заявив, що Росія очікує на виконання домовленостей, але не зобов’язана нічого виконувати, бо не є учасником конфлікту. Ось так у Кремлі наступного ж дня після перемовин дистанціювались від них…

“Люди, які нині намагаються аналізувати мінські домовленості, марнують час. Цей документ написаний не для того, щоб його хтось виконував, а для того, щоб його хтось не виконував. І саме тому Володимир Путін фактично відмовився підписувати спільну декларацію керівників держав. І саме тому в цьому документі немає ніяких очевидних гарантій того, що Росія виведе свої війська”, – заявляє журналіст Віталій Портников.

П’ять місяців знадобилось, щоб зрозуміти, що вересневі мінські домовленості не діють. І нині виникає питання: а скільки часу знадобиться політикам, щоб зрозуміти вагу документа від 12 лютого?

Але, водночас, не потрібно кричати, що все пропало і ми програли у Мінську. Війна в будь-якому разі не могла  завершитись підписаними домовленостями, а тільки їх виконанням Росією та її бойовиками.

Найважливішу роль у нинішній ситуації відіграють українські військові, які не дозволяють ворогові просуватись уперед. Україна у стані неоголошеної війни перебуває десять місяців, а документ, підписаний у Мінську 12 лютого, нині є, хоч і примарною, але, принаймні якоюсь передишкою із перемир’ям.

Великих шансів на реалізацію абсолютно всіх його положень немає, зокрема і тих, що стосуються особливого самоврядування на Донбасі. До цих пунктів ще потрібно дійти. А чи почнеться шлях до них, побачимо вже сьогодні вночі… 

“Я хочу, щоб ні у кого не було жодних ілюзій. І щоб я не здавався наївною людиною. Нам до миру ще ой як далеко, і твердої упевненості, що умови миру, які підписані в Мінську, твердо будуть виконуватися, немає ні в кого… Нам вдалося досягти домовленості, яка дає надію, що події на Донбасі з гарячої стадії нарешті перейдуть у стан політичного врегулювання”, – заявив учора Петро Порошенко.

Просто так поїхати із Мінська без будь-яких документів лідери “нормандської четвірки” не могли. І хоч надія на їх реалізацію мала, але зрозуміло, що невиконання домовленостей Кремлем призведене до набагато сильнішого тиску на РФ. На Заході вже неодноразово погрожували Росії відключенням від міжнародної банківської системи SFIFT. Поки діло далі погроз не доходило, але у випадку зриву чергових домовленостей, Кремлю доведеться дорого заплатити.

фото: Reuters

До березня ЄС не переглядатиме санкції проти Росії, слідкуватиме за виконанням домовленостей. Путіну дали шанс виправити ситуацію. Водночас стало відомо, що рішення про додаткові санкції з боку ЄС, яке передбачає додавання до “чорного списку” 9 осіб та замороженні рахунків 9 компаній буде введене у дію в понеділок, незважаючи на мінські домовленості. Це санкції у відповідь на атаки терористів проти мирних жителів Маріуполя наприкінці січня.

“Ми залишаємо відкритою можливість того, що у разі, якщо нові угоди не будуть виконані, нам доведеться вводити нові обмеження. Про зняття чинних санкцій може йтися лише у випадку, якщо будуть усунені причини, які до них призвели”, – заявила Ангела Меркель після саміту в Брюсселі, повідомляє “Українська правда” із посиланням на Reuters.

Ніхто не знімає з порядку денного і можливість постачання американського летального озброєння Україні. У разі зриву чергових домовленостей це питання мало б розглядатись у пришвидшеному режимі. У Мінську ми не отримали прориву, але це має стати точкою відліку, яка визначатиме усі подальші дії наших союзників.

Найближчим часом Порошенко, Путін, Меркель та Олланд мають по телефону поговорити про ситуацію у Донбасі та про виконання домовленостей. А за потреби знову зустрінуться, на цей раз, можливо, в столиці Казахстану Астані.

– Головний підсумок мінських переговорів – початок формування антипутінської коаліції. На переговорах у Мінську російська позиція була єдиною з бойовиками, там зв’язка працювала дуже тісна. Позиція Франції і Німеччини була єдиною – вони не поступилися, вони проявляли свою солідарність з Україною і тиснули на російського президента. Це якраз означає, що в світі поступово формується антипутінська коаліція. Це головний політичний підсумок переговорів.

Загальний мій висновок – позитивний. Прог­нозувалося, що сторони, які візьмуть участь у переговорах, мають домовитись, як мінімум, про припинення вогню. Інакше вони б втратили своє обличчя і не змогли пояснити, навіщо туди їздили. Тому в плані суто технічних рішень, як наприклад, припинення вогню, відведення важкої артилерії чи ракетних систем, обмін заручниками і полоненими – це все правильно і є необхідним. Перш за все, це необхідно для людей, які є на місці подій і страждають від бойових дій. Але реалістичність політичного врегулювання українсько-російського конфлікту у Донбасі викликає великі сумніви. Занадто багато умов, занадто розтягнуті дати, і на кожному етапі є величезні ризики невиконання і зривання домовленостей.

Розцінюю нинішні домовленості як тимчасові, як ті, які дадуть можливість припинити вогонь і отримати перепочинок безпосередньо для військових і для мирного населення, яке там залишилось. Думаю, що найбільше, чого можна було б досягти від цих перемовин – обмінятися більшістю заручників. Якщо це вдасться – це буде вже величезним успіхом…  

Україна почне отримувати дієву допомогу як фінансово-економічну, так і військово-технічну. У свою чергу, Росія почне отримувати ще більш дієві санкції у фінансовому секторі. З часом справа може дійти навіть до нафтового ембарго.

– Жодного лементу, жодних зойків. Жодних криків про перемогу чи зраду. Просто читаємо документи.

Отже. Україна визнала, що не контролює частину власної території. Україна бере на себе соціальні зобов’язання та гарантує виплати з держбюджету населенню цих територій, не маючи на це реальних коштів.

Київ зобов’язується визнати результати майбутніх виборів на цих територіях (які вона не контролює) тобто обіцяє визнати легітимність переобрання захарченків, плотницьких et cetera, легітимність яких нині не визнає. 

Київ дає згоду на формування неконтрольованими регіонами Донбасу загонів “народної міліції”. Тобто фактично обіцяє узаконити зграї гіві, моторол, косогорів et cetera, які нині вважаються незаконними збройними формуваннями. Київ дає згоду на фактичне призначення ворохобними регіонами власних суддів та прокурорів, тобто обіцяє їх легітимізувати, не маючи змоги їх контролювати. Київ готовий “сприяти транскордонному співробітництву” неконтрольованих територій з Росією. Якщо це (вкупі з призначенням власних прокурорів та формування власної міліції) не автономія, то що тоді автономія? Байдуже, що це слово жодного разу не вживається в тексті. Справа ж не у слові. Хоч “вілаєтом” це назви, справа у змісті. Крим, до слова, навіть маючи статус АРК, близько не мав подібних повноважень. 

Київ обіцяє амністію тим, кого досі називав терористами. Київ обіцяє відведення військ не від смуги, яка визначена попередніми мінськими домовленостями, а від фактичної лінії фронту. Даруйте за питання дилетанта: а нащо хлопці стільки впиралися під ДАП та у Дебальцевому?

Київ обіцяє провести конституційну реформу з метою децентралізації (ніхто не знає, що саме стоїть за цим словом). І це знаходиться поза межами логіки, права та здорового глузду. Ні Меркель, ні Путін, ні Захарченко, ні Кучма з Порошенком не мають права обіцяти будь-чого, коли йдеться про Конституцію. Позаяк Основний закон пишеться і змінюється від імені народу, що уповноважує на це Верховну Раду. Конституція не заповіт, її не переписують просто так. Порошенко чи Кучми з таким же успіхом могли пообіцяти внести зміни до Біблії, у них на це не більше й не менше повноважень.

– На зустрічі в Мінську Президент Порошенко вів себе гідно і відстоював інтереси країни. Результатом стали домовленості, які так потрібні Україні.

1. Припинення вогню зберігає життя громадян країни як військовослужбовців, так і мирних жителів Донбасу. 2. Відведення важких озброєнь буде запобіжником для розстрілу міст і сіл на Донбасі. 3.Обмін полоненими, зокрема, визволення Надії Савченко, про своїх громадян потрібно дбати. 4. Ніякої федералізації. 5. Про мову взагалі не йшлося.

6. Присутній пункт про закриття кордону, хоча і до кінця року, але, це важливо. 7. Виведення іноземних військ та найманців. 8. Путіна “вдалось” трохи витягнути з “тіні”, а про “ЛНР” та “ДНР” – ні слова.

Перші дні покажуть, як буде Путін виконувати цей план, але “мирна пауза” сьогодні, на мою думку, більше вигідна Україні. А у випадку порушення домовленостей, Захід остаточно стане на бік України.

Тим часом Росія вже сьогодні (13 лютого) через заяви прес-секретаря Путіна, такого собі Пєскова, намагається відіграти ситуацію після Мінська. Наступного дня і до них ДІЙШЛО, що Путін “засвітився” у Мінську, особливо у пункті вивести іноземні війська. Рашисти, нічого у вас не вийде, в тінь назад вже не втечете і ваш фюрер таки “засвітився” і хоче – не хоче, а з нього тепер будуть питати, а не з його маріонеток. 

Важкі часи настають для України, мати такого сусіда, це найбільше випробування для нас. Закінчиться все це не скоро, але ми таки переможемо! В України буде історичне завтра, світле та радісне.

– Ніхто не має ілюзій щодо того, що поки Путін при владі, стабільного миру в Україні бути не може. Тому справжнім переможцем мінських домовленостей стане не той, хто краще пояснить журналістам виграшність перемовин для своєї сторони, а той, хто використає ефективніше можливий “оперативний мир” для посилення своїх позицій. 

Росія буде нав’язувати нам свою конституційну реформу з відмовою від євроатлантичної інтеграції, а також – через своїх агентів – розхитуватиме політичну ситуацію всередині країни. Для нас головна задача – це модернізація і переозброєння армії та всеохопні реформи з тотальною лібералізацією вільної від олігархів економіки. 

Кризовий час для “оперативного миру” – передача під контроль України державного кордону. Тому часу у нас на все – десь до кінця 2015 року, або будь-коли, коли у Путіна станеться раптовий напад шизофренії.

– Це дуже крихкий шанс, і він може стати останнім. Але його потрібно використати, щоб країна не стекла кров’ю. Ці переговори були найскладнішими і тривали 16 годин. Що всі вийшли зморені і без переможних реляцій, бо знають ціну слова Путіна. Що Україна не здала жодної позиції. Ніякого федералізму, автономії. Всі домовленості – на базі мінських домовленостей вересня 2014 р. 

Для нас ключове – добитися виконання угод, припинення вогню, виведення чужих озброєних формувань, відведення важких військ, звільнення всіх заручників. І децентралізація, і повернення українських законів і влади на ці території. Крок за кроком, важко, але повернення. Ключове питання: дотиснути виконання домовленостей, бо це – життя людей і спокій територій… 

В жодної країни світу, в жодного політичного лідера немає ілюзій щодо Путіна і його планів. Тому залишаються санкції, ми продовжуємо апелювати до світу підтримати Україну не лише в переговорах, але і технічно, єднаємося навколо нашої армії і в вимагаємо від РФ, чий підпис стоїть на мінських угодах, їх виконувати. А порушення –  має тягти за собою закручування гайок зі сторони всього світу.

За матеріалами: зі сторінок у соцмережі Facebook.com, 24tv.ua