Верховна Рада восьмого скликання є особливою з багатьох причин. По-перше, попередній склад не відбув повністю свій термін – Президент розпустив Раду-7, відтак нових парламентарів обирали на позачергових виборах в умовах війни. 

По-друге, через бойові дії на сході та втрату Криму у кількох регіонах парламентські вибори не проводили, що відповідно вплинуло й на склад ВР. У перший день роботи нової Ради присягу зачитали всього 399 депутатів, а зараз народними депутатами є 422 особи. Втрати найбільше зачепили колишніх “регіоналів” – лише Крим міг дати 12 прихильників влади Януковича. Хоча їх і в цьому скликанні виявилося немало – 40 депутатів у “Опозиційного блоку” плюс дві депутатські групи (сумарно 38 депутатів), до яких в основному увійшли представники попередньої більшості. Зрештою, саме один із екс-“регіоналів” досі залишається найдосвідченішим парламентарем – Юхим Звягільський був депутатом усіх восьми скликань. 

Поза тим саме восьма Рада має найбільший коефіцієнт оновлення (67%), із попереднього скликання нардепами залишилися 148 депутатів (33%).

По-третє, у парламенті немає комуністів. Взагалі цей рік надовго запам’ятається функціонерам із КПУ – Мін’юст пробує через суд заборонити партію. Можливо, тим і не звикати, адже у 1991-ому їх уже забороняли, а в 1993-ому партія відновилася. Однак із чим значно важче змиритися послідовникам Симоненка, так це із втратою електорату.

По-четверте, у Раді є фракції, весь склад яких (або ж весь за винятком кількох осіб) уперше потрапив до парламенту. Передусім це стосується депутатів від “Самопомочі” (100% якої ніколи раніше не були депутатами ВР) та Радикальної партії Олега Ляшка (95%). Взагалі із першою пов’язано кілька нюансів. Партія асоціюється зі Львовом, хоча найбільшу підтримку здобуває серед киян, її лідер йде в кінці списку, відтак залишається мером Львова. Подібна ситуація із “радикалами”, результат яких в основному тримається на постаті Олега Ляшка.

По-п’яте, цей парламент є найбільш “жіночним” і, водночас, найбільш “войовничим” в історії України – у Раді-8 аж 48 жінок і ледь менше десятка людей у камуфляжі.

Ще однією особливістю Верховної Ради поточного скликання є наявність конкретної програми діяльності: п’ять партій, які в сумі дають більше 300 голосів, підписали коаліційну угоду, що описує ключові реформи, якими мають зайнятися депутати.

Цьогоріч уперше в історії України президентські вибори завершилися в один тур. За пост глави держави змагалися два десятки людей, перемогу ж здобув Петро Порошенко, який набрав майже 55% голосів. Найближче до нього підібралися Юлія Тимошенко (12,8%) та сенсація цих виборів – Олег Ляшко (8,3%).

Ще за півроку до того Петро Порошенко мав невисокі рейтинги серед виборців. Головна “президентська” інтрига полягала в тому, чи зважиться трійка майданівських революціонерів (А. Яценюк, О. Тягнибок та В. Кличко) висунути на вибори когось одного, чи підуть усі.

Одразу після виборів Порошенко пообіцяв розпродати свій бізнес та розпустити Раду. Друге вдалося зробити вже через три місяці, а от покупців на активи Президента досі не можуть знайти.

У вересні Верховна Рада прийняла закон “Про очищення влади”. Із того часу під лезо люстрації потрапили 374 посадовці, більшість з яких звільнили через те, що у часи президентства Януковича вони займали значні посади.

Процес обговорення і зміни закону супроводжувався популярним народним флешмобом – trashbucketchallenge: політиків та чиновників просто на вулиці запихали у смітники. Люстрацію неодноразово оскаржували у судах, одному працівнику прокуратури навіть вдалося поновитися на посаді після звільнення.

Зараз аналізом люстраційного закону займається Конституційний Суд, а у Генпрокуратурі не полишають надій або переписати цей текст, або написати замість нього новий, ліберальніший. Навіть у Венеціанській комісії очікують, що до березня 2015-ого в Україні з’явиться інший закон, на підставі якого очищуватимуть владу.

Улітку Петро Порошенко зробив те, на що не наважився його попередник. У червні український президент підписав Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. 

Політичну частину цього документа завізували ще у березні, однак найціннішою у тексті є економічна складова. Аби документ став чинним, потрібно, аби його текст ратифікували парламенти усіх членів ЄС, Європарламент та Верховна Рада. Депутати останніх двох ще 16 вересня синхронно погодили текст. А із 28 країн ЄС це зробили наразі лише 13.

Деякі частини Угоди почнуть діяти раніше. Хоча не обійшлося і без впливу Росії, яка після підписання документа висунула до нього низку зауважень і домоглася відтермінування дії розділу, що стосується Зони вільної торгівлі, аж до першого січня 2016 року.

Від початку року гривня подешевшала майже на сто відсотків. Восени національна валюта кілька разів оновлювала антирекорд “легкості”. Якщо ще на початку року за долар давали 7,99 гривень, то зараз, за офіційним курсом, – більше 15 гривень. 

Історичний мінімум зафіксували 22 грудня, коли долар коштував 15,86 гривень. Довгий час в обмінниках просто неможливо було купити доларів. Не допомагали й валютні аукціони, які влаштовував НБУ. Зрештою глава Нацбанку Валерія Гонтарева змогла у цьому переконатися, коли сама спробувала придбати валюту. Питання про відставку першої жінки-глави НБУ піднімалося у парламенті чи не кожного пленарного тижня. 

Песимісти бояться, що піке гривні ще не завершилося і наступного року нас чекатимуть нові рекорди – мовляв, уряд у бюджеті на наступний рік заклав курс на рівні 22 гривень за долар. Однак в уряді запевняють, що вище 17 гривень долар не підніметься.

Можна це назвати й третьою газовою війною. Тільки відбувалася вона не взимку, а впродовж майже шести місяців. Посеред червня “Газпром” припинив постачання газу до України. 

До того суперечка щодо справедливої ціни обмежувалася лише взаємними звинуваченнями. “Газпром” підняв ціну на газ до 485 доларів, а Київ довгий час не мав коштів заплатити навіть за спожитий ще у 2013-ому. Обидві сторони подали позови до Стокгольмського арбітражу, але той ще не скоро скаже своє рішення.

У жовтні, після кількох місяців переговорів та ультиматумів, Україна та Росія таки домовилися відновити газову дружбу – принаймні на зимовий період. Однак вже весною можемо стати свідками нового енергетичного протистояння. Позитивним моментом цієї історії є намагання уряду збільшити постачання газу із Європи.

У 2014-ому українці застали три уряди, два з яких очолив Арсеній Яценюк. Усе найцікавіше пов’язане саме із нинішнім Кабінетом Міністрів. 

По-перше, в цьому уряді є міністр інформації. Самого міністерства ще немає, хоча воно вже породило чимало жартів і натяків на Орвела. По-друге, до складу цього Кабміну увійшли кілька іноземців: грузин Олександр Квіташвілі очолив Міністерство охорони здоров’я, литовець Айварас Абромавічус – Міністерство економічного розвитку і торгівлі, а американка Наталія Яресько – Міністерство фінансів.

Окрім них до реформ в Україні долучать ще кількох грузинів. Екс-міністр МВС Грузії Ека Згуладзе вже призначена заступником Арсена Авакова, і надалі саме вона куруватиме реформу ДАІ. Українське громадянство також отримали Давид Сакварелідзе та Гізо Углава, які в себе на батьківщині займалися реформою прокуратури. 

Експерти сподіваються, що саме завдяки присутності іноземців врешті вдасться запустити процес реформ.

Фото: facebook.com/Batkivshchyna, facebook.com/theministryofdefence.ua, AP, en.ria.ru, Getty Images, EPA-UPG, Reuters (2), espreso.tv, tsn.ua, studway.com.ua, coruption.net.