Зараз зрозуміло, що попри численні зливи в медіа інформації щодо складу Кабінету Міністрів, насправді в коаліції досі не погодили прізвищ. Тезу Порошенка про іноземців в уряді, згодом уточнену лідером фракції БПП, явно сприйняли неоднозначно. Аби реалізувати ідею Президента, спершу доведеться змінити законодавство і лише після цього голосувати за міністрів.

Всього в коаліцію вдалося зібрати 302 депутати. Голосування за Володимира Гройсмана та Арсенія Яценюка показують, що є рішення, де можлива підтримка значно більшої кількості мандатів. 

За призначення Гройсмана головою ВРУ проголосували 359 депутатів, серед яких, окрім коаліціянтів, було й немало екс-“регіоналів” із двох депутатських груп і навіть один представник “Опозиційного блоку”. Яценюк, щоправда, отримав меншу підтримку – голоси 341 депутата. Двоє депутатів із “Блоку Петра Порошенка” голосували проти Арсенія Петровича (Сергій Каплін і Олег Мусій), а ще двоє утримались (Сергій Лещенко та Ольга Богомолець). Водночас у Яценюка, як і в Гройсмана, теж є один прихильник у фракції “Опозиційного блоку” – той самий Юхим Звягільський. Хоча не виключено, що він голосував “за” просто із вдячності – все-таки йому як найстаршому депутату дозволили відкрити перше засідання парламенту…

Можливо, за цим стоїть і дещо більше. Невідомо чи надовго, але зараз Президент хоче заручитися підтримкою депутатів від опозиції (хоча ще треба з’ясувати, хто туди входить окрім самого “Опозиційного блоку”). 

“Парламентська коаліція, яку ви сформували, по суті, є конституційною більшістю. Це 302 депутати, такої коаліції ще не було. До речі, я не маю жодного сумніву, що ми ще можемо на кілька депутатів зрости. Це породжує величезну спокусу не чути меншості. І від цього я теж хотів би вас застерегти. Мої ідеологічні однодумці – це, звісно, ті, хто об’єднався в коаліцію. Але я не президент коаліції, я президент всієї країни, всіх українців (тут Порошенко звертався безпосередньо до опозиціонерів – “Пошта”), як тих, хто голосував і за мене, так і тих, хто мав інший вибір. Отож я маю слухати і парламентську опозицію”, – наголосив Президент під час свого виступу в Раді.

Наразі ж депутати поділилися таким чином. До коаліції, як і планувалося, увійшли п’ять фракцій – “Блоку Петра Порошенка” (145 депутатів, голова Юрій Луценко), “Народного фронту” (83 особи, голова Юрій Турчинов), “Самопомочі” (32 депутати, голова Олег Березюк), Радикальної партії (22, Олег Ляшко) та “Батьківщини” (Юлія Ти­мо­шенко, 19). Також у ВР є фракція “Опозиційного блоку” (40 депутатів, голова Юрій Бойко) і дві депутатські групи – “Воля народу” (20 осіб, яких очолив Ігор Єремеєв) та “Економічний розвиток” (19 нардепів, лідер – Віталій Хомутиннік). 

Ще 38 депутатів не увійшли до жодного із цих утворень. У сумі виходить 418 парламентарів (інші 32 не обрані через події в Криму та на сході). Тобто простір до росту коаліції є, особливо це пригодиться в тих випадках, коли розглядатимуть не­однозначні ініціативи.

Депутати швидко проголосували за голову уряду, однак призначення міністрів відклали до вівторка.

“Ми прийняли рішення до другого грудня сформувати пропозиції щодо президії Верховної Ради, комітетів, їх персонального складу, а також персонального складу уряду, і затвердити програму дій Кабінету Міністрів”, – заявив голова ВР після першого засідання. Гройсман уточнив, що зараз передчасно називати імена, однак “це мають бути професійні люди”.

фото: AFP

Щодо професійних людей ще можуть вестися дискусії. Адже ще невідомо, чи підтримає коаліція ідею Порошенка про іноземців. “Дорогі друзі! Маю тут конкретну пропозицію до всіх, хто причетний відповідно до процедури, виписаної в законі, до призначення керівника цієї надважливішої інституції (йдеться про голову Національного антикорупційного бюро – “Пошта”). Я пропоную запросити на цю посаду людину з-поза меж України. Вона матиме одну перевагу – відсутність зв’язків в українській політичній еліті, ніхто нікому не є кумом, сватом, братом”, – заявив Порошенко в Раді. Згодом керівник фракції БПП Юрій Луценко уточнив, що йдеться не про одного іноземця і не про чотирьох, як це повідомляли в ЗМІ. “Буде більше”, – впевнений Луценко.

Цікаво, що за інформацією Kyiv Post, для пошуку потенційних кандидатів у міністри Адміністрація Президента звернулася до рекрутингової компанії WE Partners. Відомо, що там відібрали кількох представників бізнесу, зокрема на посаду міністра фінансів запропонували Наталю Яресько, головного виконавчого директора приватної інвестиційної компанії Horizon Capital.

Водночас “Українська правда” називає імена й інших потенційних урядовців. На пост міністра аграрної політики начебто висувають президента асоціації “Український клуб аграрного бізнесу” Алекса Ліссітсу, консультант міжнародної консалтингової компанії McKinsey Роман Рубченко є кандидатом на посаду міністра енергетики та вугільної промисловості. Також в уряді з подачі Президента можуть опинитися Андрій Пивоварський (гендиректор групи компаній “Континіум”, до якої входять WOG, КОМО, “Галичина”, Херсонський нафтопереробний завод) та Олексій Павленко (гендиректор мережі магазинів “Фокстрот”).

Є й інформація про урядовців, які мають непогані шанси зберегти за собою посади. Йдеться про міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, міністра юстиції Павла Петренка, міністра оборони Степана Полторака, міністра закордонних справ Павла Клімкіна та міністра фінансів Олександра Шлапака. Нагадаємо, раніше стало відомо, що у майбутньому Кабінеті Міністрів два крісла зарезервовано за “Народним фронтом” (МВС та Мін’юст), а всі інші – квота “Блоку Петра Порошенка”.

Хоч у парламенті ще навіть не створили комітетів, депутати із першого дня перейнялися написанням законів. 

До прикладу, десять депутатів (від “Батьківщини”, “Блоку Петра Порошенка”, “Народного фронту” та позафракційні) подали до ВР проект постанови про припинення участі України в СНД. У жовтні парламентарі вже реєстрували подібний документ, однак він так і не дочекався свого шансу стати законом.

Депутат від БПП Тарас Батенко зареєстрував у ВРУ проект закону “Про відкликання народного депутата”. Якщо суд доведе, що парламентар порушив Конституцію чи закони України, або ж той пропустить більше половини пленарних засідань, виборці матимуть право його відкликати. Цей же депутат першим зареєстрував проект закону, що передбачає скасування позаблокового статусу і початок зближення із НАТО.

Випередив Президента і Олександр Турчинов, який вніс до ВР проект закону про скасування особливого статусу деяких регіонів Донбасу, про що кілька тижнів назад палко заявляв Петро Порошенко. Зареєстрували у Раді навіть проект звернення до Президента із проханням звільнити голову НБУ Валерію Гонтареву. 

Загалом за останній тиждень зареєстровано більше сотні законопроектів – словом, депутати вже увійшли в роль.

“Пошта” відібрала ключові думки з виступу Президента під час першого засідання Верховної Ради восьмого скликання.

1. Про стан країни. Виклики і загрози, яких перед Україною не стояло з часів Другої світової війни та повоєнної розправи з українським національним рухом, і водночас унікальний шанс, який дуже відповідальний український народ подарував українській державі, вперше обравши до українського парламенту проєвропейську конституційну більшість, – таких можливостей не відкривалося перед Україною ще ніколи. Такою є вичерпна характеристика внутрішнього та зовнішнього становища. І наше з вами завдання можу передати простою формулою: відвести загрози і використати шанс.

2. Про револьвер під подушкою. Встановлення миру на Донбасі не означатиме позбавлення від військової загрози зі  сходу. На  жаль, ця  загроза  проглядається на  дуже далекосяжну історичну перспективу і постійно потребуватиме великих зусиль і колосальних ресурсів. Це реальність, яку Україна усвідомила запізно, яку ми навряд чи зможемо змінити, але якій треба навчитися протидіяти, вибачте, інколи навіть спати з револьвером під подушкою.

3. Про страх ворога. Нашого успіху у реформах ворог боїться ще більше, ніж нашої перемоги на фронтах.  Тому цілять у нас не лише “Градами”, не менш потужною зброєю є економічна агресія, яка має на меті максимально вичавити нас, максимально виснажити Україну аж до повного знесилення.

4. Про корінь усіх бід. Першопричиною вкрай низького рівня життя переважної більшості українців є тотальна корумпованість державного апарату, сфери державних послуг, некомпетентність і неефективність державного управління. Меркантильна, безідейна корупція, куди сильніший внутрішній союзник нашого зовнішнього ворога, ніж його ідеологічно вмотивована п’ята колона. 

5. Про мрії українців. Хитка ідеологічна рівновага, в якій Україна перебувала 23 роки, коли вона балансувала між Сходом і Заходом, нарешті змінилися повною ясністю: сто відсотків українців зараз за єдину державу. За єдину країну! Конституційна більшість українців бачить її унітарною країною, ніяких федералізацій! І це, до речі, палкий привіт тим, хто зі Сходу чи з Заходу радить нам федералізуватися. Чому привіт?! Ви можете радити, але українці – проти. І ми нарешті є владою, яка вміє чути і здійснювати мрії українців. Я щиро на це сподіваюся.

6. Про мету і прорахунок. Ворог поставив собі за мету не просто переглянути кордони, мета інша. Нікому не потрібен Донецьк, Луганськ чи Донбас. Ми чітко знаємо, що питання йшлося про те, щоб розколоти державу або зовсім її стерти з карти, знищити нас як великий європейський народ. Та ворог грубо прорахувався… Своєю участю у Вітчизняній війні 2014 року за незалежність України наші російськомовні співвітчизники продемонстрували, що  російською мовою вони люблять Україну аж ніяк не менше, ніж ми – українською.

7. Про головне. Неминучою є певна мілітаризація суспільства в здорових межах. Навіть початкова військова підготовка має стати одним із головних предметів у школі. Саме там закладаються основи військово-патріотичного виховання і ми маємо це відродити. У нас нема сьогодні іншого вибору, крім як відмовитися від повного переходу армії на контрактну основу. Як би це непопулярно не звучало, сусіди підправили наші плани і без призову, поки що ніяк.

8. Про відмінність. Головна різниця між Україною і Росією полягає вже не тільки і не стільки в мові, скільки в різній політичній культурі, яка була продемонстрована під час виборів і під час нашої Революції Гідності, в різних типах стосунків між владою і суспільством і в різному ставленні до свободи і демократії.