Генпрокурор Віталій Ярема у статті для “Дзеркала тижня” нарікав на те, що в усіх правоохоронних структурах була знищена велика кількість документації, і повідомив, що “18 – 20 лютого в центрі Києва були вбиті 74 мирні протестувальники і 12 працівників міліції. Ще 180 громадян і понад 180 правоохоронців отримали вогнепальні поранення”.

При цьому потрібно зазначити, що вбивства мітингувальників на Майдані ГПУ інкримінує тільки трьом особам – екс-“беркутівцям” Амброськіну, Зінченку та Садовнику. Останній – командир так званої чорної роти, скориставшись рішенням Печерського суду відправити його під домашній арешт, встиг утекти. Ось така нова Феміда…

І це ще не все. Як повідомляють ЗМІ, українські правоохоронці досі не зібрали доказів злочинів багатьох наближених до Януковича осіб, що дозволяє їм вільно пересуватися країнами ЄС і навіть дає шанс вивести свої активи з-під європейських санкцій. 

Зокрема, видання “Апостроф” повідомило про те, що статус підозрюваних так і не отримав Віктор Янукович-молодший, Артем Пшонка – син екс-генпрокурора, Сергій Клюєв – брат колишнього секретаря РНБО Андрія Клюєва, Олексій Азаров – син екс-прем’єра, екс-міністр освіти і науки Дмитро Табачник, екс-міністр юстиції Олена Лукаш, а також колишні радники президента Ігор Калінін та Андрій Портнов. 

Як уже зазначалось, основні здобутки Революції Гідності здебільшого стосуються усвідомлення українцями своєї ідентичності та впевненості у власних силах. 

Українці стали єдиними і зрозуміли, що можуть зупинити навіть такого ворога, як нова кремлівська імперія, очолювана Путіним. Українці самоорганізувалися, зумівши втримати порядок у своїх містах, створили масштабні волонтерські рухи, що допомагають армії, стали в ряди добровольчих батальйонів.

Нова влада в цьому контексті значно відстає від пересічних українців. Низка кадрових призначень Порошенка дивує. Одне питання: невже на тлі всеукраїнського патріотичного піднесення неможливо було одразу знайти достойного міністра оборони, а не постійно міняти керівників військового відомства? 

За нинішньої ситуації Президент є насамперед верховним головнокомандувачем, але поки Порошенко продемонстрував лише свою м’якість і бажання з усіма домовлятися. Чого лише вартий скандальний закон про особливий порядок самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей? Російські війська та бойовики самі зняли з української сторони низку зобов’язань, провівши в Донбасі псевдовибори. Порошенко вирішив скасувати закон свого авторства. Але це ще треба зробити, вочевидь, уже новому парламенту, адже нинішній склад ВРУ так і не зібрався для розгляду цього питання.

Українська влада дозволяє Кремлю тиснути на себе. Це видно і по тому, як Київ разом із західними партнерами пішов на відкладення введення в дію частини Угоди про асоціацію з ЄС. Політики і в Україні, і в ЄС спростовують, що це було зроблено під тиском Москви, але факт є фактом: саме Кремль вимагав такого рішення.

Окрім того, дивує нещодавня заява Порошенка в інтерв’ю німецьким журналістам про те, що Україна на нинішньому етапі не готова до членства в НАТО. Так, не готова, але нині в будь-якій ситуації потрібно наголошувати на тому, що ми зобов’язані бути членом Альянсу! Час позаблоковості, коли ми не думали про оборону держави, уже минув. Тим паче в Росії вимагають “стовідсоткової гарантії”, що Україна не стане членом НАТО. Це – частина інформаційної війни. В українському МЗС уже відповіли російській стороні – заявили, що ми є суверенною державою, тож лише український народ вирішуватиме, до яких організацій вступати чи не вступати.

Не можна забувати, що нова українська влада продемонструвала неабиякий цинізм, коли на етапі підвищення ймовірності масштабного російського вторгнення в Україну найбільше своєї уваги зосере­дила на перемовинах щодо формування майбутньої коаліції. 

Залишається сказати лише одне: робочий проект коаліційної угоди вже готовий, новий парламент може запрацювати вже 27 листопада, тоді і продовжимо спостерігати за тим, як нова влада засвоїла уроки двох Майданів за 10 років.