– Політика чи полі­­тиканство? Політик за визначенням – це людина, яка дбає насамперед про власні політичні рей­тинги і політичну вигоду. Однак у час, коли на шальку терезів поставлена доля народу і загроза існування держави, політик повинен стати державцем – думати в першу чергу про державу та її громадян, а вже потім про себе! Власне цим державець відрізняється від політика. 

На жаль, у даній ситуації всі повелися як полі­тики – і УДАР зі “Свободою”, і Яценюк. Перші – через те, що своїм одноосібним рішен­­ням фактично зрадили своїх партнерів по демократичній коаліції; другий – тим, що, подаючи у відставку, залишив кермо управління державою недосвідченому водієві на розбитій та обстрілюваній дорозі! 

І перших, і другого зрозуміти можна, виправдати – ні! Верх узяли партійні інтереси – програла Україна!

 – Аксіомою є те, що головна ціль агресії Путіна – недопущення позитивних змін у нашій державі. Європейські соціальні стандарти, конкурентна економіка та боротьба з корупцією є смертельно небезпечним прикладом для сусідньої Імперії зла. 

Саме для недопущення єврореформ Росія веде проти нас неоголошену війну. Героїчна українська армія при всенародній підтримці щодня наближає перемогу на Донбасі. Скоро, дуже скоро хлопці повернуться додому. І спитають у політиків: а які реформи ви провели за той час, поки ми воювали? 

Що скаже на це Верховна Рада? За чотири місяці вона так і не спромоглася провести реформу податків, держзакупівель, дерегуляції. Не прийнято системних змін законодавства в силових структурах. Судова реформа провалена… 

Чому так сталося? Бо парламентська більшість сформована із залученням тих, що ще півроку тому покірно обслуговува­ли ганг­стерську “сім’ю” Януковича… По­над тре­тину коаліції складають подібні пе­ре­біж­чики, ціллю яких є мародерство. Для них реформи на митниці, в податковій, міліції чи Мінтрансі – як серпом по гаманцю.  Ви­хід очевидний: розпуск ВР і обрання нового парла­менту. І що швидше, то краще для нової України.

– Пропоную ду­мати не про те, хто кого учора (24 лип­ня – ред.) переграв і хто які політичні бонуси виніс. Питан­ня поставлю так: чи могли ми всі, політична еліта цієї держави, учора вчинити мудріше? Так, щоб домовитись і триматися разом у такий важкий час. 

Так, щоб у людей не виникало відчуття покинутості, відчуття, що нам, політикам, потрібна тільки влада. Так, щоб не було нестерпного відчуття, що ХИТРОЩАМИ політики ЗАМІНИЛИ МУДРІСТЬ. Хіба цього чекають від нас ті, хто довірив нам управління цією державою? Це урок, який мусимо вивчити. Бо це урок, як з політиків подорослішати і дорости до державників.

– Вчорашній (24 липня, – “Пошта”) політичний земле­трус, хоч і не дуже сильний, але гуркоту багато. Думаю, переважна більшість людей, до яких належу і я, давно переконались у тому, що нинішня Верховна Рада має зійти з політичної арени. І бажано якнайскоріше. Але те, як це було зроблено вчора, виглядає недалекоглядно, а головне не дуже грамотно з точки зору державного управління. 

Я уявляю собі тих командирів бригад і батальйонів, які вибивають бойовиків і російські спецнази з нашої землі, майже щоденно втрачаючи своїх бійців. Про що вони після такого дійства думають (без питального знака). Ми знаємо, які в них проблеми із забезпеченням. А тепер у них за плечима, тобто в тилу, ще й урядова криза. Із уст прем’єра у Верховній Раді вони та їх рідні удома взнали, яка у них перспектива щодо фінансового і матеріального забезпечення, і не тільки. Не говоритиму, що це означає саме зараз – у воєнний час. 

Якими б сьогодні не були виправдання обох сторін, цілком очевидним є те, що команда Президента Порошенка припустилася тактичної помилки стосовно способу і технології вирішення такого важливого рішення, а команда прем’єра, та й сам Арсеній Петрович, зробили велику стратегічну помилку. Чи є за цим хтось третій? Побачимо. Але виходити з цього цугцвангу потрібно негайно. Недаремно Держдума раділа. Хоча і на канікулах.

–  Ті, що хочуть оновлення української політики, повинні прагнути не швидких виборів, а нових правил. Тема державного фінансування політичних партій незручна для політиків, адже треба пояснювати громадянам в умовах економічної кризи, що держава має “останні копійки з бюджету” давати політикам – тим політикам, які досі серед усіх суспільних інституцій мають чи не найнижчу підтримку в суспільстві.

Тому тема державного фінансування політичних партій – це ще тест на зрілість політичних сил, на їх уміння порушувати непопулярні теми, жертвуючи власним рейтингом заради нової якості політики. Цей тест поки не пройшла жодна парламентська політична сила.

– Логічне продов­ження кроку Яценюка – долар угору, і тільки на скупку, люди розгублені, родичі військовослужбовців ще більше шоковані, коаліція (не в парламенті, а в країні) у стані неприхованої ворожнечі. 

Хіба Арсеній Петрович не знав, що робить? Заради чого все це? Можна ж було образитися і піти, якщо вже вирішив, без того, щоб знову люди опинилися в хаосі. Це не економіка, це точно політика.

– Просто революція триває… Нехай  шляхом “двірцевих переворотів”. Вона триватиме далі. Ми спостерігатимемо, а іноді й братимемо участь в частій зміні урядів, президентів, парламенту. Якби не війна, у цьому не було б нічого загрозливого.

Але, зрештою, всі революції зазнавали зовнішньої інтервенції. І як ми пам’ятаємо, лише ті з них чогось варті, які можуть себе захистити.

Тому уряду (владі в широкому розумінні) треба вчитися трохи менше красти, згадувати моральні критерії, вчитися бути підконтрольними громадськості, звикати, що його (уряд) чи її (владу) можна швидко змінити. А громадянському суспільству треба усвідомити, що контроль за владою можна здійснювати не лише демонстраціями.

Біда, але убити дракона одним пострілом не виходить. Будемо пиляти йому горло, поки не здохне, падлюка! А вибори, коаліції – це добре. Це тренування у важкому процесі демократичних процедур. А ті, що забудуть заправити БТРи, довго не проживуть. Але це вже не про демократію…