Напередодні відкриття четвертої сесії ВРУ 7-го скликання, що може як допомогти у пошуках виходу із політичної кризи в Україні, так і ще більше її загострити, “Пошта” розмовляла із політологом Олексієм Гаранем (на фото),  професором політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”, членом ради ВО “Майдан”. Експерт розповів про можливість переформатування парламентської більшості та про те, як події можуть розвиватись далі…

– Насправді вже з законом про звільнення затриманих ми побачили, що частина регіоналів була готова підтримати опозиційний законопроект. У Партії регіонів є група поміркованих, які розуміють, що треба раціонально, прагматично виходити із цієї ситуації, і з якими, очевидно, можна вести перемовини на цю тему. 

Це ті групи, за якими стоять олігархи. Ми бачимо, що навіть значна частина телеканалів, які належать олігархам, достатньо об’єктивно висвітлюють події. Тому найпростішим виходом із кризи є повернення до конституційної реформи 2004 року. Це є раціональним сценарієм. При цьому і депутати, і олігархічні групи не втрачають, а навпаки – виграють. Бо підвищується їхня роль, і зменшується залежність від волі одного узурпатора. 

Тому раціонально можливість переформатування більшості існує, але як ми уже бачили із тим самим “сомалійським законом”, приїзд Януковича і відверті погрози та шантаж вирішили ситуацію на користь президента. Як буде розвиватись ситуація далі ми побачимо уже завтра (4 лютого – “Пошта”). Тобто, з одного боку є раціональна необхідність для виходу із нинішньої ситуації, для компромісу, для переформатування більшості, а з іншого – острах перед Януковичем.

– Юридичну аргументацію такого кроку мали б дати юристи. Звичайно, щоб усе було дійсно вивірено, то потрібні 300 голосів. Але коли ми розуміємо, що країна стоїть на порозі кривавої бійні, то іноді треба звертатись до політичних методів. Тому, я думаю, і виникла ця ідея. Акт конституційної реформи був скасований Конституційним Cудом абсолютно нелегітимно, і, власне, парламент не брав у цьому жодної участі, а лише текст рішення КС був вивішений на сайті ВРУ. Були очевидні порушення. Тому нині і виникла ідея, що бодай простою більшістю проголосувати за відновлення Конституції, нелегітимно скасованої КС.

Тому, можливо, з юридичної точки зору це не стовідсотковий вихід із ситуації, але коли  важлива кожна хвилина, то, думаю, що навіть прийняття такого акта було б дуже важливим кроком для виходу із кризи і поверненню парламенту його ролі.

– Потрібно розуміти, що за умови чесних виборів у 2015-му Янукович, очевидно, програє. Але зараз ні про які вибори не йдеться, Янукович зберігає під своїм контролем силовиків, репресивні органи, він просто усіх залякає. Нині потрібно говорити про терміновий вихід із кризи, що склалась. Він включає формування нового уряду, відповідального перед парламентом, коли силовики будуть підкорятись не Януковичу, а новій переформатованій парламентській більшості.

– Якщо новий уряд формуватиметься в контексті повернення до конституційної реформи, тоді можна про це говорити. Але, якщо ми говоримо про уряд при нинішній конституційній моделі, то участь опозиції буде просто фікцією. Я знаю, що на Заході дехто каже: “Робіть такий коаліційний уряд”. Але знову ж таки: без згоди президента Януковича в цьому уряді не можна буде призначити ні міністрів, ні їх заступників. А потім він зможе зняти будь-кого у будь-який момент. 

Ще раз наголошу: коли ми говоримо про принципові, а не косметичні, зміни, то треба говорити про формування уряду в контексті повернення до конституційної реформи.

– Звичайно, силовий варіант можливий. І він можливий у будь-який момент. Розуміємо, що до цього сценарію підштовхують росіяни. Можуть задіюватись різноманітні провокаційні технології. Януковича можуть підштовхувати до цього. У мене таке враження, що він зараз не здатен адекватно оцінювати ситуацію впродовж останнього часу. Він робив усе, щоб погіршити цю ситуацію.

– Я входжу до ради ВО “Майдан” і бачу, як дуже часто на засіданнях лідери опозиційних сил стоять перед непростим вибором. Іде бурхлива дискусія: що робити, як робити, і громадськість, яка представлена в раді Майдану, бере у цьому участь. Здавалося б, ми знаємо, які є оптимальні рішення. До прикладу, те ж саме рішення щодо конституційної реформи. Але якщо опоненти не підуть на це. Той же самий важкий вибір, коли опозиції потрібно було приймати чи не приймати, запропонований владою “сомалійський закон”. 

Це дуже непростий вибір. І зараз, зазвичай,  звинувачення у сторону опозиції полягає у тому, що вона недостатньо рішуча. А я ставлю питання: рішуче буде піти на штурм Банкової? Так, на Майдані 22 січня багато людей кричали “Підемо на штурм Банкової”!.. А ми ж маємо виходити із співвідношення сил. Подумаймо:  якби щось таке відбувалось у Польщі, Чехії чи Угорщині, то скільки людей там уже б стояло на вулицях? Тобто, якби в Києві стояв мільйон людей і ще триста тисяч біля Межигір’я, то, можливо, ми б могли перемогти швидко і безболісно. 

А так доводиться виходити з тих ресурсів, які є, при цьому бути відповідальним за долю людей і розуміти, що ми протистоїмо противнику, який веде бої без правил. Ми це побачили. На якого працюють “ескадрони смерті”, людей залякують. Тому ситуація дуже складна. 

І той період, який нам зараз доведеться пройти, а маю надію, що це буде не період надзвичайного стану, а перемовин із одночасним стоянням на Майданах по всій країні, буде надзвичайно складним. Бо дуже складно поєднувати з одного боку процес перемовин із такою людиною як Янукович, а з іншого – відповідати на запити людей і тримати Майдан у бойовій готовності. 

Критикувати легко, піти на штурм Банкової теж легко, і красиво загинути під час цього штурму, а от як перемогти?.. Тут потрібні зваженість і тверезий розрахунок сил, які реально є.