У наших народних депутатів є безліч прав та привілеїв. І якщо для свого відпочинку парламентарі не забувають використовувати записані у законодавстві пільги, то працювати вони більш звикли за неписаними правилами.

Замість того, аби подавати депутатські запити, народні обранці для вирішення проблем радше використають власні зв’язки або ж подзвонять “потрібним” людям. Буде дуже добре, якщо проблеми, які вирішують таким неформальним чином, стосуватимуться, наприклад, виборчого округу депутата, а не його особистої вигоди…

На цьому тижні моні­торингово-аналітична група “Цифра” оприлюднила результати свого дослідження, яке показало, що від початку роботи нинішнього складу ВРУ упродовж двох сесій 167 народних депутатів не подали жодного запиту. Виявилось, що такою діяльністю взагалі не займалось більше половини фракції Партії регіонів. А от у нових парламентських фракціях, “Свободі” і УДАРі, хоча б по одному запиту подав кожен із депутатів. Як бачимо, чим досвідченіші депутати, тим “тихіше” вони працюють.

За себе і за товариша…

Представники Партії регіонів продовжують відзначатись знаком “мінус”. Разом з тим, що вони не поспішають подавати депутатські запити, голосувати вони також звикли по-своєму – і за себе, і за відсутнього колегу. Як інформує “Український тиждень”, “кнопкодавство” продовжується і у парламенті 7-го скликання, адже з грудня минулого року із 208 депутатів від ПР 91 порушував вимогу особистого голосування. Вони віддавали свої картки  для голосування або голосували за інших. Зазначимо, що антирейтинг “кнопкодавів” склали на основі дослідження руху “Чесно” та повідомлень українських ЗМІ. Також за “кнопкодавстом” у нинішній ВРУ помітили 7 депутатів від КПУ та 6 – від “Батьківщини”.

Загалом із нинішнього складу ВРУ 136 депутатів із фракції Партії регіонів жодного разу не зверталося з депутатськими запитами, 18 – із фракції “Батьківщина”, 9 – позафракційних і 4 – із КПУ. “Невикористання народними депутатами із фракції Партії регіонів такого інструменту, як депутатський запит, можна пояснити тим, що у ній є багато представників великого бізнесу, не схильних використовувати якісь парламентські методи. Та це не означає, що вони не працюють у своїх округах та не добиваються для них фінансування”, – зазначає Тарас Фітьо, аналітик моніторингово-аналітичної групи “Цифра”, інформує  УНІАН.

Якщо говорити про подані запити, то від “регіоналів” за дві сесії їх було 319, від представників “Батьківщини” – 505, УДАРу – 431, КПУ – 234, “Свободи” – 420, позафракційних нардепів – 110. 

Зазначимо, що депутатський запит – це  вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії ВРУ до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабміну, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування  і  форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції. Відповідь на депутатський запит надсилається голові ВРУ і депутату, що його вніс, та оголошується на засіданні парламенту. Тож депутатські запити здебільшого використовують як інструмент парламентського контролю.

Зауважимо, що три чверті  усіх депутатських запитів нинішні парламентарі подали до Кабміну та до  Генпрокуратури. І лише два запити направили до Президента. Вони пройшли процедуру, яка передбачає, що 150 депутатів повинні підтримати такий запит, а потім 226 парламентарів ще мають проголосувати за його направлення до гаранта. Ще 14 запитів депутати направили до Адміністрації Президента. 

Цікавим є й той факт, що серед запитів на регіональну тематику дуже мало таких, що стосуються проблем у Донецькій, Луганській та Харківській областях. Однак відомо, що нині найбільше бюджетних коштів спрямовується саме у базові для влади південні та східні  регіони. А це ще раз доводить, що провладним депутатам не потрібно подавати ніяких запитів, оскільки вони і так отримують свої “бонуси”. А от опозиційні нардепи для областей, які також вважаються опозиційними, можуть добитись небагато. Така вже у нас нині політична культура.