Чи не єдиною великою перемогою опозиції у нинішньому парламенті стали результати її боротьби за персональне голосування. Так, “кнопкодавство” і досі зустрічається, але не настільки масово. До того ж опозиціонерам неодноразово вдавалося домогтися переголосування стосовно окремих питань після фіксації порушення регламенту. 

Опозиція добилася і того, що депутатів, картки яких не зареєстровані, вилучають із зали. Варто зауважити: запровадження сенсорної кнопки їй поки не вдалося домогтися. За попередніми домовленостями, нову систему для електронного голосування мали б запустити вже під час третьої сесії ВРУ сьомого скликання, тобто десь у вересні. Тоді й побачимо, чи не забули опозиціонери всі свої вимоги щодо персонального голосування, за яке Раду блокували упродовж 17 днів. Саме через це блокування друга сесія відкрилася невчасно (не 5, а 22 лютого), а експерти та політики всерйоз почали говорити про можливість розпуску парламенту.

Наголосимо: перманентні блокування тривали упродовж всієї другої сесії. Для цього опозиція знаходила найрізноманітніші приводи. Йдеться і про київські вибори, і про позбавлення мандата нардепа Сергія Власенка, захисника Юлії Тимошенко (окрім нього, мандатів позбулись мажоритарники Павло Балога та Олександр Домбровський), і навіть про те, що Президент Янукович особисто не прийшов у Раду зі своїм щорічним посланням.

Позбавлення мандатів нардепів через суд в історії України відбулось уперше. Воно вже стало прецедентом після того, як ВАСУ у лютому переглянув результати минулорічних виборів на округах Павла Балоги й Олександра Домбровського. Щоправда, лише 2 липня спікер Володимир Рибак доручив анулювати депутатські картки Балоги та Домбровського.

Далі був опозиціонер Сергій Власенко. З ним все відбулося набагато швидше: упродовж двох тижнів березня і мандат забрали, і нового депутата замість нього зареєстрували. “Батьківщина” не захистила Власенка, а Роман Стаднійчук, який прийшов на його місце за списком, у результаті виявився “тушкою”. До речі, не першою і не останньою...

У результаті таких судових рішень ВРУ сьомого скликання, яка і так є “неповноцінною” (у ній працює 445, а не 450 парламентарів) недорахувалася ще двох депутатів. Тепер повторні вибори потрібно проводити не в п’яти, а в семи “проблемних” округах. До речі, влада й опозиція так і не змогли узгодити це впродовж другої сесії. Тож питання цих виборів, як і виборів у Києві, залишатиметься причиною конфліктів у Раді під час наступної сесії.

Ще одним прецедентом, який впливатиме на майбутнє українського парламенту, стало його виїзне засідання 4 квітня. Тоді “регіонали” разом із комуністами й “тушками” всупереч регламенту зібралися в актовому залі будівлі парламентських комітетів на Банковій, 6/8. Ухвалювали закони, навіть змінювали бюджет. Опозиція назвала такі дії путчем та порівняла їх із ДКНС 1991 року. Зазначимо: хоча суд і визнав виїзне засідання законним, більшості таки довелося шукати компромісу із опозицією щодо ухвалених на ньому питаннях. Деякі закони, ухвалені на Банковій у першому читанні, потім під куполом Ради провалилися і їх зняли з розгляду.

До речі, так і не відомо, чи справді 4 квітня на Банковій зібралася більшість депутатів ВРУ. Списки із мокрими печатками учасників виїзного засідання апарат Ради не оприлюднив, а на всі запити журналістів спікер Володимир Рибак та низка представників Партії регіонів відповідали лише пустими обіцянками.

Цілком очевидним залишається й те, що тепер погрози виїзним засіданням стануть звичною практикою більшості у боротьбі з блокуванням опозицією Ради. У моменти загострення парламентської кризи виїзне засідання може навіть повторитися – перший крок до цього вже зроблено.