По-перше, Закон “Про всеукраїнський референдум” є неконституційним. У частині внесення змін до Конституції він абсолютно не відповідає нашому Основному закону. Якщо за цим законом проведуть референдум та внесуть зміни до Конституції, то право не дає відповіді на питання “Що робити з цими змінами?”. Адже за Конституцією вони будуть неконституційними, а за законом про референдум – нібито правильно ухваленими. Тоді виникне правова колізія між чинною Конституцією та зміненою. Наголошу, що один закон не може суперечити Конституції чи іншим законам.

По-друге, процедури, передбачені Законом “Про всеукраїнський референдум”, прописані таким чином, що фактично організувати і провести референдум за народною ініціативою може тільки влада. Громадяни чи навіть потужні суспільні сили не зможуть організувати референдум за цим законом всупереч бажанню влади.

І, по-третє, цей закон, власне у процедурах проведення референдуму, містить дуже багато дискримінаційних положень. Наприклад, партії дискриміновані. Що б ми не говорили, за Конституцією України, партії створюються для того, аби висловлювати політичну волю громадян. Також дискримінуються ЗМІ, адже в законі є така норма: без укладеної та, очевидно, оплаченої угоди медіа не мають права у своїх матеріалах подавати будь-яку інформацію, що може спонукати громадян голосувати “за” чи “проти” питання референдуму. Це означає, шо ЗМІ не мають права виконувати свою суспільну та передбачену законом функцію.

Також скажу, що цього тижня відбулося засідання однієї з комісій Конституційної асамблеї, на якому Марина Ставнійчук (радниця Президента – “Пошта”) повідомила: на засіданні асамблеї, яке має відбутися завтра, її керівництво пропонуватиме включити до порядку денного питання про Закон “Про всеукраїнський референдум” і, відповідно до висновків Венеціанської комісії, просити Президента змінити цей закон. Я братиму участь у цьому засіданні та добиватимусь того, аби Конституційна асамблея зайняла максимально радикальну позицію щодо цього закону. А вже після побачимо. Якщо асамблея матиме конструктивну позицію, то можна бути трохи спокійнішими. Якщо ж у владі всі залишаться при своїх думках, тоді потрібно шукати нові форми впливу на цю владу.

Стосовно позиції “регіоналів”, ни­ні вона пов’язана з тим, що вони не знають, буде застосовуватись інструмент закону про референдум чи ні. Якщо його застосують, зрозуміло, закон змінюватися не буде. І тому вони анонсують, що можуть проігнорувати висновки Венеціанської комісії. Для нинішньої влади це не вперше: висновки Венеціанської комісії ігнорувалися як щодо закону про місцеві вибори, так і щодо закону про парламентські вибори.

А от чи проігнорує влада ці висновки знову, нам не відомо. Те, що “регіонали” зробили таку заяву, насправді нічого не означає. Ми не знаємо, чи будуть проводити референдум, адже він може як допомогти чинній владі, так і нашкодити їй.

Стосовно опозиції, то ми спостерігаємо: вона фактично прозріває, сама потрохи починає усвідомлювати, що ж це за закон такий. Бо насправді опозиція спочатку навіть не зрозуміла, наскільки небезпечним є закон про референдум. Опозиція своєю поведінкою щодо цього закону себе викриває. Така поведінка доводить, що скептичне ставлення багатьох до опозиції, думки про те, що це “недоопозиція”, що це театральна опозиція, ниточки якої ведуть до Банкової, є обґрунтованими.

Не зрозуміло, як опозиція взагалі допустила ухвалення закону, ніяк не завадивши, як вона поводить себе зараз. Вона, замість того, аби говорити про необхідність подання до Конституційного Суду і порушення питання про неможливість застосування референдуму, навпаки, дуже часто заявляє, що навіть використає інструмент закону про референдум для якихось інших політичних проектів. Опозиція поводить себе нерозумно. Якщо припустити, що вона справжня, тоді її поведінка як мінімум дилетантська.

А от з приводу того, чи відбудеться якась суспільна дискусія щодо цього закону, то в літній період її точно не буде. Літо поховає будь-що, зокрема й референдум, а восени суспільство до цього питання повернеться і дискусія буде гострою.